" Санкранті"

За стіною шумно і світло, але тхне болотом. Тут багато персон: політики, актори, науковці різних країн світу. Я впізнаю чимало облич і не маю приводу поважати.

ВАна теж відчуває сморід, що проривається крізь дорогі парфуми присутніх, але її обличчя виражає співчуття. Жінка скеровує мене у дальній кут й обдмухує, наче віялом, рукою.

Ми в лабораторії смерті. Світло ламп холодне, неживе. У маленьких і великих пробірках плаває усяка гидота. Те що колись було живим організмом і, його окремі частини. Око хапає дві найбільших колби.

- Господи!- я стискаю прозору руку і ховаюсь за її спину. Спина теж прозора. У пробірках - двоголова двостатева і хвостата.

Тільки тепер помічаю, що у ВАни є крила. Навіть згорнуті, вони злегка тріпочуть, пориваючись увись. Я теж хочу втекти. Куди небудь, аби подалі звідси.

- Потерпи, - каже ВАна, - або випий ковток забуття і все скінчиться.

Я заперечно махаю головою.

Копію моєї бабусі кладуть на стіл, знімають кайданки та нашийника.

- Схоже це якісь датчики.

- Так, вони спостерігали за тобою.

- Навіщо?

- Шукають джерело та причину любові, - сумно відказує ВАна. – Любов це велика сила.

Серед гурту виділяються білі халати. Одна з постатей видається знайомою, навіть декілька.

- Де я їх бачила?

- Будь мужньою, зараз почнеться розтин, - каже ВАна, пригортаючи мене до грудей.

- Нііі! – відчайдушно смикаюся і.., потрапляю у іншу кімнату…

Над білими дверима червона лампа: « Операційна», - блимає надпис.

На столі копія моєї бабусі, трохи молодша за попередню. Над тілом «чаклують» декілька персон. Тепер я впізнаю їх. Ті самі, з лабораторії. Кремезний – поставив мені діагноз: « прогерія». Горбоносий товстун – дантист. Щоб змонтувати брекети, він вирвав мені четвертого зуба. Сказав, що він не важливий, зайвий.

Досі пам’ятаю його криву усмішку:

- Принесемо його в жертву заради краси, - а ще він поривався видалити зачатки зубів мудрості.

- Четвертий зуб відповідає за « Я » людини. Поглянь, який він красивий, - ВАна здіймає пальця і я бачу нерозкритий бутон лілії. – Ця квітка живе за довго до твого народження. Перша пелюстка формує судження, друга відповідає за прийняття рішень. Разом вони - виважена позиція людини, пов’язана з душевним життям.

- А прогерія.., здається це теж діло їхніх рук?

- І прогерія, і щеплення від ковіду… Їм вдається придумати багато хвороб, щоб під приводом лікування, видозмінювати людину.

Ховаю обличчя в долонях.

- Не дозволяй їм залазити в мою голову! Чуєш! Зупини це!

- Це можеш зробити тільки ти сама. Не бійся, зараз ти у безпеці, - ВАна проводить рукою і стеля операційної зникає.

Яскраві промені летять у напрямку Сонця. Я вирізняю сім кольорів. Вони дивовижно зливаються у один- золотий, пульсують, знову розлітаються семибарвним дивом і, закручуючись дугою, мов невеличкі райдуги, стають ореолами. Кожен промінь- жива істота. Моє серце співає, споглядаючи благоговійні сяючі лиця, молитовно складені руки й німби святих.

- Далі тобі не можна, - ВАна хапає золоту нитку, майструє гойдалку.

- Хто я? Де я?

- Відповідь знайдеш у собі.., - очі ВАни – два ореоли. – Вони розтинають твої фантоми. Усе що ти випромінюєш, стає твоєю копією і ділиться на світлу і темну половини.

- Світла – досі в раю?

- Так. Темну- я розділила навпіл, щоб збити їх з толку, – прозора рука пестить моє волосся. – Ось і настав час прощатися. Санкранті добігає кінця.

- Як? Я думала той день давно минув.

- У різних вимірах час плине по різному.

- А Бгак? Невже я ніколи його не зустріну.

- Вважай його своїм янголом, - відказує ВАна, поволі ( ніби у сповільненому кіно) розмотуючи гойдалку.