[Вона]
А я залишилась — без прикрас і вбрання,
Без шовкових суконь, без чарівних казок.
Не була я богинею для обожнення —
Я йшла за тобою крізь бурі і грози.
Я не співала про любов у садах,
Не кликала світ бути свідком моїм.
Я мовчки варила для тебе обід,
Поки ти зітхав від утоми своєї.
Я знала: не в поглядах щастя, не в грі,
Не в шепотах ніжних під світлом лампад.
А в тому — хто лишиться навіть у пеклі,
Хто в темряві стане для тебе щитом.
Не була я загадкою вічною, ні,
Не ховала обличчя під маскою мрій.
Я стала для тебе опорою надійною,
Коли світ валився в руїни свої.
Я не чекала принців казкових,
Я знала: ти — живий і земний.
Ти був мій — у сльозах, у провинах,
Ти мій! Той, кого я обрала серцем своїм.
Так, я гнівалась — до крику, до сліз,
А ти мовчав, і частенько був не правий…
Та вірність — не свято, не танці, не зорі, —
А шлях крізь образи, крізь бурі і біль.
«Лягай вже… Знову ти не вкритий…»
«Їж трохи, бо знову схуднув…»
Ти скажеш — бурчання? Ні — молитва.
Це є любов: турбота, тут її суть.
А я залишилась. Сивина у волоссі.
В долонях — невимовна жага.
В очах моїх — не сльози, єдине питання:
«Скажи мені: чи був ти зі мною щасливий?»
Не треба мені ні слави, ні медалей.
Я жила так, як вміла, могла.
Любов — не спалах яскравий і швидкий,
А камінь гарячий, що холод долає сповна.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!