Іронічні клішомбо

Продовження Сталкеріани від Данила Пілунського.

Сторінка автора: https://arkush.net/user/13742

Зі смерті коханої дівчини (той, що подвійна чи потрійна шпигунка), минуло два тижні. Чи дев’ять років, якщо рахувати різницю між виходом першого фільму і сиквелу. Макс Сталкер відпочивав після довгих та пишних похорон у кабінеті свого начальника. Обидва вони розливали досить дорогий віскі та пили, пригадуючи свою бойову подругу.

— Маю сказати вам, друже, — Макс подивився на свого боса. — Ви за ці два тижні ніби постаріли на дев’ять років. Невже це через стрес?

— Ні… Алкоголізм, — відповів той і витягнувши ще пляшку віскі (На пляшці було написано “Віскі”), запитав:

— Ще будете?

— Ні… — відповів Макс. — Я думаю, зав’язати і піти на психотерапію.

— Хіба? — здивувався бос.

Макс кивнув.

— Так. У мене проблема. Усі мої друзі, партнери та партнерки стають злодіями, чи гинуть у дуже зручному вибуху! Ось наприклад та дівчина, яку я завжди кохав… До речі, як її там звуть?

— Та пес його знає…

— Треба запитати у нього. Коротше, я думаю взяти відпустку.

З цими словами Макс підвівся, одягнув шкіряну куртку та попрямував до виходу.

— Не так швидко, Агент два-два-вісім… — сказав бос. — Ми ще не закінчили.

У Макса очі закотилися аж за віки.

— Що на цей раз? Бомба? Комп’ютерний Вірус? Чувак в масці? Чи дай-но здогадатися — усе разом!

— Вау. Тобі дійсно потрібно відпочити, — сказав бос. — Ні. Все в порядку. Після знищення того дійсно злого злодія, ворогів не лишилося. Я просто хочу, щоб ти посидів ще трішки… Разом зі мною.

Цього головний герой ніяк не міг очікувати. Щоб зрозуміти, що йому сказати, він дістав невеликий клаптик паперу з заготовленими жартами та каламбурами. Однак жодна з реплік не підходила до цієї ситуації. Тому він вирішив імпровізувати.

— Я вже казав вам. Я працюю один, — сказав він, запхавши сигару до рота.

— Розслабся, ковбою, — сказав він і долив у склянку віскі. — Цей бентежний світ завжди буде потребувати героя, про якого не напишуть в жодних газетах.

— Так… бо ми Приватне Національне Агентство. В цьому і суть. Про нас ніхто не знає.

— І все ж, люди, не маючи ніякого розуміння, що ж ми тут робимо, продовжують вести себе як макаки, — сказав бос, узявши склянку у одну руку і сигару в іншу та підійшовши до вікна. — Вони завжди будуть надто емоційними, надто небезпечними та агресивними. Завжди будуть боятися змін.

Він повернувся та дуже злим тоном сказав:

— Вони як звіри. Але кожного звіра можна приручити. Я думаю, настав час змін. Ви так не думаєте?

Макс Сталкер, не гаючи ані секунди, витяг пістолет і вистрілив прямо у плече своєму босу. Той, впавши на підлогу, охнув.

— Я… якого біса ти робиш? — гукнув він.

— Чувак, це буквально злодійський монолог. Тому я вирішив діяти на упередження, щоб піти додому раніше і нарешті виспатися! — відповів Макс, тримаючи злого боса на мушці.

— Та… я просто хотів розмову підтримати, мужик! Що з тобою не так?!

— Знаю я вас, “розмовників”. Лише три типа людей полюбляють філософські роздуми про сутність натовпу — злодії, мега злодії та інфлюєнсери! А тепер, зізнавайся!

З цими словами Макс пересмикнув затвор з ефектним звуком.

— Добре… Я зізнаюся… Я… досить давно кохав тебе, Максе.

— Що? Ні! Я не гей!

— Але Кіноакадемія потребує, щоб ти був геєм, Максе. Інакше ми не отримаємо Оскар!

— Але ми у літньому блокбастері! Як взагалі з таким сюжетом ти планував отримати хоч одну статуетку?

— Зроби це… — сказав бос. — Дай коханню перемогти.

— Але я навіть імені твого не знаю!

Бос прокряхтів, схопившись за свою рану у плечі та перестав дихати. Макс схопився за голову.

— Ну чому я завжди оточений людьми, що не можуть пережити хоча б десять кульових поранень! — гукнув він.

В цей момент він почув чиїсь кроки. Треба було діяти і негайно. Макс розумів, що якщо хтось побачить його з трупом боса, він стане агентом, якого переслідують за злочин якого він не вчиняв. Хоча в цей раз, він його вчинив.

Макс витягнув гігантський довідник “Як бути героєм-шпигуном” і полиставши його, знайшов потрібний розділ: “Рятування колег та коханців”. У цей момент очі його затремтіли.

При будь якому пораненні, довідник рекомендував СЛР. Навіть при зламаному хребті. Але Макс знав, що якщо він почне робити його босу, у офіс відразу зайде хтось, щоб створити незручну сцену. Тому Макс спочатку зачинив двері на замок.

Повільно підійшовши до непорушного тіла начальника, він опустився на коліна. У цей момент, хтось почав стукати у двері.

— Агов! Ви там в порядку! Ми чули постріл! — пролунав чийсь голос.

— Так, так, все в нормі, ми просто трішки напиячилися! — відповів Макс і почав тягнути губи до обличчя боса.

— Ви ж там не робите СЛР, який з боку виглядає як поцілунок? — запитав його чоловік за дверима.

— Н… ні… Не робимо, — Макс покрився потом.

У цей момент начальник раптом прийшов у тяму. Подивившись на “Агента-228” він тільки і встиг промовити:

— А я знав, що ти ге…

Макс Сталкер відразу відправив його у нокаут. Той знову перестав дихати. У двері знову почали гриміти.

— Містере Сталкере, ми майже впевнені, що ви зробили щось нелегальне! Впустіть нас негайно!

Часу не лишилося. Макс простягнув губи до обличчя боса і почав робити реанімацію. Аж раптом, кімнату накрила темрява.

«Кінематографічний спецефект»? — подумав Макс і повернув голову в бік вікна.

Прямо за склом, сидів скломийник. Він посміхався. Макс цокнув язиком.

— От дідька лисого… ТА Я НЕ…

— ГЕЕЕЕЙ!!!