Замкнена кімната

Зізнання Григорія Коваля, хоч і непослідовне, стало переломним моментом у розслідуванні. Олег Дерев'янко розумів, що це лише верхівка айсберга. Коваль заперечував навмисне вбивство, стверджуючи, що це був нещасний випадок. Проте всі зібрані докази, що вказували на ретельно сплановану інсценування самогубства, не давали йому вірити в цю версію. Тепер головним завданням було знайти ті викинуті документи, які могли підтвердити або спростувати слова Коваля, а також пролити світло на справжню причину зникнення Терези Ковальської.

Ранок був холодним і вологим. Річка Дніпро, обгорнута ранковим туманом, здавалася сірою та непривітною. На березі, під одним з мостів, де Григорій Коваль вказав місце скидання документів, вже працювала група водолазів. Сергійчук, закутаний у теплу куртку, керував операцією. Дерев'янко стояв поруч, його погляд був зосереджений на темній воді. Він не покладався на випадковість.

– Наскільки великі шанси знайти щось у такій воді? – запитав Дерев'янко, звертаючись до Сергійчука.

– Невеликі, пане слідчий, – зізнався Сергійчук. – Течія сильна, вода каламутна. Але ми робимо все можливе. У нас є детальний опис того, що саме він викинув: старі папери, документи, можливо, якісь записи. Ми шукаємо все, що може бути схожим на це.

Кілька годин минали у напруженому очікуванні. Водолази один за одним виринали на поверхню, кожен раз розчаровуючим жестом вказуючи на відсутність результатів. Холодний вітер пронизував до кісток.

Раптом, один з водолазів вигукнув і підняв руку, тримаючи щось у прозорому пакеті. Це був невеликий, обгорнутий у щільний пластик згорток паперів. Вода, незважаючи на пластик, все ж проникла всередину, і папери були мокрими та розпливчастими, але все ще читабельними.

Дерев'янко негайно взяв пакет. Він обережно розгорнув його. Це були старі, пожовклі від часу документи. Деякі були списані нерозбірливим почерком, інші – надруковані на машинці.

– Негайно до лабораторії, – наказав він. – Потрібно висушити і відновити їх. Кожна літера, кожен символ може бути важливим.

Він відчував, що ці папери – це ключ до остаточної розгадки. Саме це "щось" Аркадій Мельник шукав у своїй скриньці, саме це він намагався захистити. І саме це хотів отримати Коваль.

Поки документи везли до лабораторії, Дерев'янко вирішив провести повторний, більш детальний допит Григорія Коваля. Тепер у нього було більше фактів.

У кімнаті для допитів Коваль сидів, згорбившись. Його колишня зухвалість зникла, замінившись повною знемогою.

– Отже, пане Коваль, – почав Дерев'янко, – ми знайшли документи, які ви викинули в річку.

Коваль підняв голову, його очі були наповнені розпачем.

– Я ж сказав, що це був нещасний випадок.

– Ви сказали, що Мельник схопив револьвер, а потім ви його вихопили, і стався постріл.

– Так! Це правда!

– Але, пане Коваль, – Дерев'янко спокійно виклав на стіл фотографії з місця злочину: поранення Мельника, револьвер, записка. – Поранення було прямим, з дуже близької відстані. І на револьвері практично немає відбитків пальців. Якщо це була боротьба, то повинні були залишитися хоча б якісь сліди. А їх немає. Це означає, що ви витерли їх після пострілу.

Коваль мовчав, його погляд блукав по кімнаті.

– А тепер щодо записки, – продовжив Дерев'янко. – Графологічна експертиза підтвердила, що почерк – це почерк Мельника. Але там є нерівності, наче він писав під тиском. І деякі слова були дописані. Ви визнали, що дописали їх. Це означає, що ви змусили його написати цю записку, або ж використали його вже написану записку, щоб імітувати самогубство.

– Я просто… Я просто хотів, щоб це виглядало як самогубство, – прохрипів Коваль. – Я злякався.

– Ви знали про таємний хід у будинку Мельника. Ви знали, що револьвер – це фамільна реліквія, яку Мельник ненавидів. Це не просто збіги, пане Коваль. Це елементи ретельно спланованого злочину. Ви прийшли до Мельника, щоб отримати ці документи, які він шукав у скриньці. І коли він відмовився їх віддати, ви його вбили.

Коваль заплющив очі, його голова опустилася.

– Я дізнався, що Аркадій мав доньку. Доньку моєї сестри. Я не міг повірити. Моя Тереза… Вона зникла п'ятнадцять років тому, і я думав, що Мельник винен у цьому. Я думав, що він її покинув, що він її зганьбив. І ось тепер… Він приховав її дитину.

– Хто вам розповів про існування Олени?

– Я випадково почув розмову Мельника по телефону. Це було кілька днів тому. Він говорив з якимось Андрієм Петренко. Згадував Терезу, їхню дитину, якусь давню таємницю. Моє серце просто розривалося. Я зрозумів, що Аркадій Мельник увесь цей час приховував мою племінницю. І що він був причетний до зникнення Терези.

Дерев'янко слухав, аналізуючи кожне слово. Мотив Коваля ставав дедалі чіткішим: помста за сестру, яку він вважав жертвою Мельника, та бажання отримати спадок, розуміючи, що Олена, як законна спадкоємиця, може все забрати.

– Ви прийшли вбити його?

Коваль підняв голову, його очі були червоними, але в них не було божевілля, лише розпач.

– Я не знаю. Я був у такому гніві. Я хотів з ним поговорити. Я хотів з'ясувати все про Терезу. І я хотів отримати гроші, які він мені заборгував. Я був на межі банкрутства. Я взяв з собою револьвер. Так, взяв. На випадок, якщо він не погодиться на мої умови. Але я не хотів його вбивати. Я просто… Я не міг контролювати себе.

– Отже, ви увійшли до кабінету Мельника через таємний хід. Мельник був за столом. Ви почали сваритися. Ви вимагали гроші, і, можливо, правду про Терезу. Він, можливо, згадав про таємницю і про те, що вона у скриньці. І коли ви спробували отримати доступ до скриньки, він чинив опір. Правильно?

Коваль кивнув, ледь чутно.

– Він не хотів, щоб я торкався тієї скриньки. Він казав, що це "наша таємниця" і я її нікому не віддам. Він схопив револьвер. Я подумав, що він хоче вистрілити в мене. Я вихопив його. І тоді… тоді стався постріл.

– А потім ви злякалися, – продовжив Дерев'янко. – Ви вирішили імітувати самогубство. Ви витерли відбитки з револьвера, підправили записку, залишили револьвер у його руці, і вийшли через таємний хід, викинувши документи в річку, щоб приховати докази.

Коваль мовчав, його мовчання було кращим за будь-які слова.

Дерев'янко відчував, що він розкрив справу. Мотив, знаряддя вбивства, спосіб проникнення та втечі, і, нарешті, зізнання. Хоча Коваль і намагався виправдати себе "нещасним випадком", очевидні факти та логічний ланцюг подій вказували на умисне вбивство.

Результати відновлення документів:

Через кілька годин до Дерев'янка прийшли з лабораторії. Документи були висушені та частково відновлені. Це були старі листи, нотатки та юридичні папери.

– Пане слідчий, – сказав експерт, – ми знайшли дещо дуже важливе. Це виписка з реєстру народжень.

Він передав Дерев'янку документ. Це був офіційний папір, датований 15 років тому. У ньому йшлося про народження дівчинки, матері – Терези Ковальської. І, що найцікавіше, в графі "батько" стояло ім'я Аркадій Мельник. Але! Поряд з цим записом було зроблено примітку: "Батьківство не підтверджено офіційно. Дитина передана на усиновлення за згодою матері та офіційно невідомого батька".

Але це не все. Серед документів були також виявлені копії листів Терези Ковальської, які раніше були у скриньці, і ще кілька, невідомих слідству. В них були погрози. Погрози від якихось людей, які вимагали від неї відмовитися від дитини та зникнути, погрожуючи їй та Мельнику. Листи були без підпису, але зміст був лякаючим.

«Якщо ти не зникнеш з його життя і не віддаси дитину, ми зробимо так, що Мельник втратить все. І твоя дитина також постраждає.»

Це пояснювало, чому Тереза зникла. Вона не просто так пішла, вона була змушена піти, щоб захистити Мельника і свою дитину. І це не була дія Аркадія Мельника. Це була дія якоїсь третьої сторони.

І, нарешті, найважливіший документ. Це був договір. Договір про переуступку прав власності.

Він був укладений 15 років тому між Аркадієм Мельником та Олександром Вересом. Згідно з цим договором, Мельник передавав Вересу значну частину своїх акцій у ключових підприємствах, а також майно. Натомість, Верес зобов'язувався "вирішити питання" з Терезою Ковальською та її дитиною, забезпечивши їхнє "безпечне зникнення" з життя Мельника.

Договір був написаний з юридичною точністю, але його зміст був жахливим. Мельник заплатив Вересу, щоб той змусив Терезу зникнути і віддати дитину на усиновлення. Це пояснювало його провину, про яку він писав у щоденнику. Він не пробачив собі цього.

Дерев'янко підняв голову. Олександр Верес. Це ім'я він чув у зв'язку з деякими тіньовими операціями у минулому, але ніколи не мав доказів. Верес був відомий як "вирішувач проблем", людина, яка працювала у тіні, виконуючи делікатні доручення для впливових осіб.

Отже, Мельник, щоб уникнути скандалу (можливо, він був одружений на той час, або боявся за свою репутацію), найняв Вереса, щоб той змусив Терезу зникнути. І Тереза, боячись за життя дитини, погодилася.

Але тепер, коли Олена виросла, вона могла б дізнатися правду. І це могло стати загрозою для Мельника, для його репутації, для його спадщини.

Верес, ймовірно, був тим, хто знав про цю таємницю. І він міг з'явитися знову.

Дерев'янко згадав про останній невідомий дзвінок Мельника. Чи не міг це бути Верес?

Отже, повна картина злочину:

* Мотив Коваля: Він прийшов до Мельника, щоб отримати гроші та правду про свою сестру. Коли він дізнався про доньку Мельника від Терези, його лють зросла, і він побачив можливість отримати спадок, усунувши Мельника. Він вважав Мельника винним у зникненні Терези.

* "Таємниця" Мельника: Це була його донька Олена, а також компрометуючі документи про його договір з Вересом. Мельник, ймовірно, шукав ці документи, щоб, можливо, знищити їх, або ж навпаки, використати їх, щоб захистити Олену.

* Спосіб вбивства: Коваль прийшов до Мельника через таємний хід. Під час сварки він убив Мельника. Замість того, щоб втікати, він вирішив імітувати самогубство, використовуючи револьвер, який знав, що Мельник ненавидів, та змусив Мельника написати "передсмертну записку" або дописав її. Потім він витер відбитки, викинув компрометуючі документи Мельника та вийшов тим самим таємним ходом.

Залишалося ще одне питання: хто такий Олександр Верес і чи має він якесь відношення до смерті Мельника, окрім як посередник у справі Терези? Чи не міг він також бути причетним до вбивства? Навіщо Мельник дзвонив на невідомий номер? Можливо, Мельник хотів знову зв'язатися з Вересом, щоб "вирішити" питання з Оленою, тепер, коли вона могла дізнатися правду?

Дерев'янко повернувся до допиту Коваля.

– Пане Коваль, ви згадали про Олександра Вереса?

Коваль здригнувся.

– Верес? Ні. Я його не знаю.

– Ви впевнені? Мельник заплатив йому, щоб він змусив вашу сестру зникнути.

Коваль похитав головою, його обличчя було сповнене болю.

– Ні. Я не знав. Я думав, що Мельник сам винен.

Його розпач здавався щирим. Дерев'янко розумів, що Коваль діяв з емоцій, що його рушійною силою була помста та відчай. Це не виправдовувало його, але пояснювало.

Дерев'янко наказав Сергійчуку знайти Олександра Вереса. Він був останньою невідомою у цьому рівнянні. Можливо, Мельник знову звертався до нього, щоб "вирішити" питання з Оленою, тепер, коли вона виросла і могла дізнатися правду. Можливо, Верес, дізнавшись про існування Олени, вирішив шантажувати Мельника, або ж сам вирішив усунути його, щоб отримати доступ до спадщини.

Верес міг бути тим, хто "підказав" Ковалю про таємний хід, або ж він сам міг мати доступ до нього. Це було б занадто складним сценарієм для Коваля, який діяв у гніві. Але для такого "вирішувача проблем", як Верес, це було б звичайною справою.

Дерев'янко зітхнув. Коваль, безумовно, був винен у смерті Мельника. Але чи був він єдиним, хто стояв за цим злочином? Чи не було тут іншого, більш небезпечного гравця, який маніпулював усіма, залишаючись у тіні?

Він згадав про таємничий дзвінок Мельника на невідомий номер. Це міг бути Верес, який, дізнавшись про повернення Олени, вирішив знову втрутитися в життя Мельника. Або навіть ініціювати його смерть, щоб усунути свідка його минулих брудних справ.

Дерев'янко вирішив зосередитися на пошуку Вереса. Його поява могла змінити всю картину, розкривши ще глибші таємниці.