Ентомолог

Лариса скинула погляд за великими, круглими окулярами:

— А як це? Ліквідація?

Хвилину тому шеф, керівник НДІ, повідомив, що НДІ припиняє своє існування. Все. Капут. Кінець. Ну і так далі й тому подібне.

Шеф роздратовано зиркнув на неї:

— А отак. Будете вивчати своїх метеликів на волонтерських засадах. «Бєздвоздмєздно, то єсть даром».

— Але я не розумію чому? Вони… Вони непотрібні? — шляхетне обурення Лариси не мало меж. Це ж МЕ- ТЕ- ЛИ-КИ. Ефемерні, неймовірні істоти. Трьох життів забракне, щоб вивчати їх. Тож як вони можуть бути нецікавими, непотрібними?

— Метелики потрібні для народного господарства. Ми ні. — жваво відрапортував шеф і побіг запаковувати свій фікус з робочого кабінету. Він не надто переймався, бо вже давно передчував цей розклад подій і підготував запасний аеродром — на фірмі зятя комірником.

А для Лариси наче закінчилося життя. Спробувала поткнутися в управління освіти, щоб працювати вчителем біології в школі. Їй там пояснили, що вона не має педагогічної освіти і що в університеті викладати може, а от у школі — ні. Порадили звернутися в гурток юних натуралістів. Отримавши жалюгідні три години на тиждень, Лариса почала займатися з дітьми, але швидко зрозуміла, що тритон Вася їх цікавить набагато більше за неї. Вася з цього вочевидь запишався і все поривався вкусити за палець, коли Лариса його годувала.

Вночі їй снилися метелики. Великі, різнобарвні, з крилами розміром з блюдо для торта, на якому вже з кілька років не було торта.

І тут їй таки пощастило. Наче в поганому авантюрному романі, на Ларисину голову звалився хвацький дядечко з бігаючими очицями і запропонував поїхати з ним в Африку. За метеликами. Лариса підозрювала, що це колишній шеф десь прохопився про «чокнуту тітку, що любить цих летючок». Вона ні секунди не роздумувала: кинула заяву про звільнення керівнику станції юнатів на стіл, помахала рукою тритону Васі і купила капелюшок, як в романах про Африку початку двадцятого століття.

Лялечок шукали десь в нетрях джунглів, навколо скрізь ліани, кусючі нечесті та інша гидота. Але гріла думка, що на ці гроші можна рік жити і не бачити більше Васин глузливий погляд. А потім відбулася та виставка, для якої вони везли цих лялечок. Тепер з них вилупилися метелики. Діти бігали, ловили їх, фотографували. Кілька комах вже лежали на землі і в агонії тріпотіли крильцями.

— Припиніть!!! Припиніть негайно!!! Ви вбивця!!! — кинула вона в пику типу з бігаючими очицями.

...За кілька днів Лариса знову прийшла в гурток юнатів. Вася співчутливо поглянув на неї і вона пошукала для нього найсмачніший шматочок.