ПАПЕРОВІ ЛІТАЧКИ

ІІІ

Подруги замовкли, у повітрі відчувалося напруження. У цю мить до них підбігла п’ятирічна Ніна, яка жила на третьому поверсі в будинку навпроти.

– Ось де ви! – радісно скрикнула дівчинка. – А я вас шукаю! Хто мені сьогодні заплете коси?

Катя знервовано, але стримано відповіла:

– Стривай, Нінко, не зараз.

Проте Ніна не здавалася:

– А ще ви обіцяли погратися зі мною в піжмурки.

Оля підхопила стриманість подруги і промовила лагідно:

– Ти ж чула, не зараз, мала.

Але Ніна мала намір отримати все:

– І шоколадку пообіцяли принести! Ну-у! Я ж так чекала вечора!

Софійка здивовано витріщилася на найменшу:

– Що-о! Я тобі цього не обіцяла.

Ніна переможно витягла з кишені паперового літачка і простягнула Каті:

– Тут так написано.

Та зачудована глянула на неї:

– То і в тебе є паперовий літачок?

– Я його витягла з нашої поштової скриньки! Мама завжди просить мене принести рахунки за комуналку! – вигукнула Ніна.

Оля не втрималася, щоб не зробити їй зауваження:

– Ти ж ще не вмієш нормально читати!

Ніна спалахнула від обурення.

– Я не вмію? Ти сама мене навчила! Ось слухай! – і дівчинка прочитала по складах: – «Сьо-год-ні у-ве-че-рі Ка-тя зап-ле-те то-бі ко-су. О-ля при-не-се шо-ко-лад-ку. І ра-зом пог-ра-є-те у піж-мур-ки».

Катя взяла у Ніни папірець:

– Слухайте, це неймовірно! Тут справді написано про косу, шоколадку і піжмурки.

Соня потягнулася солодко:

– Який скажений вечір… Я додому. Надто втомилася сьогодні.

Оля витягла з кишені шоколадку і простягнула Ніні:

– Я собі купила, але як тобі відмовиш?

– Нінко, у піжмурки пограємо іншим разом. Хтось з нами вже погрався сьогодні. Треба йти додому, – Катя рішуче підвелася з лавки.

Усі дівчата попрямували повз дошку оголошень. Раптом Оля несподівано закричала:

– Стривайте! Тут написано, що незабаром День матері!

– Так! І що кожній мамі треба підготувати сюрприз, – підхопила Соня.

– Ну, Олю, сюрприз ти вже від мами отримала. І ми з твоєю новиною про переїзд, – зауважила Катя.

Проте Софійка проявила ініціативу першою:

– Нумо спробуємо-таки створити свято для своїх мам.

Катя обійняла подругу:

– А як ти потішала маму, коли була зовсім малою?

– Я лягала біля неї, коли вона відпочивала вдень, і подумки кликала-клала на її подушку маленьких янголят, – Софійка розчулилася і замріяно подивилася в небо.

Оля зніяковіло перепитала подругу:

– Ти це серйозно?

– Так! А ще я вирізала їх з рожевого паперу. Янголят, – нітрохи не розгубилася Соня.

– То треба поміркувати, чим ми нині можемо покращити життя нашим мамам не лише на святковий день, а якнайдовше, – міркувала зосереджено Катя.

Софійка трохи розгубилася:

– Спритна ти! А що ми можемо придумати?

– Я збирала кишенькові гроші. І… – Катя роззирнулася довкола, – і ми можемо купити насіння і засадити ці занедбані клумби у дворі. Їх видно з наших вікон. Тож у дворі буде щоденне маленьке диво для наших матусь.

– А я вивчу колискові пісні для малюка, – підхопила Оля. – І співатиму, коли мама народить братика чи сестричку.

Ніна захоплено слухала дівчат і собі заходилася планувати:

– А я намалюю мамі янгола, який її захищатиме не лише уві сні.

Соня поміркувала і додала:

– А ще я більше не братиму мамину косметику, а користуватимуся своєю, яку подарував тато. І вибачуся перед мамою за те, що була непривітною позавчора.

– А я не чекатиму, доки мама проситиме прибрати за собою. І охоче допомагатиму їй сама, – пообіцяла Катя.

Оля обійняла по черзі подруг:

– А я попрохаю батьків не переводити мене до гімназії, щоб залишитися з вами в одному класі.

– Так, ти ж і так найрозумніша! – засміялася Софійка.

Ніна у цю мить довірливо притулилася до Олі.

– Хм, певно треба звикати до того, що вдома з’явиться маля і буде таким же настирливим, як Ніна! – вигукнула Оля.

Цього разу вже сміялися всі. У цю мить до дівчат підійшла шістнадцятирічна Галя, яка мешкала поруч з Ніною:

– Ось де ви! А я до вас заходила. Бачили оголошення? Є вже думки, як привітати своїх мам?

– Привіт, Галюню! Так, ми вже готуємося до свята, – охоче відповіла Софійка.

– Ти так вчасно! Може ще підкажеш якусь ідею? – пожвавішала Катя.

– Ага! Ти ж найстарша серед нас! – підхопила Оля.

Галя хитро примружилася:

– Та, гадаю, всі потрібні ідеї вже до вас прилетіли. Ану додому гайда, мами вже зачекалися!

Дівчата, наче метелики, пурхнули навсібіч додому, а Галя присіла на лавку, де ще кілька хвилин тому панувало дівчаче царство. Дівчина вийняла з кишені паперового літачка і запустила в повітря:

– Коли ці дівчатка шепочуться попід вікнами, то гадають, що їх ніхто не чує. Хай нині в кожної мами буде свято. Свою я точно знаю як вітатиму. Подарую їй картину по номерах. Треба йти закінчити її до маминого свята.

Галя підвелася з лавки і вирушила до свого під’їзду, стиха наспівуючи: «Який чудовий день! Поцілуй мене ніжно, сонечко, доторкнися до щічок моїх…»