Вибач...

Вибач, що до тебе любов свою нав'язала,

Що в думках твоїх тінню була я постійно.

Вибач, що спокою тобі не давала,

Що чекала, мов вітер весну неодмінну.

Вибач, що дійсно тебе ще кохаю,

І в серці лишився твій образ живий.

Вибач, що часто себе я втрачаю,

Мріючи знову пройти шлях той з тобой.

Вибач за всі недомовлені фрази,

За погляди, сповнені болю й вини.

За листи, що летіли до тебе щоразу

І тонули у тиші нічної весни.

Вибач, що віру тримаю в долонях,

Наче вогник, що світить в пітьмі.

Я йду, не тримаю, лиш шепочу крізь сон:

"Вибач... і щастя знайди у житті."