Друг

Таки так, він міцніший за мене, це навіть візуально видно наскільки більші в нього м’язи. Але з іншого боку, я швидший, витриваліший, ну і плюс фактор несподіванки… Можливо, якщо я кинуся на нього просто зараз, то бій виграю саме я.

Ніж. Де ніж? О, онде, поруч, рівно між нами. Якщо я нахилюсь вперед, трішки до нього, а потім різко вхоплю ніж і махну рукою, то якраз влучу йому шию, чи може в серце, і тоді він помре швидко і безболісно.. А мені б цього хотілось, я ж не псих якийсь, я не хочу щоб він мучився, як не крути, але він був, та і є, моїм найкращим другом.

А хто всьому виною? Правильно, дівчата, вони занадто швидко пішли, занадто швидко… Але що з них взяти, з двох сухоребрих моднявих кобил? В них би, певно, серцевий напад стався, якби їхня вага перевалила за п’ятдесят кіло… А я ще давно казав, що не люблю худих дівчат. Та і взагалі ми тут опинилися по їхній вині, ну і трохи по його вині, звичайно. Це нам з другом звичні подібні подорожі, а дівчата, яких в похід потягнув саме він, постійно нили, що стомились, лише по їхньому проханню ми вирішили ночувати саме тут, в цьому дійсно непідходяшому місці.

Ну але чорнява дівчина була хоча б трішки смачною, не те що її подруга – пересушені тренуваннями в залі, занадто тверді м’язи, котрі майже нереально пережувати. В чорнявої хоча б трішечки сальця було, соковитіша … Але що толку, якщо вони обидві надто швидко пішли в їжу, а я ж пропонував своєму другові економити, розтягувати запаси м’яса…

Божевільні від холоду, голоду і багатоденного перебування в тісному наметі, похованому під товщею снігу, очі альпініста, подивилися спочатку на ідеально чисті скелети дівчат, потім на ніж, і лиш потім на друга і колегу по нещастю. Вижити. Всім хочеться вижити. А на найбожевільніші вчинки здатні ті, кому хочеться вижити найбільше.

Убивати свого єдиного друга не хотілось, але три доби без їжі зробили своє. Він нахилився, швидко вхопив ножа, різко махнув півколом знизу вверх і всадив ніж по саме руків’я в горло свого друга, збоку, трохи нижче вуха. Прокрутив лезо гострою стороною до кадика і рвонув на себе, глибоко розсікаючи шию, щоб стовідсотково перерізати сонну артерію. Кров не вдарила фонтаном, як це буває в кіно, а просто потекла густим потоком по шиї і він приклав одразу два горнятка, з бажанням не упустити ні краплі рідини, яка для нього перетвориться на такі бажані кілокалорії. Він радів тому, що в нього з’явилася їжа, багато їжі.

А в той час, кількома метрами над ними, рятувальники почали розкопувати завал снігової лавини.