Погляд

Відчуття погляду переслідувало Антона вже деякий час. Він не почував себе в безпеці ніде крім власного будинку.

Цей прямий, жадібний погляд з темряви лякав його. Але кожного разу коли він про це казав, ніхто не вірив йому. Та що ти видумуєш, казали вони.

Куди б Антон не йшов, погляд був з ним. З-за темного кутка хтось постійно підглядав за ним, спостерігав. Уважно, детально вивчаючи його.

Погляд був огидний йому. Його завжди оглядали з ніг до голови, ніби оцінюючи як тварину на викуп, брудні думки, що стоять за цим поглядом Антон відчував своєю шкірою. Щось липке, і водночас повзаюче, як тарган, ось такі почуття викликає цей погляд.

Антон намагався шукати про щось подібне в інтернеті і це вивело його на сторінку паранормальних явищ. Люди описували щось подібне від відчуття погляду нечистої сили, чогось від диявола. Але Антон сто відсотків знав, що це щось реальне. Паранормальне заворожувало його, лякало трохи по іншому. Цей погляд був саме огидний і збочений настільки, що здавався напрочуд людським.

А люди для Антона страшніші за усіляких монстрів

Через деякий час йому почали ввижатися очі, що сяють з темряви, вони розтинали його, немов були найгострішими скальпелями, а їх володар скаженим вченим, що хоче дослідити кожен шматочок його тіла. І він немовби змінювався кожен день, залежно від емоцій спостерігаючого, що є ще одним доказом того, що це саме людина.

Одного дня він холодний, гострий, спокійний. Так наче він знає, що Антон нікуди від нього не втече, не сховається. А іншого він жирний, одержимий, гарячий, він злий коли Антон, наприклад деякий час хворів та був вдома безвилазно.

Юнак навіть і не знає який погляд огидний і страшний для нього більше.

Дивно, але останнім часом погляд став ближче. Наче цей хтось зрозумів, що Антон беззахисний проти нього і не може чинити опір, йому ж ніхто не вірить. Він абсолютно самотній.

Олег перевівся до них в університет лише нещодавно і з Антоном вони ніколи до цього не зустрічалися. Той не зміг влитися у їх групу, здавалося, навіть і не намагався зі смиренням прийнявши ігнорування та ізоляцію.

Але чомусь Антон не хотів дивитися як хтось буде так само самотній як він. Самотній настільки, що буде боятися будь якого шороху. І тому він підійшов першим. Він як зараз памʼятає як Олег ледь глянув на нього і продовжив займатися власними справами, але все ж Антон свого часу був душею компанії, тою самою людиною яка могла тримати всіх укупі і заводила спілкування на будь які теми. Тож розговоритися з Олегом хоч і було непросто але і не неможливо.

І ось так вийшло, що вони тепер обідають разом. Антон дізнався, що Олег, лише здається таким замкнутим на нелюдимим, як тільки йому вдалося дізнатися про нього більше, той розкрився для нього як інтелектуальний юнак. Вони разом обговорювали ігри, Олег як і він не любив копатися у механіці гри, йому також більше подобався сюжет. Хоча він був перфекціоністом, тож якщо збирав певного персонажа намагався вижати з нього максимум. Олег любив аналізувати сюжет, розбирати його на мілкі частинки і Антон відверто захоплювався цим.

Потім вони почали гуляти містом після пар і іноді Олег заводив його у такі місця про які сам Антон міг і не знати. Це було неймовірно.

Настільки, що той лякаючий погляд, який став джерелом усіх проблем юнака, зник.

Олег став його надією та новим найкращим другом який витягнув його з глибокого відчаю в якому він був і потихеньку життя почало налагоджуватись. Так, Антон усе ще не спілкувався зі старими друзями як раніше але тепер йому було легше, а його родина дякувала господу за те, що щоб з ним не відбувалося закінчилось.

Ішли місяці і не дивно, що Антон закохався в Олега, що якраз стало дивним це те, що Олег відповів на те невпевнене та боязливе зізнання взаємністю. В той день юнаку здавалося, що він у раю.

Вони кохали один одного, перший легенький поцілунок, палкі обійми, та небажання відпускати іншого.

І ось. Той день коли Антон запросив Олега до себе додому, його серце вирує від очікування та нетерпіння. Серце стискається в передчутті того, що станеться. Йому вже довгий час хотілося цього, і він впевнений, Олегу також, вони дуже близькі і, здавалося, розуміють думки одне одного, тож він впевнений цей вечір закінчиться чимось дуже приємним.

Роздумуючи та мріючи, Антон почув дзвінок у двері, він спустився, та відчинив їх, впускаючи Олега. Той поцілував його і це смак щастя чи не так?

Антон відірвався та збирався показати Олегу свій будинок але закляк.

Його обдав жах та огида яких він не відчував майже півроку. Він відчув погляд, гострий, пронизливий, аналізуючий та жадаючий.

Він прилипав до нього та повзав шкірою, розливався холодом по його венах.

Антон обернувся.

Там, у темряві кутка прихожої, стояв Олег та дивився на нього.