Воршула

Воршула

Безcило у кудись наосліп йти.

Аби хоч сховок вгледіти хисткий.

Аби хоч учувалось – десь там ти

Пильнуєш тишу. Спалені мости минув.

І в млосну ніч триклятому млину,

Що перемелює всі вимиті кістки,

Золи у борошно зі зла на хліб жаский майнув.

Зів'ялі пелюстки від подиху мого — за сіль.

Я випечу печаль усіх прощань,

Примарність всіх зусиль.

І причащу зачерствілими крихтами птахів,

Ми сядемо на дріт і пакільці.

І сміх, і гріх —

Однаковісінькі хвости і дзьобики у горобців.

Жалобнішою посеред хустин

Прикрила ніч пожовклій повні лобика.

Ми вже на прикінці.

Тож обери обернену мене.

Сховай в руці.