Для стомлених сердець

Втома та стрес стали для українців у певному сенсі хронічним захворюванням. Щоденні бомбардування, тривоги, втрата близьких стали для нас чимось щоденним. Тим не менш, думка про те, що, прокинувшись зранку, ми не побачимо наших рідних, змушує нас здригатися щоразу, коли чуємо сирену чи вибухи.

Воно й не дивно — кожен хоче жити. Раніше ми ставилися до свого життя як до чогось, що нам належить по праву. Але з початком повномасштабного вторгнення для нас це стало розкішшю.

Ми змушені виборювати право на життя не тільки для себе, але й для своїх рідних.

Багато жінок та чоловіків покинули свої домівки, щоб захистити своїх найближчих. Ніхто з них не задумувався про те, що їх можуть вбити. О, ні. Вони мужньо йшли у бій і воювали до останнього, поки проклята ворожа куля не забрала у них життя.

Згадуючи перші дні війни, в голові досі не вкладається, яку силу має в собі український народ. Не маючи зброї, цивільні люди ставали живим щитом перед російськими танками. Жоден з них не знав, чим це може обернутися для них, але вони все одно стояли. Адже розуміли, що їхню свободу і право на життя ніхто за них не виборе.

Військові підривали мости разом із собою, щоб загарбник не встиг перейти на інший берег. Лікарі під час війни жили у лікарнях і шпиталях, аби нікого не залишити без допомоги та шансу на життя. Волонтери допомагали евакуйовувати людей з окупованих територій, ставлячи своє життя під загрозу.

І це ще не кінець героїчних вчинків наших земляків. Як на мене, це прояв справжньої відданості своїй Батьківщині. Жоден народ світу не може похизуватися такою щирою та кришталево чистою любов’ю до своєї землі. І цим потрібно пишатися.

Адже, незважаючи на те, що ми скуштували смак пороху від куль однієї з найбільших держав світу — ми витримали. Спочатку нам ніхто не допомагав. Ніхто не очікував, що ми будемо боротися за свої землі. Усі твердили в один голос: “Вони здадуться”. І українці — коштом своєї крові — стримали загарбника, не дозволивши ширитися російській напасті.

І це є причиною, чому ми не просто вижили - а зберегли гідність і силу.