Демон

Артем прокинувся раніше за всіх. Холодний, вологий запах підвалу все ще висів у повітрі, змішаний із запахом свічок і затхлості. Він подивився на забиті дошками вікна, крізь які ще не проступали перші промені сонця. "Значить, ще ні," — подумав Артем, маючи на увазі, що ніч ще не відступила повністю, а разом з нею і небезпеки.

Його думки одразу переключилися на Систему. "Так, треба розподілити очки." У нього було 3 очки характеристик та 2 очки навичок, що відкривало нові можливості. Він вирішив не зволікати.

Очки характеристик Артем без вагань вклав в Інтелект. Кожне вкладене очко, здавалося, викликало легке поколювання в голові, немов щось активувалося. Коли він розподілив всі три, його максимальна демонічна енергія зросла до 80 одиниць. І що найважливіше, зараз вона була повністю відновлена – 80/80.

"Нарешті," — прошепотів Артем, відкриваючи вкладку швидкості накопичення енергії.

[Ваша демонічна енергія накопичується зі швидкістю 1 одиниця в 30 хвилин.] [Таким чином, за 24-годинний цикл ви можете відновити 48 одиниці демонічної енергії.]

Його очі розширилися. "Оце вже краще! Тепер за три очки швидкість накопичення демонічної енергії зросла десь втричі, і це при тому, що мій інтелект тепер на 5-му рівні!" — подумав Артем з неабияким задоволенням. Це означало, що він міг викликати Демона значно частіше, а також використовувати нові здібності.

"Так, тепер навички," — його погляд ковзнув по доступних опціях. "О, знову доступна нова навичка."

Його погляд зупинився на нещодавно розблокованій: "Зв'язок Душ (Активна)". Артем швидко пробігся по опису, вникаючи в усі деталі, що дозволяли йому бачити очима Демона та контролювати його. "Це ж... це геніально!" — його обличчя осяяла ледь помітна посмішка. Не вагаючись, він вирішив прокачати її на 1 рівень.

Потім він перевів погляд на "Виклик Демона", який вже був на 2-му рівні. "Ага, третій рівень..." Він знову натиснув на іконку.

[Нова Навичка: Зв'язок Душ (Рівень 2): Поглиблений Контроль]

• Опис: Покращує контроль та взаємодію Артема зі своїм Демоном через психічний зв'язок. Зменшує фізичний шок для Артема після розриву зв'язку.

• Ефект: Бонуси до шкоди та здоров'я Демона під час "Зв'язку Душ" збільшуються до 15%. Час, протягом якого Артем відчуває шок/оглушення після отримання Демоном значної шкоди, зменшується на 50%.

• Вартість: 1 одиниця демонічної енергії в 7 хвилин.

• Перезарядка (Кулдаун): Відсутній.

Артем кивнув. Корисно, але зараз йому потрібно було дещо інше. Він знову повернувся до "Виклику Демона".

[Виклик Демона (Рівень 3): Посилений Заклик]

• Опис: Призиває Покращеного Сутінкового Демона-помічника, що володіє значно більшою міццю та витривалістю. Демон здатний наносити нищівні удари та витримувати значно більше шкоди в бою.

• Здоров'я Демона: 250 одиниць.

• Броня: 60 фізичної та 60 магічної.

• Атака: Ближнього бою, Сутінковий Демон атакує Покращеним Демонічним Мечем, завдаючи 60 одиниць шкоди. Додатково, атаки Демона тепер мають 15% шанс накласти ефект "Сутінкове Полум'я", який завдає 5 одиниць магічної шкоди щосекунди протягом 3 секунд.

• Особливість: На Сутінкового Демона діють усі пасивні бафи Артема (Шкіра Демона, Пекельний Вогонь). Демон існує поки не помре.

• Витрати: 55 одиниць демонічної енергії.

• Перезарядка: 70 секунд.

"Ось це те, що потрібно!" — прошепотів Артем, вибираючи третій рівень для Виклику Демона. Тепер у нього був і запас енергії, і покращений Демон.

"Цікаво, а візуально він якось зміниться?" — подумав Артем, згадуючи попередній вигляд Сутінкового Демона. Він відчув легке хвилювання, як перед зустріччю зі старим другом, що повернувся з оновленням.

Над розподілом очок та обдумуванням стратегії він сидів десь годину. Він не зрозумів як, але час промайнув швидко, і Олександр вже прокинувся.

"Привіт, Артем," — хрипкий голос Олександра розітнув тишу. Він потягнувся, потираючи очі, і сів.

"О, Саня, ти вже прокинувся," — відповів Артем, ховаючи вікно Системи.

"Угу," — буркнув Олександр, позіхаючи. — "Тоді снідаємо і йдемо на вилазку."

Артем енергійно кивнув. Вони взяли по банці тушкованої курки, швидко з'їли її, запиваючи водою, і почали збиратися, перевіряючи спорядження.

"Слухай," — сказав Артем, коли вони вже були готові. — "Давай не будемо турбувати Алісу. Вона і так вчора багато чого пережила, нехай відпочине. Нас і так троє буде."

Олександр кивнув, потім раптом якось підозріло запитав, його брови зійшлися: "Троє?"

"Так, Саня. Зараз сам побачиш," — Артем ледь стримував усмішку, відчуваючи передчуття. — "Але дивись, він мирний, і ти не бійся, гаразд?"

Олександр опустив рушницю, яку вже встиг взяти в руки, і здивовано подивився на мене. "Ти кого мені показати хочеш? Ніби ти якогось зомбі приручив і хочеш довести, що він не з'їсть мене, поки ми будемо обшарпувати будинки?" В його голосі звучала нотка скептичного жарту, але в очах була явна обережність.

"Ні, це не зомбі. Це краще," — з широкою усмішкою відповів Артем.

Олександр напружився. Його рушниця знову піднялася, дуло дивилося кудись у підлогу, але було напоготові. "Що за чортівня, Артем? Не жартуй так. В мене нерви не залізні."

"Не жартую," — Артем спокійно підійшов до дверей. "Просто довірся мені."

Вони вийшли з аптеки. Нічний дощ вже стих, залишивши після себе лише мокрі вулиці, що відбивали тьмяне світло світанкового неба. Повітря було свіжим, але все ще пронизаним запахом вогкості та гнилі. Поодинокі, вже далекі постріли зрідка порушували моторошну тишу, нагадуючи про те, що світ не став безпечнішим. Олександр стояв поруч, рушниця щільно притиснута до плеча, його погляд був напруженим.

Артем зробив крок уперед, на брудну, пошарпану вулицю. Він заплющив очі, зосередившись. Демонічна енергія, тепер у кількості 80 одиниць, запульсувала у його венах, відчуваючись як гаряча, темна рідина. Він направив її потік у самі глибини своєї сутності, туди, де знаходився зв'язок із потойбічним.

"Почуй мій заклик, Сутінковий!" — прошепотів Артем, і слова, здавалося, були вирвані з нього самою землею.

Земля під їхніми ногами почала ледь помітно тремтіти. У повітрі згустилася темрява, незважаючи на перші проблиски світанку. Вона почала збиратися в одному місці, формуючи вихор чорного диму та тіней. Повітря навколо них стало важким, насиченим запахом сірки та озону. Здавалося, сама тканина реальності розтягується і стогне.

"Що... що це за херня?" — голос Олександра був ледь чутний, він відступив на крок, його рушниця автоматично піднялася, спрямована на вируючий вихор. Його обличчя було блідим, очі розширені від шоку. Він явно не очікував такого.

Вихор тіней почав стрімко збільшуватися в розмірах, витягуючись угору. З його центру почали вириватися червоні іскри, що нагадували мініатюрні блискавки. З'явився глухий, низький гул, який швидко переріс у моторошне, утробне гарчання, що, здавалося, йшло з самих глибин пекла. Звук був настільки потужним, що змусив Олександра здригнутися.

І ось, з самого серця вихору, почала формуватися фігура. Вона була вищою, кремезнішою, ніж попередня інкарнація Демона. Його шкіра стала ще темнішою, майже чорною, з багряними прожилками, що пульсували, немов розплавлена лава під тонкою корою. Замість звичайних кігтів, на його руках тепер були довгі, вигнуті леза, що виблискували у тьмяному світлі, наче викувані з обсидіану, і з них капала якась темна, густа рідина, що випаровувалася, торкаючись землі. Його очі, два палаючі вогники, були тепер насичено-червоними, майже малиновими, і в них відчувалася дика, нестримна сила. За спиною проросли два гострі, кістяні відростки, що нагадували недорозвинені крила, додаючи йому ще більш загрозливого вигляду, а з його пащі виступали два великих, гострих ікла, що надавали йому хижого вигляду.

Олександр застиг, його рот був злегка відкритий, а рушниця тремтіла в руках. Він дивився на істоту, що виростала перед ним, немов на кошмар, що ожив. Усі його попередні жарти про "приручених зомбі" здалися блідою копією порівняно з тим, що він бачив.

З останнім, гучним вибухом тіней, Покращений Сутінковий Демон матеріалізувався повністю. Він стояв, високий і незворушний, випромінюючи ауру сили, що змушувала повітря навколо нього тремтіти. Його Покращений Демонічний Меч, що матеріалізувався у його величезній руці, виглядав ще більшим і грізнішим.

"О... Ось... ось хто це..." — ледь видавив із себе Олександр, його голос тремтів. Він виглядав, ніби щойно побачив привида. Його обличчя було абсолютно білим, а погляд був наповнений чистим, неприкритим жахом. Він відступив ще на крок, а потім ще на один, буквально втискаючись у стіну аптеки, немов намагаючись злитися з нею.

Демон, тим часом, злегка повернув свою голову, і його червоні очі зустрілися з поглядом Олександра. Це не було агресивним рухом, скоріше — визнанням присутності, але для Олександра це було, мабуть, найстрашнішим моментом у житті.

"Саня," — спокійно сказав Артем, підходячи до Демона і покладаючи руку на його броньовану ногу, показуючи, що той йому підкоряється. — "Я ж казав, що він мирний. Це мій... захисник. Він завжди зі мною."

Олександр похитнувся, притуляючись спиною до стіни. Він, здавалося, ледве дихав, його груди важко здіймалися. "Що... що це, в ім'я всього святого?" — прошепотів він, його рушниця все ще була направлена на Демона, але його руки тремтіли так сильно, що він ледве її тримав. — "Я ніколи... ніколи такого не бачив. Це... це неможливо!"

Повітря все ще було напруженим. Дощ продовжував накрапати, але всі інші звуки ніби затихли перед цією несподіваною появою.

Артем, бачачи повний розпач Олександра, поспішив заспокоїти його. Він обійняв Демона за величезне стегно, ще раз демонструючи, що той йому підкоряється.

"Саня, заспокойся! Це мій Демон, я ж казав! Він під моїм повним контролем, він не заподіє тобі шкоди! Він тут, щоб захищати нас, розумієш?" — Артем говорив впевнено, його голос був спокійний, але в ньому відчувалась нотка нагальної потреби.

Олександр не міг відвести погляду від моторошної постаті. Його рушниця опустилася, але лише тому, що руки почали безконтрольно тремтіти. "Я... я не розумію... Що це за... чудовисько? І ти... ти це зробив? Якого біса, Артем?!" — його голос зірвався на крик, змішаний зі страхом та обуренням.

Поки Артем намагався знайти потрібні слова, щоб пояснити все, що відбувалося, не розкриваючи занадто багато про Систему, Демон, здавалося, вирішив додати "драматизму" ситуації. Він повільно нахилив свою масивну голову до Олександра, який був притиснутий до стіни. Його малинові очі блиснули, а з пащі вирвалося тихе, але глибоке, майже мурчаще гарчання, що віддалялося від утроби. Звук був напрочуд схожий на гарчання хижого звіра, готового до стрибка, але з легким металевим призвуком. У той же момент, з його нових гострих іклів з'явилася крапля чорної, димлячої рідини, яка повільно почала стікати, і Демон, здавалося, широко "посміхнувся", оголюючи ці ікла.

Цього було достатньо. Очі Олександра розширилися до межі, він видав якийсь глухий, здавний звук, і його тіло раптово обм'якло. Рушниця з брязкотом впала на асфальт, а сам він сповз по стіні додолу, втративши свідомість. Його обличчя було блідим, як крейда, а дихання стало поверхневим.

"Демоне блять!" — роздратовано вигукнув Артем, відчуваючи, як його обличчя починає горіти від збентеження і злості. — "Навіщо ти це зробив?!" Артем вже і забув про такі викрутаси Демона.

Демон лише видав якийсь хрипкий, нерозбірливий звук, що міг би бути чимось на зразок "хе-хе". Його мала еволюція, очевидно, не розповсюджувалася на почуття гумору.

Артем зітхнув. Чудово, тепер їм доведеться тягнути непритомного Олександра назад в аптеку. Він подивився на кремезне тіло чоловіка, потім на Демона. "Ну, хоч ти сильний," — пробурмотів Артем. — "Допоможи мені затягнути його всередину."

Демон, як ні в чому не бувало, нахилився і обережно, але міцно, підхопив Олександра під пахви. Для нього це, мабуть, було не важче, ніж підняти порожній рюкзак. Разом вони віднесли його назад до аптеки. Артем відчинив двері, і Демон акуратно поклав непритомного чоловіка на один з матраців, поруч з Алісою, яка ще спала.

Артем швидко перевірив пульс Олександра. Він був слабким, але рівним. "Він просто зомлів від шоку," — прошепотів я сам собі. "Прокинеться за кілька годин."

Він кинув роздратований погляд на Демона, який стояв поруч, незворушний і невинний на вигляд. "Більше ніяких жартів, зрозумів? Особливо з людьми."

Демон знову видав той самий хрипкий звук, наче погоджуючись.

Артем зітхнув. Плани змінюються. Тепер вони йдуть удвох.

"Гаразд," — сказав Артем, дивлячись на Демона. — "Тоді ми йдемо самі. А ти... ти будеш моїм охоронцем. І жодних фокусів."

Демон кивнув своєю масивною головою, його червоні очі, здавалося, тепер випромінювали повну готовність до виконання завдань.

Артем ще раз перевірив, чи надійно зачинені двері аптеки, і переконався, що Аліса спить спокійно, попри весь ранковий переполох. Потім він взяв свій рюкзак, який Олександр вже наповнив необхідними інструментами для вилазки, і кинув погляд на Демона.

"Ну що ж, пішли. Сподіваюся, цей рейд буде успішним," — промовив Артем, відчуваючи дивну суміш тривоги та рішучості. З ним був Демон, і це змінювало все. Він був упевнений у своїх силах.

Вони вийшли з аптеки, і Артем відчув, як дощові краплі, що все ще залишалися на гілках дерев, падають йому на обличчя. Світанок розвиднювався, і світ здавався трохи менш загрозливим, але це була лише ілюзія. Небезпека завжди була поруч. Попереду був невідомий шлях.

Артем та його Сутінковий Демон рушили з аптеки, залишаючи Олександра приходити до тями. Свіже, ранкове повітря, просякнуте запахом дощу та згарищ, не зменшувало відчуття напруги. Вони вирішили відійти від центральної вулиці. Артем не хотів перевіряти слова Олександра про те, що по ній часто йдуть цілі орди зомбі з міста. Краще було ризикувати на менш знайомих, але потенційно безпечніших маршрутах. Тому вони пішли у протилежний бік, подалі від гуркоту віддалених пострілів, які ще доносились із східної частини міста.

Як тільки вони почали виходити на іншу, вузьку вулицю, що була захаращена побитими машинами та сміттям, Артем почув дивний звук. Це був скрип металу, змішаний із глухими ударами, що ритмічно повторювалися. "Стояти!" — миттєво наказав він Демону, який одразу ж застиг, немов висічена з обсидіану статуя.

Артем обережно визирнув з-за кута зруйнованої будівлі. У метрах п'ятдесяти від них, біля входу до невеличкого магазину, двоє чоловіків у потертому одязі та з грубо сколоченими кийками в руках намагалися зламати двері. Вони били по них з такою силою і шумом, що це здавалося неймовірною дурістю. "От дебіли! На цей звук може скільки зомбі збігтися!" — промайнула в голові Артема роздратована думка. Враховуючи, що їхній будинок підірвали, створюючи схожий галас, він розумів, наскільки це небезпечно.

Швидко діставши бінокль з рюкзака, Артем підніс його до очей і сфокусувався на чоловіках. Його погляд пробігся по їхніх фігурах, по одягу, по зброї. І тут його тіло немов пронизало струмом. Звична ненависть, яка тліла всередині після загибелі Демона, спалахнула з новою силою, обдавши його холодом і жаром одночасно. Вона дала чіткий, беззаперечний наказ його сутності: "Готуйся до бою. В живих залиши лише одного. Решту вбий. А зараз — за мною."

Він обережно, приховуючись за покинутими автомобілями та купим сміття, перебіг дорогу, наближаючись до будинку, в який намагалися зайти ті самі рейдери. Демон безшумно рухався за ним, його важкі кроки не залишали жодного звуку на мокрій землі.

Раптом Артем згадав: "Демоне," — тихо промовив він, не відводячи погляду від рейдерів. — "Ти пам'ятаєш, хто на тебе напав учора? Коли наш будинок підірвали?"

Демон, який був поруч, тихо кивнув своєю масивною головою, його червоні очі, що світилися в тьмяному ранковому світлі, були прикуті до цілі.

"Це вони?" — Артем показав жестом руки на будинок, біля якого метушилися рейдери.

Демон знову кивнув, його постать напружилася, немов хижак перед стрибком.

"Зможеш їх вбити?" — запитав Артем, відчуваючи, як у ньому наростає хвилювання.

Демон витримав коротку, напружену паузу, що, здавалося, тривала цілу вічність, а потім рішуче кивнув.

"Їх багато?" — уточнив Артем.

Демон повільно похитав головою з боку в бік, показуючи, що не дуже.

"Двоє?" — перепитав Артем, вже бачачи їх у бінокль.

Демон знову кивнув, підтверджуючи.

"Чудово," — посміхнувся Артем, і в його посмішці не було нічого людського, лише холодна рішучість. — "Одного вбий, а другого лиши мені. Домовилися?"

Демон мовчки, але впевнено кивнув. Здавалося, він і сам чекав цього наказу, цього моменту відплати. Його тіло злегка тремтіло від стримуваної сили.

Артем зробив крок уперед, ховаючись за покинутим автомобілем. Він зосередився, активуючи "Зв'язок Душ". Відчуття було дивним – він бачив очима свого демонічного супутника, відчував його присутність, його міць, навіть його збудження перед боєм. І що найголовніше, він тепер чув звуки навколишнього світу крізь слух Демона, немов сам був поруч. Це давало Демону додаткову силу, роблячи його атаки більш точними, а захист – міцнішим, немов Артем сам був частиною його сутності.

Демон, керований внутрішнім наказом, обережно обійшов будинок, рухаючись безшумно, незважаючи на свою масу. Він мав намір напасти зненацька, але не судилося. Один із рейдерів, кремезний чоловік із залізною битою та саморобним щитом – Трощила, що стояв на шухлядах, намагаючись дотягнутися до верхньої частини дверей, випадково кинув погляд убік. Його очі розширилися від жаху, коли він помітив величезну, тіньову фігуру, що виринула з ранкового туману.

"Там! Чудовисько! Сокіл, дивись!" — пролунав крик Трощили, його голос був пронизаний панікою, що розітнула мляву тишу вулиці.

Інший рейдер, худорлявий чоловік з натягнутою на голову балаклавою, в руці якого був лук, але зараз він тримав пістолет – Сокіл, швидко обернувся. "Що ти там мелеш, Трощила? Яке ще, в біса, чудовисько?!" — його слова заглухнули, коли він сам побачив Демона. Його обличчя під балаклавою, як відчував Артем через зв'язок, викривилося від страху.

Сокіл, не гаючи й секунди, встиг схопити зброю. Трощила, незважаючи на свій шок, інстинктивно зайняв оборонну позицію, виставивши свій саморобний щит. Артем подумки дав наказ Демону: "Вбий Сокола. Трощилу... знешкодь, але не вбивай. І будь обережний. Мені потрібна від нього інформація." Його думки шалено проносилися: "Цікаво, що за клас у дебіла зі щитом? І звідки в них ці вогняні кулі? Це ж не звичайна зброя. Напевно, теж Система."

У цей момент Демон, без зайвих зволікань, кинувся на Сокола, який, тремтячими руками, почав по ньому стріляти. "Вогняна куля! " — вереснув Сокіл, і з його пістолета вилетіли незвичайні, палаючі кулі, лишаючи за собою вогняний слід у повітрі. Три з семи куль влучили в Демона. Артем, через їхній зв'язок, відчув різкий, пронизливий біль, що пронизав його власне тіло, наче вогонь обпікав його шкіру. Це було пекельно боляче, але він стиснув зуби, не видавши й звуку.

[Вам завдано 40 шкоди. Ваше поточне ХП: 235/275.]

Звідки в них ці вогняні кулі? Це ж не звичайна зброя. Напевно, теж Система." Подумав Артем.

"Чорт! Відчуваю його урон," — промайнула думка Артема, стиснувши зуби. "Значить, тактика "послати і забути" не спрацює. Треба думати, як він боляче отримує." Але його увагу одразу перехопив Трощила. Він, як справжній танк, швидко кинувся між Демоном і Соколом, намагаючись відсікти їх.

"Відійди, тварюка! Геть!" — заревів Трощила, піднявши щит, щоб заблокувати Демона. — "Не дай йому дістатися до Сокола!" Його голос був хрипким від напруги.

Демон, згідно з пріоритетом, різко розвернувся на Трощилу, і вся його масивна увага була прикута саме до "танка".

"Значить, танк... Це може бути довго. Він явно заточений на захист," — подумав Артем, спостерігаючи за їхньою битвою.

Демон почав наносити удари своїм Покращеним Демонічним Мечем. Перший удар, потужний, як таран, врізався в металевий щит Трощили. "Гах!" — пролунав оглушливий металевий дзвін, і Трощила, незважаючи на свій кремезний вигляд, похитнувся, його руки тремтіли. Другий удар був спрямований у ногу, але Трощила встиг відступити. Третій – знову в щит, викликавши снопи іскор. Але четвертий удар Демон здійснив швидше, ніж очікував Трощила, і він влучив у його руку, яка тримала биту. Артем побачив, як рука мародера дивно вивернулася під ударом, а з неї почав йти дим. "Хм, не відрубав," — відзначив Артем, відчуваючи легке розчарування. — "Але опік залишився, ще й Пекельний Вогонь зараз буде наносити шкоду. А це вже приємно."

"Аааа! Горить, чорт би його забрав!" — закричав Трощила, відсахнувшись, його голос був сповнений нестерпного болю. "Сокіл, добий його! Він мене підпалив!"

У цей момент Демон, відчувши успіх, знову перевів погляд на Сокола, який з відчаю вже заряджав стрілу і цілився в нього, намагаючись влучити у вразливе місце. "Вогняна стріла!

Ти поплатишся за Трощилу!" — вигукнув Сокіл, і його стріла, охоплена полум'ям, полетіла в Демона, мов смертоносна комета. Демон, немов відчуваючи небезпеку, спритно відбив її своїм мечем. Стріла з тріском розлетілася на палаючі уламки.

"Як він це робить?! Він читає мої думки чи що?!" — прошипів Сокіл, його голос був сповнений розпачу.

Демон, ігноруючи біль від попередніх пострілів, блискавично кинувся на Сокола. Той, розуміючи, що він наступний, відчайдушно витягував нову стрілу. У цей момент Демон піймав стрілу в плече. Вона теж була покрита вогнем і завдала більше шкоди, ніж куля, – цілих 25 одиниць. Артем знову відчував біль, але тепер вона була більш притупленою, прийнятною.

[Вам завдано 25 шкоди. Ваше поточне ХП: 210/275.]

Сутінковий Демон наніс чіткий, потужний удар по нозі, що стояла на землі, відрубавши її з лязгом. Сокіл з пронизливим криком "Аааа блять! Моя нога! Ах ти ж тварюка! " впав, його руки схопилися за обрубок, а обличчя спотворилося від агонії. Він виронив свій лук, який відлетів убік, а поряд з ним залишив мокру червону пляму. Демон швидко перервав страждання лучника , перерізавши горлянку своїм мечем.

[Вам нараховано 510 очок досвіду!] [Вам нараховано 1 душу!]

"Очки досвіду! І душа! Точно, душа! Я забув подивитися, що вони значать," — промайнула думка Артема, але зараз було не до цього. Він дивився на одну з найприємніших сцен у його житті – жорстоку і ефективну розправу над тими, хто посмів на нього напасти. Його маніакальна посмішка все збільшувалась на обличчі, відображаючи тріумф і холодну радість.

Демон, ігноруючи поранення, яке зараз мало для нього менше значення, бо він уже впорався з основною загрозою, швидко розвернувся до Трощили, який, корчачись від болю, намагався підвестися, тримаючись за відрубану руку.

"Я тебе вб'ю, паскаду! Трощила я тобі голову відірву!" — прохрипів Трощила, його обличчя було спотворене люттю і агонією.

Демон, згідно з наказом Артема, не став вбивати його. Він схопив мародера за єдину вцілілу руку, підняв над землею, немов ганчіркову ляльку, і щосили кинув об стіну будинку. Тіло Трощили з глухим ударом врізалося в цегляну кладку, а потім безвольно сповзло додолу. Він був живий, але ледве дихав, його очі були заплющені, а з рота виступав струмочок крові.

"Відкрий двері, закинь його всередину, але обережно, не вбий," — подумки наказав Артем.

Демон, виконуючи команду, без зусиль приклав свою величезну кігтясту руку до металевих дверей, які раніше так намагалися відкрити рейдери. Метал з характерним скреготом почав прогинатися і рватися, немов папір, відкриваючи прохід. Демон легко відчинив їх, схопив пораненого Трощилу і акуратно, але рішуче, закинув його всередину будинку. Він впав на старий килим який лежав у вітальні..

Артем переступив через нерухоме тіло Сокола, що лежало в калюжі крові на брудному асфальті. Він легко підштовхнув його ногою, переконавшись, що той мертвий, і попрямував до прочинених дверей будинку. Зсередини долинало важке дихання.

Увійшовши, він побачив Демона, що стояв, мов грізний страж, біля покорченого тіла Трощили. Рейдер, що вже не димів, але знесилено притискав до себе понівечену руку, підвів погляд на Артема. В його очах, сповнених болю та відчаю, промайнула іскорка надії.

"Ти... ти хто?" — хрипко промовив Трощила, його голос був ледь чутний. — "Врятуй... мужик..." Він одразу ж перевів погляд на Демона, що височів над ним, і знову на Артема, сподіваючись, що той якось відреагує. Можливо, кинеться на Демона, або забере його увагу на себе, але нічого не сталося. Артем стояв спокійно, його обличчя було кам'яним.

"Я?" — Артем повільно наближався, його крок був розміреним, майже хижим. На його обличчі з'явилася та сама моторошна посмішка, що лякала б будь-кого. — "Я твоя смерть."

Трощила смикнувся, намагаючись відповзти, але його тіло було розбите. "Як?! Ти з ним?! Що?!" — в його голосі звучала суміш шоку і невимовного жаху.

"Так, цей демон мій... ммм... охоронець," — Артем зробив паузу, насолоджуючись реакцією рейдера.

"Як?! Ти не людина! Ти, сука, тварюка якась!" — Трощила зібрав останні сили, щоб плюнути в бік Артема. Але плювок виявився лише струмочком слини з домішками крові.

"Я? Ха-ха-ха! Це кажете мені ти?" — Артем зробив крок, наступивши на розкидані рейдером предмети. — "А тобі цей демон нікого не нагадує? Вчорашнього, наприклад?"

На обличчі Трощили з'явилося розуміння, його очі розширилися. "Ти про що, мужик? А...!" Він замовк, усвідомлюючи. — "Мене вчора з ними не було, та й Сокола теж. Але ми чули, як якась тварюка напала зненацька і вбила двох наших стрільців. Вона була твоя?"

"Так," — коротко відповів Артем, його посмішка стала ширшою. — "Моя."

Трощила, здавалося, відчув, що його шанси тануть на очах. "Мужик, я тобі нічого поганого не зробив! Клянусь! У нас є припаси, он на вулиці два рюкзаки! Консерви, крупи, макарони, вода, навіть шмаль є! Забирай, тільки не вбивай! Я нікому не скажу, обіцяю!" Він відчайдушно намагався домовитися, його погляд благав.

"Звісно, не скажеш," — з маніакальною посмішкою промовив Артем. Він повернувся до Демона: "Я піду за рюкзаками, а ти дивись за ним. Зробить різкий рух — вбий."

Демон мовчки кивнув, його малинові очі були прикуті до Трощили, що вже навіть не намагався рухатися. Артем вийшов з будинку. Діставшись до покинутих рюкзаків рейдерів, він швидко перевірив їхній вміст. Дійсно, там були консерви, якісь крупи, макарони, кілька пляшок води. І, так, згорток із сушеною травою – шмаль. Все це зайняло менше хвилини. Заодно, він витягнув з одного з рюкзаків маленький, гострий ніж, який здавався іграшковим порівняно з Демонічним Мечем, але був ідеальний для "роботи", яку він мав намір зробити.

Коли він повернувся в будинок, Трощила все ще лежав на килимі, його погляд був прикутий до Демона. Рейдер заплющив очі, коли почув кроки Артема.

"Почнемо?" — Артем перекидував ніж у руках, його лезо відблискувало у тьмяному світлі. Голос був спокійний, але в ньому відчувалась смертельна загроза.

Трощила здригнувся, але демон приставив свій меч до його шиї. Метал був холодним, і від нього віяло смертю. "Не тримти," — прохрипів Демон, його голос, як відчув Артем, був низьким і загрозливим, хоч і нерозбірливим для Трощили. — "Буде дуже боляче."

"Скільки вас у вашому таборі?" — запитав Артем. — "Відповідай коротко і чітко. Побачу, що збрехав — більше не заговориш."

"Було 21... після вчорашнього стало 17," — Трощила заговорив швидко, його слова вилітали, немов на одному диханні. — "Сокіл мінус, Додік, Арчер, і Ігор. Ще двоїх вчора вбили зомбі, які прийшли на звуки... того... вибуху."

"Хто ваш головний?" — наступне питання Артема було гострим, як його ніж.

"Череп," — прошепотів Трощила.

"Хто він такий? Який рівень, які навички?"

"Я... я не знаю, який рівень," — Трощила кашлянув, з його губ знову виступила кров. — "Єдине, що знаю, що він може зомбі приручати, ну лімітовано. І якоюсь чорною магією може користуватися. Вона як періодична шкода діє, але ще лікує його. Це все, що я знаю."

"І скільки зомбі може контролювати?" — Артем примружив очі.

"Двоє... ну, більше ми не бачили. Він їх як охоронців тримає."

"Що у вас за навички?" — Артем перейшов до їхнього арсеналу.

"У Сокола були вогняні стріли. Вони доп. урон наносять, нічого більше він не качав. А я танк, в мене тільки 3-й рівень. Аура захисту на +10 броні, і посилення моєї броні пасивно на 25 одиниць. Плюс щит дає 15 броні. І блокую 60 одиниць урону... ну, це все ще й від щита залежить, ну так написано в описі." Трощила намагався відповідати максимально докладно, сподіваючись на милість.

"Добре," — Артем кивнув, перетравлюючи інформацію. Класичний "танк" і "стрілець". Зомбі-міньйони... цікаво.

"А людей ви вбивали навіщо?" — Голос Артема став холоднішим, ніж зимовий ранок.

Трощила затремтів. "Ми... ми нікого просто так не вбивали! Тільки тих, хто чинив опір, або хто не хотів ділитися припасами! Це ж виживання, мужик! Ти або ми!"

"Ти хочеш жити?" — запитав Артем, нахилившись ближче.

Очі Трощили спалахнули надією. "Так! Дуже хочу! Я все розкажу! Все! Тільки не вбивай!"

"Тоді говори далі," — Артем знову перевернув ніж у руці. — "Де знаходиться ваша база? Точно місце."

"За покинутим заводом... "Зоря" здається, він називався... там є старі гаражі. Під ними бункер. Вхід замаскований під купою сміття і старих шин. Це десь у трьох кварталах на північний схід від міської лікарні. Там... там наш табір."

"Які пастки там стоять?" — Артем уявив карту району в голові. — "Саморобні капкани, ями, розтяжки?"

Трощила ковтнув, його очі бігали. "Так... є. Біля входу, за купою сміття, там розтяжка з гранатою. Обережно. Потім, всередині бункера, кілька капканів по периметру, там, де зберігаються припаси. І... і яма є. Замаскована. Її важко помітити, якщо не знаєш. Вона прямо перед основною кімнатою, там, де ми спимо."

Артем мовчав, перетравлюючи інформацію. Це було цінно. Рейдер виклав усе, що знав, під страхом смерті.

"Добре, Трощила," — Артем випрямився. В його голосі зникли будь-які емоції. — "Дякую за інформацію."

Очі Трощили знову спалахнули надією. "То що... ти мене відпустиш?"

Артем усміхнувся, і ця посмішка була найстрашнішою з усіх. "Звісно. Тільки не в цілісному вигляді." Він повернувся до Демона. "Відрубати всі частини тіла, починаючи з ніг. З перервою в одну хвилину."

Трощила, зрозумівши, що його чекає, закричав, але його крик посилився, коли Демон, без жодного сумніву, підняв свій меч.

Артем, не озираючись на жахливу сцену, що мала відбутися, вийшов з будинку. Йому потрібно було оглянути припаси, які рейдер згадував. Він дістав з рюкзака порожній пакет, який йому дала Аліса. У повітрі відчувався легкий металевий запах, але його це більше не турбувало.

Коли Артем переглядав вміст рюкзаків, які залишили рейдери, з будинку долинув перший пронизливий, нелюдський крик Трощили, що раптово обірвався, а потім – моторошна тиша. Через хвилину – другий крик, короткий і не менш жахливий. Артем продовжував спокійно перебирати консерви, крупи, макарони. Він знаходив дивне, майже патологічне задоволення в цих звуках. Це була справедливість. Він знав, що Демон зробить усе точно за наказом. Ще через хвилину пролунав третій, уже ледь чутний стогін, що перейшов у булькання.

Артем акуратно складав продукти до свого рюкзака. "Шмаль..." — він дістав пакетик із сушеною травою. "Ніколи не переносив наркотики! " Він відкинув її вбік.

Коли він закінчив, його екран засяяв:

[Вам нараховано 475 очок досвіду!] [Вам нараховано 1 душу!]

Артем посміхнувся. Досвід і ще одна душа. Це було приємно. Помста солодка.