Мальтінас

Звук кроків глухо відлунював в тунелі. Йому в такт постукували зачеплені за пояс піхви. Мальтінас, вже втретє за останні пів години, пожалкував, що не знайшов часу підібрати кріплення для ножа на руку.

Тунель пригнічував своєю безмовністю. Названий Шляхом до Пекла, звідки ніколи не повертались, після огляду виявився всього лиш бетонною трубою старої каналізації. Прокладеної ще в ті часи, коли на Землі лютували епідемії. А люди ладні були вбити за шматок черствого хліба і флягу “чистої” води. Широкий промінь ліхтаря освітлював тунель зверху донизу і не лишав навіть найменших тіней, за які могла б зачепитися фантазія.

Через дві з половиною години монотонної ходьби, Мальтінас вирішив, що з нього досить. Він вже розвернувся, щоб йти назад, але зачепився поглядом за відблиск на стіні трохи далі. Підійшовши ближче, він побачив літеру “М”, намальовану на стіні червоною фарбою, що в світлі ліхтаря була схожа на кров. Напис був свіжим, фарба навіть не встигла повністю висохнути. Але найголовнішим було те, що цю літеру написав він власноруч, коли заходив в трубу. Характерний для нього завиток, в формі свинячого хвостика, він домальовував навіть друкованій “М”. Оглянувши “графіті” уважніше, хлопець так знайшов і відбиток пальця, залишений ним на кінці хвоста.

Сумнівів бути не могло - Це точка входу в тунель. Але по обидва боки була глуха стіна. Ноги підкосилися. Серце гулко стукнуло прямо в застряглий в горлі ком, вибиваючи його і даючи можливість зробити хрипкий вдих. Тільки на цьому моменті юнак зрозумів, що на хвилину забув, як дихати.

Попереду (мабуть), вперше за весь час, пролунав якийсь звук. Наче хтось підфутболив камінчик і той з дзвінким відлунням покотився бетонною поверхнею. Знявшись на ноги, Мальтінас трохи вирівняв дихання і попрямував в сторону звуку. Хто б там не був, він має допомогти йому вибратися звідси. Час йшов, з тунеля періодично доносились то звуки кроків, то тихеньке постукування.

Юнак все більше прискорювався, намагаючись наздогнати того, хто йшов попереду. Двічі (чи тричі?) він залишив за спиною написану на стіні “М”, фарба з якої вже стекла до підлоги, зробивши маленьку калюжу. Не звертаючи уваги, хлопець пройшов по “фарбі” і тепер його переслідували криваві сліди черевиків на підлозі.

Той, хто йшов попереду, явно прискорився. Мальтінас. Боячись лишится на самоті, коли порятунок так близько, побіг. Незабаром, в кінці тунелю він побачив світло. Хтось поспішав вперед, підсвічуючи собі широким ліхтарем. Додавши ще трохи зусиль, юнак нагнав чоловіка, що зупинився попереду і гукнув до нього.

Крик застряг в горлі. Серце калатало в усі сторони, намагаючись вибратися з клітки тіла. На Мальтінаса, посміхаючись, дивилася його дзеркальна копія з абсолютно божевільними очима. Фізично відчуваючи, як розум покидає його, хлопець почув за спиною тихий хрикий голос. Він посміхнувся і обернувся, дивлячись на самого себе абсолютно божевільними очима.