Не ванільна історія кохання

Всю ніч вони вдвох з Ігорем працювали на кухні. Рецепт був знайомий, але цього разу хотілося все зробити ідеально. Чоловік все зрозумів, і погодився допомогти.

Допиваючи шосту за рахунком чашку міцної кави, Юля із задоволенням дивилася на результати своєї праці. Пиріг вийшов пухким і ароматним. Ігор обережно запропонував відрізати по шматочку, за що отримав обурений погляд дружини.

- Гаразд-гаразд, візьму інший, - посміхнувся Ігор. Під його очима залягли темні тіні.

На початку дев'ятого, як тільки в клініку почали пускати відвідувачів, чоловік і жінка відразу ж попрямували в знайоме відділення. Шматочок пирога був обережно загорнутий у фольгу, а в сумочці лежав балончик зі збитими вершками.

- Ігор, точно смачно вийшло? - стривожено уточнила Юля.

- Так, світло моїх очей. Це кращий твій пиріг, - чесно сказав чоловік. Дружина все ж зглянулася над ним і дозволила відрізати маленький шматочок «вдалого» десерту.

Вони як раз підходили до стійки ресепшена, коли на зустріч до них з коридору вийшов головлікар. Ігор помітив, як на обличчі онколога відразу ж з'явилася тінь.

- Здрастуйте, Роман Вікторович, - радісно привітала його Юля.

- Здрастуйте, - неголосно відповів чоловік. - Ви сьогодні до нас по роботі, або ...

- Звичайно ж «або». Ви ж самі вчора дозволили, - нагадала медику жінка.

- Ах так, пиріг.

- Так. Такий, як Кір просив. Він зараз вільний? Ми можемо до нього пройти?

Повисла важка пауза, і Ігор обережно підсунувся до дружини.

- Юлія ... - зам'явся головлікар, - Ви не зможете побачитися з вашим другом.

- Щось не так? Йому стало гірше? - посмішка сповзла з її обличчя.

- Присядьте, - раптом сухим тоном наказав медик. Жінка намагалася чинити опір, але Ігор насильно посадив її. - Сподіваюся, ви розумієте, що за загальноприйнятими мірками медичної статистики випадок Кирила Краснова - унікальний. Прожити з подібним захворюванням понад 10 років - практично нереально. Він же тільки в нашій клініці провів 15.

- До чого ви говорите? - перебила його Юля, але чоловік, здавалося, не чув її.

- Тільки на ньому ми випробували всі інноваційні методи лікування онко захворювання, але, на жаль, безрезультатно. Ви це розумієте?

- Так звісно. Ви повідомили мені про це в перший же день моєї роботи.

- Чудово. Значить, ви не можете не розуміти, що випадок Краснова - безнадійний.

- Про що ви говорите?! - все більше нервувала Юля, навіть не помічаючи, що переходить на крик.

Роман Вікторович втомлено прикрив очі і зняв окуляри.

- Цієї ночі Кирило Краснов помер.

Призначений Кіру пиріг впав на підлогу, але ніхто навіть не звернув на це увагу.

- Ні, ви, напевно, помилилися. Він впав у кому, або, не знаю, летаргічний сон, - Юля схопилася і намагалася знайти будь-які варіанти, які заперечують слова головлікаря.

- Боюсь що ні. Ми все перевірили. Більш того - вже почалися невідворотні зміни тіла, - з невластивою йому м'якістю, постарався заспокоїти жінку лікар.

- Але ж це не може бути правдою! Ще вчора я бачилася з ним, і все було чудово! Він навіть відчував себе добре!

Ігор обійняв дружину і зробив знак лікарю залишити їх. Тепер він повинен був поговорити з дружиною. Як професіонал.

Спочатку Юля намагалася відштовхнути його й поривалася зайти в палату Кіра, але чоловік міцно тримав її. За якісь кілька годин, вона пройшла всі стадії прийняття смерті, так добре описані Елізабет Кюблер-Росс. Можливо, справа була в тому, що Юля багато років вважала друга померлим.

- Юль, ми нічого не могли зробити. Думай про те, що завдяки тобі останні години його життя були наповнені любов'ю. Тим більше ти ж бачила, як він був радий тебе бачити.

- Але якби я знала ...

- Це нічого б не змінило. Він боровся скільки міг, - перервав її Ігор.

- Але я б могла бути з ним довше.

- Не муч себе. Історія не знає умовного способу. Все сталося саме так, як сталося. Але тепер у нас є справи важливіші, ніж картати себе.

- Що? - Юля здивувалася цинізму слів Ігоря. Як міг її чоловік зараз думати про щось інше?

- Ми повинні дізнатися у Романа Вікторовича, чи залишив Кір заповіт - де і як він хотів би бути похований, - продовжував Ігор. Юля ж здивувалася, як сама про це не додумалась запитати. - Гаразд, ти посидь поки тут, а я піду до головлікаря, - запропонував він.

Юля зробила ковток води з їдким запахом валеріани і скривилася. Як таке можливо? За два дні знайти друга і знову втратити його, але цього разу назавжди. Доля - дійсно лиходійка, якщо підлаштовує їй такі підступи.

Їй ?! Та не смішіть людей! Кір - помер, а вона жаліє себе ?! Егоїстка, бісова! Він 15 років жив з надією, що видужає, а в результаті так і не уникнув смерті. А вона ж навіть не знає, як він помер. Уві сні, або під час нападу. Ні, вона думала не про нього, коли надривно плакала на плечі чоловіка, а про себе. Їй було шкода свої втрачені надії.

І що тепер?

Ні, звичайно, за великим рахунком, це нічого глобально не змінить - адже для багатьох він і так вже давно офіційно помер.

Юля піднялася і нетвердою ходою попрямувала до медсестер, що стояли неподалік.

- Добрий день, а хто чергував цієї ночі?

- Я, а що вам потрібно? - поцікавилася молода шатенка і привітно посміхнулася.

- Скажіть, а Кирило Краснов ... Як він ... - договорити Юля не змогла - горло здавило ніби чиєїсь сильною рукою.

- Уві сні, - дівчина відразу ж зрозуміла, про що її хотіла запитати співрозмовниця. - Ніяких нападів і болю. Увечері просто заснув і все. Це підтверджують і прилади.

Юля з якимось полегшенням зітхнула. Значить, хоча б в цьому йому пощастило. Якщо взагалі можна так сказати. Вона повернулася на місце і присіла на диван. Через деякий час повернувся Ігор.

- З огляду на особливі обставини, нам треба буде почекати кілька днів. І тільки потім ми зможемо ... попрощатися з Кіром, - підбираючи кожне слово, повідомив чоловік. - Також Роман Вікторович дозволив забрати речі.

Жінка навіть не помітила, що весь цей час Ігор тримав в руках невелику коробку з особистими речами Краснова. Він поставив її поряд з Юлею, і та без особливого інтересу заглянула всередину.

Дуже скоро подружжя повернулося додому. Юля з тугою глянула на «невдалі» лимонні пироги, щедро розставлені на всіх кухонних поверхнях, і без коливань викинула їх. Ігор промовчав, розуміючи, що зараз це найспокійніша з усіх можливих реакцій дружини.

Їй було необхідно усамітнення, щоб знову подумати про те, що сталося і заново прийняти факт смерті друга. В якомусь трансі Юля стала перебирати речі Кіра. Погляд її сам собою впав на одну з книг - Краснов так і не встиг її дочитати. Вона розкрила її, дістаючи закладку, і з подивом зрозуміла, що це їхня фотографія. Стара, заяложена і вицвіла. Здається, це був чийсь день народження, який вони відзначали багато років назад. Ще до того, як почали зустрічатися. Обидва були щасливі й безтурботні. Мимоволі виникла думка - а чи був тоді він здоровий? Що сталося? Коли почала зростати пухлина?

Зусиллям волі жінка відігнала від себе ці думки, і заново глянула на фотографію. Стільки років він зберігав її, і напевно не раз вдивлявся в щасливі обличчя. Але тримався і ніколи не дзвонив. Навіть коли зрозумів, що вона отримала його лист.

Кір любив її, і в цьому сумнівів не було. Але зовсім не як жінку - скоріше як сестру та улюблену подругу. Цього вистачило, щоб він беріг її почуття більше, ніж свої власні, і шкодував, оберігаючи від негативних емоцій.

Самотня сльоза впала на стару фотографію. Уже багато років Юля не дозволяла собі плакати, кожен раз переконуючи, що їй все під силу. Але цього разу вона не стрималася. Та й взагалі ці дні були дуже сльозливі для неї. Тепер же не було ні істерики, ні ридання - тільки дві тонкі мокрі доріжки на щоках. Тепер вона дійсно готова була повірити в те, що Кіра більше немає. Хоча, як і в минулий раз, не бачила неспростовних доказів цього факту.

В голові звучала стандартна для таких ситуацій фраза «Зате тепер у нього нічого не болить. Йому тепер добре ». Але це не діяло. Та й кому взагалі від цього могло стати легше ?! Юля похитала головою, проганяючи ману.

Жінка бездумно перебирала речі Кіра, автоматично відзначаючи, що смаки приятеля залишилися такими ж, як колись. Раптом її рука здригнулася - на дні коробці лежав не заклеєний конверт з її ім'ям.

Невже знову? Або це якесь дежавю?

Юля обережно розкрила його і дістала аркуш паперу.

І знову привіт, мишеня!

Кажуть, що перед смертю хворим стає легше. Якщо це так, то я повинен був померти в той самий момент, коли знову зустрів тебе. І знаєш чому? Тому що ти знову повернула мені бажання жити. Я вже давно так добре себе не почував - навіть уже звичні головні болі не турбували мене. Але ж я навіть забув, що це.

Напевно, ти вже зрозуміла, до чого я веду? Так, я мертвий. І тобі варто прийняти це як даність. Я ні про що не шкодую, тому що тепер впевнений - про тебе є кому подбати. Можливо, тривога за тебе і тримала мене на цій землі й не давала спокійно піти. Ні, не думай про погане. Мені дійсно зараз добре.

Відверто кажучи, я не знаю, чи прокинуся вранці, але впевнений - якщо я це зроблю, то тільки заради твого лимонного пирога.

Юля посміхнулася, уявивши, як Кір, ще той, якого вона знала багато років тому, широко посміхається, розповідаючи їй це. А він, судячи з усього, дуже добре знав свою подругу, тому передбачив її реакцію:

Ну, ось ти та посміхаєшся. Так і треба. Тому що нічого глобального і страшного не сталося. Все так, як повинно бути.

Пам'ятаєш, як писав Єсенін?

«До свиданья, друг мой, без руки, без слова,

Не грусти и не печаль бровей, —

В этой жизни умирать не ново,

Но и жить, конечно, не новей.»

Ось і у мене так. Я прийняв це як даність - прийми й ти.

Все, що я повинен був сказати тобі - я написав в минулому листі. Але тепер я хочу подякувати моєму маленькому мишеняті. Ти подарувала мені можливість в останній раз побачитися з тобою й обійняти. А це найцінніше, що в мене є.

Повір - ти була найважливішою людиною в моєму житті й це, напевно, єдине, за що я готовий сказати «Дякую» богу. Хоча, кому як не тобі не знати, що я атеїст?

Загалом - будь щаслива, моя маленька. У тебе вийде, адже поруч з тобою - твій чоловік. Це видно відразу - по твоїх очах.

Хочу попросити тебе тільки про одне - коли ці бісові бюрократи все ж віддадуть вам моє тіло - розвій мій прах в морі. Пам'ятаєш - раніше ми сміялися над такими дурнуватими заповітами, але за стільки років я знайшов в них певну романтику.

Прощавай, моє маленьке мишеня і спасибі, що не зненавиділа мене.

З любов'ю, завжди твій

Кір Краснов.

Найнятий ними катер відчалив від пристані Ейлата і попрямував вглиб Червоного моря. Всупереч популярній думці, монотонне погойдування зовсім не заспокоювало Юлю. Вона стискала в руках просту урну з прахом друга і розуміла, що скоро виконає останні бажання Кіра.

Ззаду тихо підійшов Ігор і обійняв дружину за плечі.

- Капітан каже, що за пів години від нас є гарне місце. Там часто бачать дельфінів.

- Гарна ідея, - погодилася Юля, з вдячністю стискаючи руку чоловіка.

- Тоді я скажу, щоб він прямував туди, - швидко поцілувавши дружину в скроню, Ігор пішов.

Коли катер зупинився, Юля вже точно знала, що готова. Не буде довгих слів прощання, ридань і істерик. Це було б абсолютно не в стилі Кіра - так навіщо все псувати?

Жінка обережно розкрила урну, відчуваючи, що на деякій відстані позаду неї стоїть Ігор. Судячи з усього, він боявся перешкодити такому інтимному моменту. Не дивлячись на нього, Юля простягнула руку назад, і він все зрозумів. Через хвилину він уже стояв біля неї, як збирався це робити і все життя.

- Ти був до біса гарною людиною, Кіре. Але друг з тебе вийшов у сто разів кращий. Сподіваюся, тепер ти знайдеш спокій і будеш щасливий. Прощавай, і до зустрічі, - легким жестом вона перевернула урну. Вітер підхопив прах і розстелив його на поверхні моря.

Останнє бажання Кіра було виконано.