Новорічна пригода

Уже місяць, як зима заволоділа лісом. Сніг укутав дерева білою ковдрою. Поки всі білочки, зайчата і лосі готувалися до зустрічі нового року, ведмідь щосили хропів у своїй барлозі.

Але сьогодні не храп клишоногого міг привернути увагу самотнього (чи ні) подорожнього. Звичайно, який розсудливий подорожній піде в новорічну ніч в ліс, де з порожніми животами зібралися зустрічати новий рік вовки? Але зараз мова не про гіпотетичних подорожніх і їх потенційні шанси стати святковою вечерею зграї замерзлих вовків.

Серед дерев стояв маленький ельф, одягнений в зелене пальто, зелену шапочку з бубонцем і червоні штанці. Ельф був зовсім маленьким, можна сказати дитиною. Все б нічого, але його плач, навіть ридання, було чутно якщо не на весь ліс, то на добру половину точно.

Як це не дивно, але на плач малюка прийшла тільки молода дівчина. Вона була одягнена не по сезону: легке, невагоме плаття, намисто на шиї та невелика діадема на золотистому волоссі.

- Ти чого плачеш, дитинко? - лагідно сказала дівчина, присівши перед ельфом.

Малюк, побачивши красиву дівчину, трохи заспокоївся. Він перестав ридати на весь ліс, але схлипувати продовжував.

- Я загубився! - сказав ельф і знову заплакав.

- Ну, ти ж уже знайшовся, вірно? - посміхнулася золотокоса дівчина.

- Ну... так, — відповів ельф.

- Тебе як звуть? - запитала дівчина, і, не чекаючи відповіді, представилася. - Мене звуть Аріадна, — вона доклала руку до грудей і, посміхаючись, підморгнула ельфові, трохи нахиливши голову на бік.

- Си... Симон, — схлипуючи, вимовив ельф.

- Дуже приємно, Симоне, — Аріадна протягнула йому руку, яку він невпевнено знизав.

- Ну, розповідай, як ти загубився.

- Як? Ну, це моє перше чергування. До цього я тільки на складі працював, а сьогодні мене призначили помічником Санта Клауса, — почав свою розповідь Симон.

- Санта Клауса? - Здивувалася Аріадна.

- Так, — кивнув Симон. - Я з західноєвропейського відділення «Новорічних сюрпризів».

- Звідки? - Здивовано запитала Аріадна.

- ТОВ «Новорічні сюрпризи», - серйозно відповів Симон. - У нас кілька відділень. Нашим, західноєвропейським, керує Санта Клаус. Він ще за сумісництвом і американською філією керує. А східноєвропейським відділенням керує Дід Мороз, чула?

- Краєм вуха, — ухильно відповіла Аріадна. - Розумієш, я богиня, працюю трохи в іншій сфері, — вона підняла руки на рівні плечей і зігнула вказівний і середній пальці, коли говорила слово «працюю».

- Богиня? Знаю! - усміхнувся Симон.

- Та невже? - Здивувалася Аріадна.

- Ага, ПП «Небесна канцелярія», чув, — усміхнувся Симон.

- Не зовсім, — тихо відповіла Аріадна і, вже веселіше, — так чому ти загубився?

- Як, як, з саней випав...

- Не забився? - схвильовано запитала Аріадна.

- Ні, — похитав головою Симон. - Тут же ялинки, на них м'яко падати. Плюс сніг. Проблема в тому, що сани полетіли далі.

- І ніхто не повернувся за тобою? - здивувалася Аріадна.

- Ні, звичайно, сьогодні ж новорічна ніч. Всі чекають чуда, а не операції «Врятувати недотепу Симона».

Аріадні стало шкода маленького Симона. Перший день на відповідальній роботі й така ситуація. І якщо все не виправити зараз, то другий шанс Симону випаде не раніше ніж через рік.

- Гаразд, не переймайся, куди полетіли сани?

- Он туди! - Симон вказав пальчиком на схід.

Аріадна подивилася в тому напрямку, встала і простягла руку Симону.

- Пішли, я впевнена, вони тебе шукають. І якщо ми підемо назустріч, то обов'язково зустрінемо. Ти ж хочеш допомогти Санта Клаусу?

Аріадна випромінювала надію і Симон повірив у неї. Він взяв її за руку, і вони пішли назустріч рятувальникам, яких направив на пошуки Санта Клаус.

* * *

Тим часом, на іншому кінці лісу, серед дерев бродив самотній олень. Дзвіночки на його рогах весело передзвонювалися, при кожному повороті голови.

- Ну чому? Чому я? - собі під ніс обурювався олень. - Я що, крайній? Те що я останній в упряжці, не означає, що я крайній! - піднявши голову до неба, з образою в голосі закричав олень. - Я, я, я... - він не міг підібрати слово, але його раптом осяяло.

- Я той, що стежить! - Весело закричав він. - Так, я той, що стежить! Я поставлений в кінець, щоб дивитися за всіма іншими! Контролювати їх! Це вам не попереду скакати, це відповідальність!

Нічний ліс відповів оленю вовчим виттям.

- Ем, тільки кричати, мабуть, не варто ... - опустивши голову, олень обережно озирнувся і пішов далі.

* * *

- Жерти охота! - простягнув товстий вовк, спершись об засніжений пень.

- Ага, в животі кишки симфонію грають, — жалісливо простягнув худий вовк.

- Не скигліть! - процідив крізь зуби здоровий вовк. Горби під його шкірою свідчили про його величезну силу. У цій компанії він був головним.

- Легко сказати, — відповів худий.

- Сьогодні свято! - сказав ватажок.

- Ага, а відзначити нічим, — парирував товстий. - Я чув, як зустрінеш новий рік, так його і проведеш. Походу, подохнемо ми з голоду.

- А ну цить! - не витримав ватажок.

- Та заспокойся ти, — спробував заспокоїти його худий. - Ось, у мене тут шишки завалялися. Не дуже, але похрумтіти можна.

Худий дістав з-за спини пару шишок. Ватажка це розлютило. Він в люті підскочив до худого й одним ударом вибив шишки на землю. Худий навіть оком не повів.

- Гей, мужики, ви чого?! - перелякано закричав товстий.

Худий мовчки підняв шишку і почав її жувати. Це ще сильніше розлютило ватажка.

- Тихіше, тихіше! - посміхаючись, товстий встав між друзями. Ватажок мовчки повернувся і відійшов в сторону.

- Ти у своєму розумі? - зашепотів худому товстий. - Він не в дусі.

Худий мовчки слухав його, а потім, простягнувши шишку, запитав:

- Шишку будеш?

Товстий подивився на неї, проковтнув слину і відповів:

- Давай, — товстий взяв шишку і почав її гризти.

Ватажкові осточортіло спостерігати за цією картиною.

- Сьогодні ми будемо жирувати! - пафосно вигукнув він.

- Ась? - перепитав товстий. З його відкритої пащі стали висипатися крихти шишки.

- Пожеремо, каже, сьогодні нормально, — жуючи свою шишку, спокійно пояснив худий.

- Так, сьогодні свято, — продовжив ватажок, — всі звірі витягують на новорічний стіл свої засіки! Ми почнемо свій бенкет з білки!

- Ті ж шишки, тільки мариновані, — спокійно відповів худий.

- Ні, — захлинаючись слиною, вимовив ватажок, — ми з'їмо саму білку!

- А!!! - Злякано закричав товстий. - Як?! Чому?! Навіщо?!

- Ну, ми все ж таки хижаки, і це природно для нас, — так само неупереджено, відповів худий, а потім сумно подивився на залишок шишки у своїх лапах, і виголосив. - Хоча, я вже звик до смаку хвої на зубах...

- Стоп, стоп, стоп! - запротестував товстий. - Ви у своєму розумі?! У нас дитяча казка! Яке «з'їмо білочку»?

- Хто тобі сказав, що у нас дитяча казка? - здивувався ватажок.

- Тільки кишки на гілках, тільки хардкор, — жуючи шишку, додав худий.

Ватажок після слів худого замислився.

- Ні, кишки на гілках це вже перебір, — сказав він. - Білку залишимо в живих.

Товстий полегшено видихнув.

- Тоді мариновані шишки, — відповів худий.

- Стули пельку! - процідив крізь зуби ватажок, розвернувшись і попрямувавши в гущавину. - У неї ще й горіхи повинні бути.

- Ну, хоч якесь різноманіття, — проковтнувши шишку, худий пішов за ватажком. Товстий поспішав за ними.

Гуляли наші герої не довго, бо серед дерев помітили фігуру оленя.

- А ось і вечеря! - плюючи слиною, вимовив ватажок.

- Де? Де? Де? - вискочив вперед товстий і, побачивши оленя, вимовив. - Мужики, ну домовлялися ж.

- Ні, я не про те, — похитав головою ватажок.

- Щодо оленя розмови не було, — спокійно сказав худий, як ніби не помітивши репліки ватажка.

- Та не здався нам цей олень! - продовжив ватажок.

- Ні, раз білку не чіпаємо, то й інших теж, — сказав товстий, ігноруючи ватажка.

- Так ви що, очма... - не витримав ватажок, але худий швидко закрив його рот лапою.

- Тихіше, — прошепотів худий, — злякаєш.

- Та не будемо ми його жерти! - сказав ватажок, коли худий прибрав лапу. - Подивіться на нього!

Вовки придивилися на оленя, який щось бубонів собі під ніс, постійно озираючись на всі боки.

- Ну, не сповна розуму хлопчисько, з ким не буває, — констатував худий.

- Та ні ж! - обурився ватажок. - Він новорічний з упряжки Діда Мороза!

- А! - радісно вигукнув товстий, і трохи дивуючись, перепитав. - І що с того?

- Боже, рятуй мене від цих йолопів, — тихо сказав ватажок. - Що робить Дід Мороз?

- Працює за ідеальним графіком, ніч через рік, — відповів худий.

- Ні-ні! - парирував ватажок. - Тобто так, але не тільки. Він дарує дітям подарунки. А що в подарунках?

- Залізниця?! - вигукнув товстий, який з дитинства мріяв про власну іграшкової залізниці.

- Плюшеві ведмедики, — додав худий. - Не думаю, що це смачніше ялинових шишок.

- Солодощі, — коротко відповів ватажок. Сперечатися у нього вже не було сил.

- А! - усміхнувся товстий. - Натяк зрозумів.

- Прощайте зуби, хай живе карієс, — сказав худий.

Замовкнувши, вся трійця стала стежити за оленем.

* * *

- А тобі не холодно? - запитав Симон в Аріадни, коли вони йшли лісовою стежкою.

- Ні! - Радісно відповіла дівчина. - Я ж богиня.

- Ясно, — відповів Симон, втягуючи соплі.

- Стій, — дівчина присіла перед Симоном, дістала хустку і витерла йому ніс.

- Дякую, — відповів Симон, взявши хустку і вихаркавшись в неї. Аріадна хотіла посміхнутися і сказати, що не варто подяки, але в це момент із сусідніх кущів з диким криком вистрибнув олень.

- Рятуйте! Допоможи! Вбивають! Невинності позбавляють! - кричав олень і з розгону застрибнув Аріадні на руки.

- Що тут відбувається? - здивовано дивлячись на переляканого оленя, запитала Аріадна. Але щоб зрозуміти, що ж сталося, варто повернутися буквально на кілька хвилин тому. У той самий момент, коли олень якраз трохи заспокоївся, осмілів і йшов стежкою досить таки впевненим кроком. Тим часом, в метрі від нього, в частіше колючих кущів сталася наступна ситуація.

- Від частого вживання солодкого може розвинутися цукровий діабет, — спокійно розповідав худий, поки компанія пробиралася за оленем по лісовим хащах. - Так само можна потовстішати.

- Ти замовкнеш чи ні?! - не витримав ватажок. За нетривалий час, що вони стежили за психованим оленем, худий встиг прочитати їм цілу лекцію про шкоду і користь солодкого. Мало того, що їх шлунки були порожніми, так цей засранець ще своїм мудруванням по мізках їздив.

Крик ватажка привернув увагу оленя і той, придивившись до голого чагарнику, побачив там трійцю вовків.

- А! - істерично закричав олень і з усіх копит кинувся геть.

- Наш обід! - хором закричали вовки та кинулися наздоганяти. Що сталося далі, ви вже знаєте, тому повернемося до тремтячого від страху оленя та Аріадни, яка тримає на своїх тендітних плечах ці півтора центнера страху в новорічній обгортці.

У цей самий момент трійця вовків вискочила на стежку і, не розуміючи того, що відбувається, різко загальмувала, піднявши хмару снігу перед собою.

- Патрік? - здивований дивлячись на оленя, запитав Симон.

- Симон? - здивувався олень, подивившись через плече на маленького ельфа, таки не зволівши злізти з Аріадни. Дівчині набридло тримати на руках цю тушу, і вона просто опустила руки. Патрік впав на землю і швидко заповз Аріадні за спину.

- Гей, лось, поясни, будь ласка, що тут відбувається! - зажадала від нього Аріадна.

- Я не лось! Я олень! - з таким викликом відповів Патрік, що залишалося додати лише одне: олень — звучить гордо.

- Це Снігуронька? - невпевнено запитав товстий, поки Патрік і Аріадна сперечалися.

- Ні... - протягнув ватажок, — занадто легко одягнена, для такого морозу.

- Так вона ж онучка Діда Мороза, — вставив свої п'ять копійок худий. - Морозостійка панянка.

- Так це, беремо її? - запитав ватажок.

- Стоп! - запротестував товстий. - У сенсі «беремо»?

- В заручники, — спокійно пояснив худий. - І міняємо на солодощі. За онучку дід дасть більше, ніж за психованого оленя.

- Я не психований! - ховаючись за ногами Аріадни, заволав Патрік. - Я секретний агент, посланий сюди врятувати цього малюка! - він вказав на Симона.

На стежці настало не спритне мовчання, що загрожувало вибухнути диким реготом як вовків, так і Аріадни, але...

- Усім залишатися на своїх місцях! - прозвучало звідки — то зверху. Всі підняли голову до неба. Над верхівками дерев летіли сани. Круто пікіруючи, вони опустили на стежку. Олені, запряжені в сани, швидко скинули упряжку і встали в бойові стійки.

- Усім залишатися на своїх місцях! - повторив один з оленів – спецпризначенців, — Загін спеціального новорічного призначення «Палаюча ялинка» прибув.

- Сержант Вінні! - радісно закричав Патрік і вистрибнувши з-під ніг Аріадни прямо на шию сержанту Вінні. Але сержант просто відсунув його в сторону і підійшов до Симона:

- Симон, ми прийшли за тобою.

- Я ж казала! - посміхнулася Аріадна. - Ніхто тебе не кинув.

Вона присіла й обійняла Симона.

- Походу, нас зараз пов'яжуть, — сказав худий, а товстий впав на коліна і почав голосити:

- Не губіть! Ми ж не зі зла! Ми любимо Дідуся Мороза! Ось вам хрест! - і перехрестився.

- Кого? - здивувався сержант Вини. - Цей ліс не в юрисдикції Діда Мороза. Ця територія Санта Клауса.

І повернувшись до Аріадни, козирнув копитом.

- Дякую за сприяння!

- Ась? - здивований перепитав ватажок. Товстий заридав і продовжив тихо голосити, що «вони хороші» і «вони не зі зла, просто лихий поплутав».

- А я вам казав, що ми заблукали тоді, — спокійно сказав худий. - Все, тепер чекай міграційну службу і депортацію в рідні ліси.

Поки вовки бідкалися про свою важку долю, Симон і Аріадна прощалися.

- Щасливого нового року! - усміхнувся Симон.

- І тобі, — у відповідь посміхнулася дівчина. - Не переймайся, ми ще обов'язково зустрінемося.

- Ага, давайте швидше, свято не чекає! - сидячи на санях, прокричав Патрік.

- І тобі удачі, лось! - Аріадна весело помахала Патріку рукою.

- Я ж казав, що я олень! – опустивши голову, вимовив Патрік.

- Це тобі, — Симон простягнув Аріадні невеличкий пакунок в яскравому пакуванню.

- Дякую! - посміхнулася Аріадна, і відразу поникла. - Але у мене нічого немає для тебе.

- Ти ж допомогла мені, це і є найдорожчий подарунок, — відповів ельф. - Бувай до зустрічі!

Він сів у сани поруч з Патріком.

- Так, так, до зустрічі! - помахав Патрік Аріадні.

Сержант Вінні ще раз козирнув, вже стоячи в упряжці й сани, злетівши в небо, помчали геть на захід.

- А ми? - жалібно вимовила вовки, дивлячись в слід відлітає саней.

- Ось! - простягнув їм листівку Аріадна.

- Що це? - здивувався ватажок, приймаючи листівку з рук дівчини.

- Білка сьогодні у себе вечірку влаштовує. Запрошувала бабака, зайця, їжака і скунса, — відповіла Аріадна. - Мені теж запрошення дала, але... - вона замовкла, — нехай буде новорічним подарунком для вас.

Ватажок і товстий закоханими очима подивилися на дівчину.

- Спасибі тобі! - хором сказали вони та кинулися обіймати Аріадну.

- Та нема за що, — зніяковіло відповіла вона, — що ви.

- Скунс це, звичайно, екстрим, — гугнявим голосом відповів худий, заткнувши собі ніс прищіпкою, — але дармова їжа того варта.

З кожною секундою наближався Новий рік

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.