Саудаде

Беатріш, не без чисельних благань свого чоловіка, вийшла з каюти на сніданок.

Третій клас снідав кашею, ще й за окремим рядом. Втім, Баптісти й не були налаштовані на розмову.

— Вибач, я до каюти, — прошепотіла дівчина, закінчивши з їжею, та пішла швидкими кроками геть. Лише поглянувши на інших пасажирів, Альберту зрозумів її дії: за наступним рядом сиділа жінка, в якої вчора зникла дитина. Юнак продовжив сніданок, не дивлячись в бік жінки.

— «Треба шукати на борту священника, — поринув він у роздуми. — хай би навіть довелось вдертись на палубу для другого чи першого класу!»

— Боа тардж! — чиїсь голос повернув Альберту до реальності. Власником голосу виявився чоловік, трохи старший за Альберту, але білосніжна посмішка ніби омолоджувала чоловіка. Юнак досі вважав, що найнижчим класом їхали лише він та Беатріш. Тепер він засумнівався.

— Мене звати Кріштобаль Антуніш і Ґраупера, — додав незнайомець та запитав: — Чи синьйор не проти компанії?

— Не проти, — відповів Альберту та відсів у бік.

Кріштобаль поставив на стіл тарілку з вареною картоплею, овочами та чималим шматком червоної риби.

— «Він же з другого класу, якщо не з першого!» — зробив висновок Альберту, роздивившись сніданок співрозмовника.

— «Але що він робить тут, не з іншими?» — задався питанням юнак.

— А як звати синьйора? — запитав Кріштобаль.

— Альберту, — назвався юнак. — Альберту Лопеш і Баптіста.

— Радий знайомству, синьйоре Баптіста, — ще ширше посміхнувся Ґраупейра.

— Ви, мабуть, переплутали ряди, — сказав юнак. — це ряд для третього класу, не для першого.

Кріштобаль націлився виделкою на рибу, наколов та відповів:

— А я знаю, — і відкусив шматочок від риби. Не встиг юнак поставити питання, як Кріштобаль відповів:

— Мені з ними нецікаво. Навіть вільний час проводять вони майже однаково, уявляєте! Говорити взагалі не можуть ні про що, крім грошей та власного роду. Нудьга суцільна.. — з тарілки пішов ще один шматок риби.

— А я ж, синьйоре Баптіста, письменник, — продовжив чоловік. — мені все цікаво, я пишу чи не про все на світі, а тому й говорити можу про все на світі! А вони тільки й говорять про заробітки, витрати, знову заробітки і знову витрати!

— Про що Ви зараз пишете? — взяв ініціативу в свої руки Альберту, коли письменник зробив ковток кави.

— Про брушу.

Ложка сама випала з рук Альберту, коли він почув відповідь.

— Так, на фоні останніх подій в моєму рідному Кашкайші, а це, синьйоре, в окрузі Лісабон, я вирішив написати про брушу. Уявіть собі, синьйоре, — почав Кріштобаль розповідь про майбутній твір:

— Таємнича діва, викрадає дітей, сіє паніку серед людей, але насправді вона невинна! А чому?

— Чому? — повторив за ним Альберту.

— А про вже це дізнаєтесь, як допишу книгу! — посміхнувся чоловік.

— То Ви…

— Що це було? — перервав юнака письменник. Був якийсь шум, ніби хтось стрибнув… на палубу. Кріштобаль та Альберту вибігли на звук, але нікого не було.

— Мабуть, почулось, — зробив висновок юнак.

— Мабуть. Синьйор у мене щось запитував? — звернувся до співрозмовника письменник.

— Так, — повернувшись до їдальні, вони продовжили розмову. Альберту запитав, що знає Кріштобаль про те, як звільнити «таємничу невинну діву» від бруші.

— Бруша має покаятись в своїх гріхах, тоді, разом із зняттям гріхів, зніметься й прокляття! А також за душу невинної можна помолитись, це теж зупинить брушу. Або ж, хех, інша магічна істота має допомогти смертній позбутись вампірші. Втім, — додав наостанок письменник. — я для книги обрав такий варіант. Теж взято з легенд, але, як на мене, це більш гарний варіант. Діву врятує щире кохання. Лише прийнявши брушу, тобто діву такою, якою вона є, люблячим чоловіком, прокляття буде знято!

— Її каяття, моя молитва, магічна істота, або моє кохання, — підбив підсумки Альберту.

— Як Вам таке, синьйоре Баптіста? — поцікавився Кріштобаль.

— Вийде чудова книга, синьйоре Ґраупера! — відповів юнак.

— Дякую, синьйоре! — щиро зашарівся письменник.

— Ви не знаєте, — додав Альберту. — де тут кімната, де можна помолитись? Мені конче потрібно.

— На жаль, синьйоре. не знаю, — розвів руками Кріштобаль. — я людина світська, до церкви ходжу тільки на свята. Спитайте в капітана.