Світська держава...

Становлення демократичного суспільства стає можливим за умови дотримання державою обов’язку гарантії своїм громадянам свобод, зокрема свободу віросповідання; надання такого типу свободи є характерним для світської держави [2, с. 2].

Єдиної моделі світської держави не існує - світські держави можна розподілити на два типи за такими рисами:

1) релігійна влада має можливість співпрацювати з виконавчою владою;

2) релігійна влада повністю обмежена державою і не наділена самостійністю.

Країни першого типу називаються держави з поміркованою системою державної влади; прикладом такого типу світської держави є Республіка Польща, де католицька релігія має певний вплив на населення на рівні з державою.

У свою чергу держави другого типу називаються світськими державами з радикальним відокремленням релігійного впливу на суспільство та державу загалом; прикладом є Республіка Франція.

На території Європи, а саме Центральної та Східної Європи, більш розповсюджена поміркована модель світської держави, адже держави цих регіонів, на відміну від більшості країн Західної Європи, утворились шляхом трансформації з країн тоталітарного режиму в країни демократичного режиму, який є найбільш відкритим в питаннях особистого вибору громадян, тим паче в питаннях особистої конфесійної приналежності [1, с. 1-2].

Також існують такі типи відносин між світською державою та релігійною організацією всередині держави, як цезаропапізм і так звану «державну церкву».

Цезаропапізм – це тотальна залежність конфесійної діяльності церкви або іншої релігійної організації від світської держави; у наш час країною з таким типом державно-церковних відносин можна назвати Ватикан.

У країні з державною церквою певна конфесія є домінуючою, вона ж має повну владу над державою; прикладом можна назвати Грецію, де норми православної релігії виконуються усіма без винятку мешканцями навіть у світських навчальних закладах [9, c. 3].

Від моделі державно-церковних відносин залежить вибір схеми фінансування релігійних організацій державою. Серед таких схем виокремлюють:

- пряме фінансування (є однією з особливих рис країн з теократичною та цезаропапською моделями відносин між церквою та державою; як приклад, Ватикан);

- збір «церковного» податку (зібрані кошти вкладаються згідно з бажаннями тих громадян, які платять такий податок і водночас це використання коригується на державному рівні; як приклад, Італія);

- збір та використання грошей, зібраних з «церковного» податку конфесійними організаціями за умови мінімального втручання держави (як приклад, Швеція);

- повна відсутність фінансової підтримки від держави (у тому випадку, якщо конфесійні організації фінансуються добровільними пожертвуваннями вірян або за рахунок продажу релігійної атрибутики; як приклад, США) [11, с. 6].

Отже, світська держава – країна, в якій немає державної релігії та водночас даний тип держави не визнає атеїзму як державної течії. Залежно від ступеня відокремленості релігійного впливу на державні справи, виокремлюють різні типи світських держав: поміркована світська держава, в якій діє рівноправність і держави, і релігійних організацій; держава з цезропапізмом, в якій релігія є повністю залежною від держави; держава з панівною релігією має певну залежність від панівної релігійної течії, проте тотальний контроль релігії над державою є більш характерним для теократичних держав.