Старий млин

Темні хмари наповзають на сонце, вітер налетів з такою силою, наче намагається прогнати порушників спокою. Ліс застогнав, заскрипів, затріщав.

Вода в річці вкрилася піною, з усієї сили плескала об цей берег. Над протилежним, хоч туди рукою дотягнутися можна, сяяло сонце, співали пташки.

А над ними все віщувало грозу. Хлопці заносили речі під залишки стріхи млина, роздивлялись наскільки тут безпечно залишатися.

Через діру в стіні було видно, що відбувається назовні. Залопотіли перші краплі дощу, Під поривами вітру затріщали дерев'яні частини. Небо пронизували блискавиці. А далі зарокотав грім. Вітром жбурляє гілки дерев, пошматоване листя,уламки від залишків лопатей млина. Стало темно, холодно.

Всі збились докупи, намагаючись захистити один одного. Назовні щось загриміло і затріщало.Старе дерево завалилося, перегородило дорогу до річки. Вивернуте коріння закрило вихід із млина.

- Здається, ви залишитесь тут на довго!

Хто це промовив було не зрозуміло. Слова луною відбилися від стін багато разів і звучали моторошно. Десь поряд вдарила блискавка і розсипалася на купу малих сяючих кульок. Одна з протягом залетіла в середину, освітила в темряві нажахані обличчя.

Із провалля біля стіни пролунав дикий регіт. І між ним:

- В мене свято! Свято! Свято!.

І дівочий не то стогін, не то плач…

Всі заціпеніли від жаху. Здавалося, що волосся піднімається дибки, звивається зміями, торкається до обличчя сусіда і викликає ще більший жах.

Хотілося затулити вуха, щоб нічого не чути, та якась невидима сила не давала поворухнутися, наче скувала намертво.

Химерні дії продовжувались. Куля зависла і випромінювала світло по черзі на всіх присутніх, наче оглядала і вибирала собі жертву. Увагу перемкнула чергова порція моторошного реготу, а потім тихі благання:

"Іванку! Іванку! Врятуй мене."

Перед отвором промайнула ледь помітна дівоча тінь.

"Іванко, я відчуваю ти поряд, ти врятуєш мене."

Куля висвітлила з поміж всіх хлопця, якого насправді звали Іваном. Тільки друзі звикли звертатися до нього скорочено:”Ів”. Світло притягувало його до себе, незворушного, не давало спробувати опиратися цьому рухові. Куля направилась до отвору і потягнула за собою хлопця. Інші спостерігали, як друзяка просочився крізь вузький отвір, наче в нього не було кісток, а тільки оболонка. Трохи завис по той бік і щез з поля зору.

Знов щось загриміло в темряві, а разом з грюкотом спали чари. За стіною вщухала гроза, небо почало сіріти,хмари поволі розповзлися.