Знайомство котика з кротиком.

На одному подвір'ї зростало сіреньке з чорненьким кошеня. Через сірий колір його так і назвали — Сірко. І було воно неймовірно допитливим, та таким, що всюди мусить побувати і саме все подивитися. В кожен куточок засовувало свого носика, хоча й не раз через це страждало. То щось десь зачепить, перекине, після чого його сварять і господарі і мама-киця. А якось раз Сірко ледь не втопився і страшенно перелякався, але через кілька годин поліз у нову шпарину.

Одної безсонної ночі, перед світанком, поки всі спали, Сірко наважився перестрибнути через паркан у город. Земля там була інакша, якась пишніша. Там були грядочки з різними рослинами, яких Сірко ще не бачив. Котик ходив, роздивлявся, обнюхував, аж не помітив, де вже й опинився. Став роззиратися, де він є, і зовсім не розумів, як віднайти шлях додому. Ось так неуважний Сірко заблукав.

Тут він помітив ніби ще одне кошеня, але коли підійшов ближче, то засумнівався чи це справді кошеня. Ніби чимось і схоже на нього, зріст такий же, колір, чотири лапи, хвіст, шерсть, а все-таки і чимось відрізнялося. Сірко ще не дуже добре знав різних тварин і не вмів відрізняти всіх.

Підійшовши ближче, Сірко помітив, що тваринка із заплющеними очима.

— Агов, ти що тут спиш? — тихо промовив.

— я трохи відпочиваю, але не сплю, — почув у відповідь.

Так і зав’язалася між ними розмова. Сірко дізнався, що це кріт.

— цікаво. Кріт і кіт. Дуже схоже, — задумливо промуркотів Сірко.

— А чого ти очі не відкриваєш, коли ми спілкуємось? Тобі не цікаво подивитися на мене? — здивовано запитало кошеня.

— А навіщо мені розплющувати очі, я все одно тебе не побачу. Ми, кроти, незрячі…

Як же здивувала ця інформація Сірка! Він аж підстрибнув від такої новини, адже й уявити собі не міг, що таке взагалі може бути! Як то можна не бачити? так, він сам часто не дивиться, наприклад, за дорогою, ось як сьогодні, але ж це через неуважність, а все одно він оглядається довкола, знає, хто до нього підходить, хочуть його піймати чи прогнати, дають їсти чи бавляться з ним. А як можна цього всього не бачити? «То, мабуть, кроти нічого і не вміють, і не знають, раз вони цього всього не бачать», — подумав собі Сірко, та й сказав все кротику так, як думав, бо він не вмів стримуватися. Говорив, що думав, або й ще не встиг подумати, а вже сказав.

— Та ні, ми багато чого вміємо і знаємо, — посміхнувся кротик і почав розповідати новому знайомому про своє життя.

Повідав, що кротів є кілька видів, так як і котів. І в усіх є очі, але нема такого зору, як звикли коти. Якісь їхні види трошки бачать - світло, кольори, селуети, а деякі й зовсім навіть того не бачать, але живуть вони так само, як і всі тваринки — ростуть і чомусь навчаються, здобувають самі собі їжу, облаштовують свої помешкання, працюють і все роблять, що потрібно у житті.

Котик слухав цю розповідь, роззявивши рота і витріщивши очі! Все його дивувало і виникало безліч запитань, як те чи інше роблять кроти. Дізнався він також, що кроти, не маючи зору, використовують інші відчуття — слух, нюх, дотик.

— Так сталося, що мешкаємо ми під землею. На своїй території ми все дуже добре знаємо, тримаємо речі на своїх місцях, нічого не розкидаємо, — вів розповідь далі кротик. — А коли доводиться відвідувати чужу територію, або коли ходимо в гості до інших кротів, то ми маємо паличку-тростину, яка нам допомагає перевіряти шлях, яким ми пересуваємося.

— А де ж зараз твоя тростина? — запитав котик, бо йому вже було цікаво поглянути, що то за така паличка.

— Та зараз я її не брав, бо вийшов біля дому трішки подихати свіжим повітрям і перепочити від роботи. Я тільки вчусь жити самостійно, але намагаюся допомагати батькам.

Так нові товариші не помітили, як настав ранок і на городі вже почалися роботи. Кротику вже час ховатися до своєї нірки, а котик зрадів, що господарі вийшли на город і він зможе віднайти шлях додому.

Друзі домовилися зустрітися наступної ночі на тому самому місці. Кротик запросив Сірка до себе в гості, аби він сам побачив, як і що можуть робити незрячі.

Прибігши додому, котик перебував під враженнями і ніяк не заспокоювався. Він намагався уявити, як же то не бачити, а особливо, як можна щось робити, коли нічого не бачиш. Пробував із заплющеними очима кудись дійти, та врізався головою, то вполювати мишу, та щось були зачипили чи кіт чи миша, і на Сірка звалилися коробки і він дуже злякався.

Мама киця помітила ці пустощі й поцікавилася, що з її синочком.

— Хочу знати, як то незрячі все вміють, — сказав малий.

— Незрячі вміють, але ти не зможеш так одразу жити, як вони, бо ти звик по-іншому, — пояснювала киця.

Наступної ночі, кротик і котик, як і було домовлено, зустрілися на тому самому місці і кротик повів Сірка до себе в гості. Під землею було темно, але завдяки тому, що коти добре бачать у темряві, Сіркові вдавалось багато чого розгледіти. Він познайомився з усією кротячою родиною, йому показали нірки - помешкання, нірки - склади із запасами на зиму, тунелі, які роблять кроти, і запросили до столу, де влаштували чаювання і пригощали гостя.

Господарі так вправно все виконували, що котик часом і забував, що він в гостях у незрячих, а коли згадував, то дивувався.

— А чому ви лише під землею? Чому не виходите на поверхню? — цікавився допитливий котик.

— Ми б і раді, але нас постійно женуть звідти, — відповів кротик.

— Як женуть? Хто? Чому? — не вгамовувався Сірко.

— Це пішло ще з давніх давен,— розповів тато кротика. — є різні версії та легенди, чому саме кроти стали жити під землею, але зараз вже складно нам показуватися на поверхні, тому що всі живі істоти не звикли до того, що хтось може бути незрячим. Ось ти допитливий, все розпитав, вияснив, дізнався, побачив і переконався, що ми такі ж самі, розумні, живі істоти, а деякі звірі нас бояться, деякі думають, що ми завдамо всім клопоту і будемо лише тягарем, дехто думає, що незрячість це хвороба і, перетнувшись з нами, вони теж перестануть бачити, а це ж повна нісенітниця! просто Бог створив всіх різними. Тому ми якщо і показуємося на поверхню, то так, аби нас якнайменше помічали, аби не лякати звірів та й самим дуже неприємно, коли до тебе таке ставлення. А тут ми пристосувалися навіть користь приносити, адже ми риємо тунелі, а це допомагає землі робитися кращою.

— А я чув, — спохватився Сірко — як господарі розмовляли, що кроти поїли коріння рослин!-

— Ну так, нам же треба харчуватися, аби жити. А що нам робити, коли під землею росте лише коріння, ну ось і їмо його, але ми і так на людські території рідко залазимо, ось і тут наша нірка на кінці городу, — відповів кріт.

Так у котика з'явилися нові друзі — ціла кротяча родина.

А якось на подвір’я, де жив котик, приїхали гості — ціла сім’я. Серед них була дівчинка Марічка, яка постійно надокучала Сіркові: то наступить йому на хвоста, то легенько його жбурне ногою, коли той вигрівається на сонечку серед двору. Маленька гостя весь час хотіла погладити Сірка, побавитися з ним, та котик цього дуже не хотів через те, що страждав від неї.

Та одного разу господиня покликала котика до себе. Заманила його ковбаскою, а коли той прийшов, то дала його дівчинці.

Ох і розлютилося кошеня! Почало дівчинку дряпати, а вона гладить його, лагідно посміхається і питає в господині:

— а якого він кольору?

І тут, Сірко завмер в її руках.

— Якого я кольору? Ти що не бачиш? — думав. — невже?

Лише тоді він здогадався, що дівчинка незряча, як і його друзі кроти! Так він дізнався, що люди також можуть бути незрячими.

Як же Сіркові стало соромно за те, що він постійно крутився у Марічки під ногами, та ще й звинувачував дівчинку в тому, що це вона його жбурляє і наступає. А насправді гостя просто не бачила, що він там є!

Після цього, коли Марічка наближалася, Сірко нявчав. Так він повідомляв їй про свою присутність. А дівчинка, чуючи це, ходила обережно, не наступала на кошеня і навіть часом нахилялася почухати йому за вушком чи шийку, а він вдячно муркотів у відповідь.

А коли гості їхали, дівчинка дістала тростинку, з якою ходять незрячі. Сірко як її побачив, то згадав що схожу йому показували і кроти.

Ось так і промайнуло літо у Сірка. За цей час він підріс і набрався нових знань. Наставав вересень, коли діти починають навчання. тому Сірко вирішив, що раз він дізнався про таке, що мало хто знає, то може навчати, для початку, мешканців цього подвір’я.

Котик скликав усіх курей, гусей, качок, корову, свиню, собаку. Усі розташувалися, де кому зручно, а Сірко виліз на паркан, та й став походжати і розповідати про все, що дізнався цього літа.

Звірі то уважно слухали, то запитували про те, про що котик раніше запитував у крота. А бувало, що звірі сперечалися і часом не вірили, що Сірко їм правду каже. Захотіли й самі познайомитися з кротами і переконатися в правдивості.

Так і зробили. На наступний урок котик покликав свого друга кротика. Потім тваринкам організували екскурсію в підземелля та й так у кротів з'явилися нові друзі, які їм допомагали, коли ті були на поверхні.

Пізніше звірі розповідали про існування кротів і життя незрячих іншим звірам. Так підземний і наземний світи почали перетинатися і приносити користь один одному.

Кроти допомагали тим тваринкам, які жили у нірках, покращували землю, аби на ній зростали добре овочі та інші рослини, гарно виконували ту роботу, яку вони вміють, а ще й багато цікавого могли розповісти, адже подорожують тунелями, багато де бувають і знають, а оскільки мають гарний слух, то й багато що чують.