Королівський блазень

— Ви чули про нову романтичну виставу? — звернулася придворна дама до подруги, що радше недоречно обмахувалася червоним із золотим кантом віялом. В кімнатах королівського палацу було прохолодно, і такий модний аксесуар був завезений королевою до двору із набагато теплішої країни. — В анонсі обіцяли що там таке кохання. — Дама закотила очі так ніби зараз мала втратити свідомість. — Не дочекаюся вечора.

За дверима почулося брязкання дзвіночків, і обличчя дам раптом витягнулися. Та, що слухала, навіть припинила обмахуватися віялом, немов би боялася що цей рух створює шум на який може вийти хижак.

Дзвіночки ненадовго змовкли, немов роздумуючи чи треба змінити напрямок, але потім знов залунали і поступово стали тихішати поки зовсім не затихли. Увесь цей час дами зберігали напружений вираз на обличчях. Нарешті, та що розмовляла видихнула.

— Фух, блазень знов у палаці. Довго його не було, я навіть почала звикати. Такий гарний настрій сьогодні, а міг би зіпсутися на тиждень наперед. Ви чули як він зганьбив подругу нової фаворитки? Сказав що це добрий початок кар’єри, але вагітність могла б її підняти одразу на самий Олімп. — Дама витримала паузу із засуджуюче витріщеними очима, але потім не стрималася і трохи підреготнула. Її подруга мовчки сховала посмішку за віялом, що знов прийшло у рух. — Перепрошую. Вона авжеж заслуговує співчуття, біднесенька. Дівчинка два дні не виходила з кімнати через цей сором. Але ж який дотепник! — Потім вона ніби згадала щось приємне і повернулася до попередньої теми — Ну так от, вистава! Я вся в передчутті цих високих почуттів! Я, як бачите, в чомусь також поетка. — Подруга мовчки і з повагою дивилася на даму. Здавалося, їй було достатньо тільки слухати, бо в самої не було багато думок.

Блазень був відомою особою при дворі. Окрім своїх жартів він, здавалося, не полюбляв ніякого мистецтва. Колись він відвідував оперу та театр, але через складний характер було декілька скандалів і вже давно ніхто не бачив блазня там. Із книжкою його теж ніхто не бачив. Напевно, в нього було добре з грошима — такі ходили плітки, хоча король заборонив повідомляти скільки і кому віддає зі скарбниці.

Марно він не відвідував театр. П'єси останні десять років були чудові — хіба може надто мелодраматичні, чарівні історії кохання молодих сердець. Їх полюбляли не тільки придворні дами, але й багаті міщани та навіть посли інших держав. Щоправда, ніхто не знав авторів цих п’єс. По місту ходили чутки що то сам король розважається творчістю, але про короля багато чого вигадували.

Такою ж загадковую була й вистава того вечора.

На диво, на цю прем’єру блазень з’явився. Вдягнений в звичайний чоловічій костюм, а не клобук з дзвіночками як був зобов’язаний при дворі короля, він один зайняв ложу близько до королевської. Високий і трохи грубий чоловік похилого віку, він виглядав старішим ніж останнього разу коли був на публіці. Очі ніби провалювалися у темних колах зіниць, він був блідий та рухався повільно, ніби боявся втратити рівновагу.

Дама із подругою зайняли ложу обік сцени. Поки вистава не почалася театральний бінокль був задіяний у пошуці знайомих облич у залі.

— Мене дивує, що така черства людина як блазень робить в театрі. — звернулася вона у напівголос до подруги, в якої віяло змінилося вже іншим, із срібною окантовкою щоб підходити до її черевичків. — Хоча навіщо я дивуюся. Нам, людям із тонкою душевною організацією, буває важко зрозуміти товстошкірих обивателів. Кажуть, батько блазня був токарем і здобув титул через якусь послугу королю. Такі прості люди не перевиховуються навіть спілкуванням із Його Величністю. Хоча його мати була із знатного роду — не знаю що вона знайшла в тому мужлані. Цю простацьку кров так просто не розбавити. Бідолашна загинула молодою від якоїсь хвороби, напевно, не витримала життя із простим хлопом.

Дама продовжувала б перемивати блезаневі кістки, але її перервала увертюра. Чудова музика одразу змусила розмови в залі змовкнути. Лагідна і десь в глибині сумна, мелодія зачарувала всіх і створила передчуття що вистава зараз буде надзвичайною, не такою навіть, як очікували затяті театрали при дворі.

На сцені розігралася історія нерівного кохання. Але це не був коханець придворної дами, якого вона ховала у конюшні; або проста жінка якою знехтував багатий аристократ і викинув на вулицю з дитиною. Молодий чоловік, що порятував життя короля, на балі на честь перемоги зустрів дочку одного з міністрів. Їхнє кохання було взаємним, але довго не знаходило схвалення із боку батьків дівчини, аж поки король не втрутився і не надав титула хлопцеві, разом з невеликим маєтком біля столиці.

Публіка зачаровано слідкувала за розвитком подій на сцені, і під кінець навіть пліткуваті придворні дами припинили підглядати за іншими глядачами. Тому ніхто не помітив як блазень зник зі своєї ложі.

Щастя в маєтку, що його подарував король, було повним, але недовгим. Після народження первенця жінка почала недужати. Голос її був все слабший, і ось дійшов час останньої сцени: батько і малий син стоять біля труни.

— Я зіграю для тебе твою улюблену мелодію, мамо. Вірю, ти почуєш мене на небі. — каже хлопчик і грає на сопілці ту музику, що так зачарувала всіх на початку п’єси. Завіса опустилася, і після декількох митей мертвої тиші зал вибухнув оплесками.

«Автора! Автора!» — кричала публіка. Нарешті, завіса піднялася і, з допомогою акторів, що притримували його під обидві руки, вийшов на сцену королівський блазень.