Карантин в Океанії
Щоби приховати свій кашель, Вінстон Сміт прикрив рот кулаком. Щодня він сидів біля телеекрану, спостерігаючи за багаточисленними агітаціями Міністерства Правди та особисто Великого Брата в синій масці. Ці лозунги звучали щогодини та встигли в'їстися у коріння мозку. Вони були усюди: на вулиці, в магазинах, на телебаченні, в листівках. В цій мантрі звучали щоразу одні й ті самі слова:
«Кожен кашель — ніч в спину Партії»
«Кашлянув — вистрельнув у Великого Брата»
«2+2=5=носіння маски. 2+2=4=ворог Народу, Партії та Великого Брата».
«У ворогів — жахливий карантин. В Океанії — добровільна самоізоляція».
Щойно з динаміка хриплим жіночим голосом пролунав черговий вигук:
— Думаєш зняти маску? Ласкаво просимо до таборів смерті.
Ніс лоскотав слабкий аромат м'ятного антисептику. Міністерство Любові, яке перейменували в Консульство Карантину, попіклувалося над тим, щоби у кожну квартиру щодня розпилювали лікарські препарати
«Запах антисептику — запах здоров'я», — пригадалося йому одна реклама.
Але йому було байдуже на цей аромат — вже декілька днів він майже що не відчував запахів. Сміт про це не думав. Сама лише думка про таке є думкозлочином, тому він старанно цього приховував. Якщо на заводі дізнаються — його випишуть з колективу. Вінстон стане інфекцією, що автоматично прирівнюється до ворогів Океанії.
Джулія за це вже поплатилася — і зараз лікується в лікарняному диспансері. Принаймні так про це розповідали по телеекрану.
Але хай там як, йому подобалася ізоляція.
— У нас погано, у ворогів — ще гірше, — проговорив він уголос.
— Локдаун — це свобода. Прогулянка — зрада. Соціальний контакт — розстріл на місці, — все повторював хриплий жіночий голос.
Вінстон посміхнувся, насолоджуючись таким життям.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!