Демон страху

Точкою збору вони називали місце, де жили всі разом невдовзі після переміщення. Розгублені і приголомшені новим світом, вони намагались триматись в тіні, поки не дізнаються більше. Проникнули на покинутий будівельний майданчик. Тимчасово там отаборились. А потім їх знайшов хтось із соціологічної служби і допоміг влаштуватись. Їх поселили в гуртожиток і допомогли з пошуками роботи. Благо, всі дивності можна було списати на психологічні травми.

Василь стояв навпроти того самого місця. За п’ять років будівництво відновилось і пішло повним ходом, перетворюючи їхню колишню домівку на чергові офісні будівлі. Він увійшов всередину. Один з кабінетів був оформлений на його ім'я.

Вони всі вже були тут. Чекали лише на свого ватажка. Без зайвих слів він поставив сумку на стіл і витягнув артефакт. При світлі денних ламп синюватий відблиск став ще яскравішим. Василь почав переміщати рухомі частини диска, навмання вибираючи координати. Він надіявся що з новим світом їм пощастить не менше ніж з цим. Вже був готовий зробити фінальний оберт диска, щоб запустити процес переміщення, коли хтось вигукнув прохання зачекати.

– Ми тут вирішили… не всі з нас ідуть з тобою, – сказав один з чоловіків.

Василь знову окинув поглядом своїх людей і помітив те, на що не звернув увагу одразу. Більшість з них була без речей.

– Вибач, друже, та в мене тут родина, – відповів йому Сергій. Справді хороший друг. Скільки демонів вони знищили пліч-о-пліч! – Донька лише недавно в садочок пішла. Вона надто мала, щоб подорожувати між світами. А дружина знову вагітна. Якщо вони і перенесуть перехід, то що чекатиме на них в новому світі? Він може бути не настільки приязним.

– Тобто ти залишишся тут і зачекаєш поки демон прийде за ними?

– Він буде далеко не першим демоном, якому я відітну голову.

– Що як він тут не один? Що якщо ціль зовсім не ми, а весь цей світ?

Запанувала тиша. Вони роздумували над його словами, але в їх очах він бачив те, чого давно не помічав у власному віддзеркаленні – іскру спротиву.

– Чому б нам не почати боротися замість того щоб тікати? – невпевнено, наче боячись його реакції, почав наймолодший з них. Хлопця звали Тарас. Коли вони сюди прибули, йому ще й шістнадцяти не виповнилось. Тоді б він навіть не посмів звернутися до нього, а зараз он як осмілів. Дивився прямо і продовжував свою промову:

– Тоді ми втекли, бо не могли їх подолати. На їхньому боці була сила та невідома нам магія. Вони винищували нас тисячами. Втеча здавалась єдиним правильним рішенням. Ми б не перемогли. Але ж тепер можемо.

– Чому? Навіщо нам це? – спочатку було нерозуміння, а потім бажання надавати стусанів. Та все ж цікавість перемогла.

– Тут моє життя. Воно неймовірне! Навчання, друзі, це місто – в нашому світі я не знав, що так буває, бо пам'ятаю лише правління демонів і вічний страх матері. Сам я так звик до цього почуття, що навіть не усвідомлював його. Вільно дихати зміг лише тут. Ніколи не розумів яким може бути світ без демонів. Але тепер знаю. Ось він. Якщо я зможу зробити хоч щось, щоб ці люди не пережили того ж, що пережив я, я зроблю це.

Інші закивали головами. Василь ніяк не міг зрозуміти, невже однієї війни їм було мало? Врятувавшись від жахіть, вони свідомо хочуть приректи себе на нові, коли можна було б легко цього уникнути. Так, йому було жаль цей світ, але себе він жалів також.

Вперед виступила Ніна. Потвори вбили всю її сім'ю в неї на очах, коли вона відмовилась виконати якийсь принизливий наказ. Тоді вона приєдналась до опору. Її жвавість багатьох радувала та розвіювала сірі будні в темних сховках. Одного разу вона попалась, коли виходила за провізією. Тоді все змінилось. Вона до сих пір нікому не розказала, що з нею зробили, але колишньою енергійною дівчиною так і не стала. Зате не здала нікого. Змогла втекти, отримавши на пам'ять опік на пів обличчя. В ній щось зламалося після цього. Кудись подівся її запал та бажання довести всім, що можливо все. Вже від кого, а від неї точно ніхто не очікував бажання залишитись. Василь вигнув брову очікуючи пояснень, але натомість отримав запитання, яке і самого турбувало не на жарт:

– Хіба тобі не набридло боятися?

Ще й як набридло! Тільки перебороти свій страх він не міг. Було дивно, що вдалося їй.

Пригадались слова Ані про те, що потрібно захотіти боротись. Він втратив це бажання, коли зрадив сам себе.

Хитрістю їм вдалось проникнути в скарбницю місцевого правителя і викрасти артефакт. Йому та його напарниці. Місяці підготовки, спроби зробити дублікати ключів, дістати плани резиденції, і ось вони тут. В руках він стискає заповітний синій диск. Зовні його люди відвертають увагу охоронців, викликавши магічний вогонь на себе. Залишалось лише добратися до них та увімкнути цю штуку, і пекло скінчиться.

Але вони надто скоро почали радіти. Їх помітили.

Вони присягались стояти один за одного до кінця. Але, як командир, він дав сам собі ще одну присягу – врятувати якомога більше людей.

Коли Олю схопили, він навіть не спробував допомогти. Побіг дальше, не озираючись, бо його чекали. Але це її крики прориваються зараз до нього з підсвідомості. Через це рішення він не може спати спокійно ночами. Так, тепер він боїться боротися, бо боротьба змушує приносити жертви. Він не хотів робити цього знову.

– Ви впевнені в своєму рішенні? – спитав він і перерахував голоси. Залишитись вирішили всі.

Він ще міг відправитись один. Перевірив настройки, активував диск. Спалах синього світла засліпив присутніх. Коли погляд прояснився, вони помітили свого ватажка осторонь. В останній момент він відійшов подальше від променя переміщення. Зачекав поки світло згасне, загорнув диск назад у мішечок і поставив в сейф.

Не права була Аня, кажучи що змусити боротися не можливо. Його щойно змусили. Присяга зробила все за нього. Одного разу він зрадив її. Розкаяння було гірше смерті. Ще раз він цього не переживе.