Біля дзвону

Наталя дуже любила звягельський дзвін, що велично височів над Случчю і був однією з найцікавіших принад міста. Усі молодята робили фотографії на його тлі, усі туристи й гості міста йшли в скверик побачити гігантський дзвін. Хоч, власне, це був декоративний дзвін, а не справжній, цей факт його популярність не зменшував. Його було добре видно з іншого берега Случі, і в Наталі вдома висіла на стіні фотографія саме з таким видом на дзвін. Зроблена її любою Марго.

Щоранку Наталя прокидалася й бачила це фото. І це її наповнювало радістю й прагненням прожити день з усмішкою. Кава чи чай, пара млинців і СМС від Марго: “Доброго ранку, Натусю!”

І цей ранок почався так само. Наталя написала СМС у відповідь: “Доброго ранку, сонечко)”. Об литки потерся біло-рудий котик Маркіз, вимагаючи уваги та їжі. Наталя відлипнула від телефону й посунула до пакетиків з котячим кормом, намагаючись не наступити на вертляву тваринку, що все виявляла свою любов у дівчини під ногами.

- На, любий. Смачного.

Звягельський дзвін – особливий для Наталі. Не стільки через свій статус принади (хоча чого брехати, і через це теж), скільки через те, що саме біля нього Наталя познайомилася з Маргаритою. Одного травневого вечора вона вийшла провітритись після цілого дня вдома за книжками й плитою – Наталя любила готувати складні, вигадливі страви. Прогулявшись невеликим сквериком біля руїн фортеці Звягель, пострибавши пустотливо по камінчиках біля статуї Мавки і Лукаша, Наталя пішла неквапом до дзвону. Хороший настрій дівчини перетворювався на популярну мелодію, яку вона наспівувала собі під ніс.

Біля дзвону було декілька людей. Хтось вдивлявся всередину споруди, інші розглядали Случ і стиха говорили про своє. І там же Наталя побачила напрочуд милу коротко стрижену дівчину. Та стояла сама по собі й мрійливо дивилася на спокійну річку. В руці був фотоапарат, і Наталя зрозуміла, що незнайомка вирішила познімати види природи згори. Або вже познімала і тепер просто насолоджувалась вечірньою атмосферою.

Наталя якось і не помітила, як задивилась на симпатичну незнайомку замість того, щоб розглядати річку й береги… І тут дівчина, певно, відчула, що на неї хтось вирячився, і скосила погляд у бік Наталі.

- Пардон, я Вам заважаю? – мило всміхнулась. – Ви хотіли познімати види? Я можу відійти.

- Ні-ні! – майже вигукнула Наталя, зашарівшись трохи.

Незнайомка засміялась і ніяково потерла шию.

- Просто мені дуже сподобалась Ваша стрижка, – похапцем вигадала причину своїх споглядань Наталя.

- А… Ясно. Це в перукарні недалеко від парку мені зробили. Там чудова майстриня, я лише до неї ходжу. Якщо хочете, можу Вас порекомендувати. Там “своїм” знижку дають. До речі, я Маргарита. Марго.

Вона простягнула руку Наталі. Та механічно потиснула долоню Марго й подякувала за рекомендацію…

…Згадавши цю першу зустріч, Наталя чмихнула, посміюючись зі своєї недолугості. Це ж треба було так вилупитись на Маргариту, щоб вона аж помітила це. Того вечора вона зустріла свою кращу подругу. І своє справжнє кохання. Бо Маргарита, як виявилось, була вкрай цікавою людиною. Начитаною, з чудовим почуттям гумору… і з любов’ю до хорошої їжі. Це останнє відкриття особливо потішило Наталю.

І ще Маргарита так само любила звягельський дзвін та мала чимало фотографій з ним.

- Мені біля нього спокійно, – казала вона.

Це їх ще більше зблизило.

Дзвін же став і свідком їхнього першого побачення, коли Наталя зізналася Марго в почуттях. Так що цей дзвін був особливим з усіх точок зору.

- …Ось ти де! А я вже думала, що в тебе з’явилися інші плани, – жартома обурилася Марго, коли захекана Наталя прибігла під дзвін.

- Пробач, – винувато схилила голову дівчина, поцілувавши в щоку кохану. – Маркізові щось не дуже добре було, то я затрималась трохи.

- А тепер він як? – стривожено спитала Маргарита.

- Все в порядку. З’їв якусь муху, і його знудило, – з абсолютно серйозним виглядом повідомила Наталя, хоч в очах стрибали бісики.

Маргарита вибухнула сміхом.

- Бідолаха. А ви б усе тільки кпинили з пухнастика.

Наталя дуже любила цю легкість в Маргариті. І її розуміння.

- Ходімо купимо щось для Маркіза? Щоб потішити його пухнасту душу після таких страждань?

- Може, спочатку, трошки побудемо тут? – майже благально спитала Наталя. – Біля нашого друга-дзвона?

- Добре, – з усміхом кивнула Маргарита, обійнявши Наталю за стан. – Але потім обов’язково по котячі смаколики.

Обидві задивилися на дзвін, що вивищувався над ними й ніби схвалював їхнє рішення побути тут. І їхню любов.

- Хочеш, завтра сходимо на річку? Поніжимось на сонечку, поплаваємо.

- Звісно, – погодилась радісно Наталя. – А я замариную твій улюблений курячий шашлик.

Багато закоханих зустрічав дзвін. І, здавалося, кожному радів і кожному бажав щастя. Принаймні так хотілося думати Наталі, коли вона прихилила голову до Маргарити. Марго обережно поцілувала волосся коханої й міцніше пригорнула її до себе.