Піхпахва

Долоні загортали розпач і вминали його в податливе тісто. Потім ще і ще, аж до стомленої пружності. І чому вона така дурна?! Трясця!

Тепер старанно топить родзинки, наче пронизливі очі, з їх пекучим поглядом, у тісті думок. Втопила, замісила і ще додала, і так вже не раз наперекір усім існуючим рецептам. Навіть не ясно тепер чого в тісті більше: борошняної складової чи родзинок. І що, власне, з них тепер вважати начинкою?!

На який смак випічки вона розраховує? Солоний, солодкий, гострий, терпкий, гіркий, м'ясний, комбінований, прісний... Брр! Останній варіант, як не куштуй і чим потім не притрушуй, зовсім не варіант, а тому викреслила одразу. Вибрати один з смаків, без домісів інших – то, бляха, та ж фігня, що і прісне. Бо життя воно на те й життя, щоб мати різні барви. Те саме стосується і страв, і витворів мистецтва, і наукових досліджень, і стосунків... Головне без приторності, щоб не воротило – зворотній бік прісності, а монета і її вартість ті самі.

Що ж пішло не так? В який бік і чи можливо/потрібно виправляти? Бо, вже точно знає: дещо краще навіть не намагатися реанімувати, лагодити чи шукати. Краще для всіх.

Затяжний ковток бурбону спалює ще одну секунду самотності та геть нічого не змінює у світобудові ні на краще, ні на гірше, ні на рівнозначно інакше. Та все ж, пекучий смак і сакральність ритуальних дій на мить створюють ілюзію полегшення. То ж сьогодні це доречно.

Доречі, кому-як, а цій дівчині творити щось нове подобалось без одягу. Так світ сприймався більш гармонічно, а в творчості (в тому числі кулінарній) без гармонії виходить лише шаблонна біда. Так що там з бідою у стосунках? Є така чи лиш вважається?

Він сказав, що заводиться від запаху і смаку спітнілого тіла. Наче й нічо так фетіш, та взимку такого добитися все ж важче. А ще, в нього без цього не встає, хоч ти що йому роби. Важче за все влітку в годину пік подорожувати громадським транспортом. Але збентежило зовсім інше.

На її пропозицію записатися разом в спортзал він чомусь тільки хмикнув і сказав, що це не варіант. Так сказати зацікавив, а деталей чому так, на відсіч не бажав надати. Ти і сама розуміла, що то не варіант, а більше жарт (бо яке вбіса там знайдеться безлюдне місце, щоб скористатися природнім жаром з вологим аромаксомитом, а як і знайдеться, то так собі затія для регулярних втіх). Та чому, бляха, така реакція?!

Думки обірвав рінгтон смартфону. Гітарні акорди гурту Muse і пронизливий вокал Метью Белламі сколихнули стегна й душу водночас, що мимоволі зачепило голосові зв'язки, створюючи один з мільонів різноманітних не ефірних дуетів. Тому, слухавку взяла не одразу, а лише після проникливо високої ноти у слові "alight":

– Алло! Хто б не телефонував, я вимагаю гхівності! Я гола, а ти?!

– Привіт, диво! І чого я дзвоню не по відеозв'язку?! Скажи ж дурник!

Це був він. Його голос, його манера звертатися і легкість підхоплення будь-якої (ну майже) теми.

– Лгхостягайся і поговогхимо! – які б хвилі не штормили, курс розмови вже заданої, то ж хай викручується співрозмовник.

– Добре. Хоч тут холодно і людно, та для розмови з тобою згоден і вже роблю. Тим паче, я завинив. То ж знай, як раптом зникну з етеру, то мене арештували за порушення суспільного спокою.

– Пгийму за щигхе вибачення.

– Я ненавиджу спортзали, бо там одразу накриває хвилею бажання від стійкого запаху, а тому це якось не по людськи, навіть, без прелюдії. Ба гірше того, з запахом заліза я дуже швидко фінішую, а це мені вже видається слабкістю в очах дівчини, яку хочеться.

– Хочеться що?

– Просто хочеться у всіх мислимих позах, а потім перевернути і ще раз. Добридень офіцери! Я вибачаюсь перед дівчиною і це моє покарання. Дайте почути, що вибачення прийняте і я не чинитиму спротиву арешту!

– Пгхийнято. Який відділок? Виїжджаю!