Крик (Фенікс)
Подивись, мене знов переповнює крик,
Проривається диким вогнем крізь легені.
Я не знаю, чому, але хтось просто звик,
Не звертати уваги на інші гени.
Не дивитись на інші потреби, слова,
І вбивати, травити, немов це нормально.
Забивати у кришку надгробка гвіздка,
Ще й шукати собі в голові виправдання,
Мов «Інакше ніяк», мов «Це складно», - ще б пак.
Наче важко лиш їм, і воно того варте.
А мені дуже легко, я ж просто дивак,
У якого замало життєвого гарту.
У якого багато здоров'я, життя,
І ще більше бажання надибати сили.
Подивися, я — хвора і так без кінця,
Подивися на мене, я надто щаслива?
Все зриваюсь на крик, наче це все дійде,
І вогонь спалить біль, нікотин та проблеми.
Хоча й знаю, що дурість людей не пройде,
Тому мовчки пускаю цей дим у легені.
*Проект «Фенікс» — це новий погляд на проект «Фотографи проти поетів». Головна ідея — передати бачення фотографа через слова, надати старим роботам нове життя і значення.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!