Сюрприз у підвалі

— Гей, Сашку! Ходи-но сюди! Ходи-ходи!

Сашко навіть не повернувся на голос. Лежав на лавці на животі та дивився на клумбу, яку посадила баба Ніна. Уважно розглядав двох жучків, що вовтузилися на квітці. Один сидів на самій серединці, весь обсипаний жовтим пилком, як борошном, а другий саме біг стеблинкою догори, мабуть, щоб там зустрітися з родичем. Сашко взагалі дивний для своїх шести років. Ні, сам він себе дивним не вважав, але так говорили всі: і батьки, і сусіди, і однолітки теж. Усі бігають по двору, ганяють на велосипедах, лазять по дахах та деревах. А Сашко не такий. Він задумливий, спокійний, іноді надовго застигає на місці. Мрійливо розглядає то хмаринки в небі, то птахів, то комашок. Може годинами за чимось спостерігати, поки інші гасають навколо. Граються з ним рідко: не люблять однолітки отак за чимось спостерігати, їм рухливі ігри подавай…

— Сашку! Ти що, глухий?!

Сашко відірвався від спостерігання за жучками та повернувся. До нього йшов Тарас — старший на три роки сусід, відомий шибеник та хуліган. Тараса Сашко недолюблював і навіть побоювався. Він постійно глузував з повільного та мрійливого хлопчика, навіть іноді робив йому якісь неприємності: то крикне на вухо, то штовхне навмисне, то проїде повз на велосипеді та обдасть водою з калюжі. Сашко притисся до лави, гадаючи, що ж цього разу задумав Тарас…

— Гей! Досить уже на квіточки дивитися! Ходи сюди, покажу щось цікаве! — Тарас зупинився, впер руки в боки та глузливо посміхнувся.

— Що покажеш?

— Секрет!

— Ні… Я не хочу дивитися…

— Тю, та чого ти такий боягуз? Я ж кажу: цікаве щось, ти такого ще не бачив!

— А де воно?

— Та тут недалечко, у четвертому будинку.

— Ну… Добре…

Сашко неохоче встав та поплівся за Тарасом. Він не дуже хотів дивитися, але цікавість взяла своє. А якщо справді щось незвичне? Тарас підвів Сашка до сходів у підвал збоку будинку. Там уже чекав Тарасів однокласник Денис.

— О, нарешті прийшли! — Денис виплюнув травинку та хитро примружився. — Чого так довго?

— Та оцей знову своїх комашок розглядав!

— А, ну ясно. Сашку, ну що, хочеш подивитися на щось цікаве?

Сашко задумався та невпевнено кивнув.

— Ну, то ходімо, — Денис відкрив важкі скрипучі двері в підвал, і звідти повіяло холодною вогкістю.

— А що там? Цуценята? — Сашко м’явся з ноги на ногу, не зважаючись спуститися сходами та зайти у двері.

— Ні. Цуценята то таке, всі бачили, а там щось дуже цікаве, — відповів Тарас та підштовхнув Сашка в спину. — Ну йди, йди. Чи ти боїшся? Фу, який ти боягуз!

— Я? Ні, я не боягуз…

— Ну то йди швидше, а то поки надумаєш, усе зникне, — підбадьорив Денис, жестом запрошуючи Сашка до підвалу.

Сашко вдихнув для хоробрості та ступив у темряву. Зупинився в нерішучості, бо не бачив попереду геть нічого. Поступово очі призвичаїлися до темряви, і навколо проступили обриси труб, у яких шуміла вода. Сашко роззирнувся, але окрім труб, не побачив нічого.

— І де тут щось цікаве? Ви мене надурили!

— Та ти далі йди, воно там, — почувся позаду голос Тараса, а Денис ледь чутно хіхікнув.

Сашко зітхнув і невпевнено покрокував углиб підвалу, дивлячись під ноги. Навколо ті самі труби. Темрява згущувалася, а хлопці лишилися біля входу, щоб попередити, раптом дорослі помітять.

Аж тут…

Щось біле блиснуло попереду. Сашко від несподіванки зупинився. Блиснуло ще раз. Сашко придивився та побачив якісь світлі смуги. Йому здалося, що вони ворушаться. Він невпевнено зробив крок уперед, щоб краще роздивитися, і тут…

Попереду заторохтіло та заклацало. До нього, шкутильгаючи, йшов людський скелет, клацаючи щелепою та стукаючи кістками по підлозі. Його очниці світилися червоними мерехтливими вогниками. Холодна рука торкнулася Сашка, і кістки пальців ледь не схопили його за зап’ясток, але переляканий хлопчик спритно вивернувся. Сашко заверещав на все горло та побіг до виходу, а позаду зловісно стукав скелет, наздоганяючи…

Він вилетів з підвалу, наче пробка з пляшки з шипучкою…

— Ну, то як? — гиготнув Тарас, побачивши наляканого Сашка.

— Та пішли ви! — відрізав Сашко, захекано вибіг й озирнувся до підвалу. — Більше не піду дивитися щось цікаве…

— Та ти справді боягуз! — підколов Денис. — Хіба там так страшно було?

— А що, не страшно? Живий скелет, очі горять!

— Який іще скелет? Не вигадуй! — відказав Тарас. — Не було там скелета!

— Це ви не вигадуйте! Придурки!

Сашко розвернувся та пішов до свого двору. Тарас та Денис так і лишилися стояти біля дверей, з подивом дивлячись Сашкові услід.

— Щось я не зрозумів, — почухав потилицю Тарас, — хіба Макс десь узяв скелет? Він же маску страшну дістав, щоб малюків лякати. А це придурок ще про якийсь скелет говорить…

— І я не зрозумів, що то за скелет. Не було в нас скелета. Макс узяв маску зомбі. Може, цей малий боягуз злякався маски та видумав усе про скелет? До речі, а де Макс? Максиме, виходь! Він уже пішов! — Денис на все горло гукнув у темряву, аж луна прокотилася.

Хлопці чекали, але з підвалу ніхто не вийшов. Гукнули ще раз — марно.

— Заснув він там, чи що? — обурився Тарас. — Ходімо за ним самі.

Денис дістав з кишені ліхтарик, і хлопці зайшли до підвалу. Двері за собою причинили, щоб дорослі не помітили та не налаяли, що по підвалах лазять…

Тарас, Максим та Денис не прийшли додому до самого вечора. Їх шукали скрізь. Лише коли Сашко розказав про підвал, кілька сусідів пішли туди. У глибині, серед труб, знайшли три тіла хлопців. На їхніх обличчях застиг жах, очі та роти були широко розкриті. Поруч лежала маска, а трохи далі — людський скелет. Кістки ідентифікувати не вдалося. Експертиза лише виявила, що вони чоловічі та старі, їм мінімум кількадесят років. Звідки взявся скелет — загадка, адже ЖЕК перевіряв підвал десь за тиждень до трагедії…

Сашко з того часу панічно боявся темряви. А ще скелетів. Скрізь носив із собою ліхтарик та навіть на вулицю без нього не виходив. Страх не минув навіть через роки. На уроці біології, коли вчителька витягла з підсобки макет скелета, Сашко заверещав та знепритомнів. Довелося викликати швидку. А скелет ще довго снився йому в кошмарах. Холодні кістки пальців хапали за руку, очниці горіли вогнями, а зі щелеп виривався моторошний потойбічний регіт. Сашко щоразу прокидався в холодному поті, і вже не міг заснути до ранку…