XIX

Знову заграла музика й Аркаша заткнувся. Та він на публіку грає! Добре, хочеш на публіку, буде тобі публіка.

Я піднявся розім'яти спину.

Ірина Олексіївна сиділа біліша за біле, Марина підтримувала її за руку. Чи просто тримала, чи крадькома міряла пульс.

Палич сидів задоволений. Я глянув на нього, він мені посміхнувся і підняв великий палець. Кирило сидів на візку поруч із ним. Але він мав свій об'єкт споглядання.

Вадим сидів як у прострації, а ось Костя захоплено вивчав Аркашу.

- Камілла? - невпевнено промовив він.

– Чого? - спитав я, повертаючись до Аркаші.

- Ну, точно, Камілло! – радісно вимовив Костя.

- Так, поясни, будь ласка, - сказав я. - Що ще за Камілла?

- А він схожий, - Вадим вийшов з прострації та втупився в Аркашу.

– Та ви сьогодні народите пояснення чи ні? – не витримала вже Марина.

Аріна Андрєєва сиділа осторонь і з цікавістю спостерігала за нами. Коли я глянув на неї, вона посміхнулася до мене. А я одразу отримав копняка від Марини. Я повернувся до Марини, а вона погрожувала мені кулаком. Дивлячись на нас, Аріна засміялася.

– Каміла одна з трьох травесті див, королів «Амадеуса», зірка! – пояснив Костя.

- Гей-клубу «Амадеус»? – здивовано запитала Аріна, підсідаючи до нас ближче, щоб не здіймати галасу. Мікрофони поки що були відключені, і ніхто нас не чув.

- Травесті дива? – перепитав я.

- Переодягнений чоловік, - сказала Аріна. - Часто вони й в житті ходять переодягнені в жінку, але є і ті, хто приховує свої нахили.

- Піду, привітаюся, - сказав Костя, підводячись.

– Стій! – зупинив його Вадим. - Ти у своєму розумі? Та ну його треба кудись якомога далі…

- Охолоньте, - перебив їх я. – Цей засранець любить грати на публіку. Влаштуємо йому шоу?

- Нічого не треба! - втомлено сказала Ірина Олексіївна. Вона виглядала жахливо. Марина весь вечір стежила за нею.

– Та ні, Олексіївно, треба, – сказав Палич. - Зараз треба йти ва-банк.

- Згодна, - підтримала нас Аріна. - У мене, звичайно, є козирі, але треба бити всім, що є. Жаль, на цю емо красуню у мене нічого, але папузі треба заплямувати репутацію.

– Козирі? - запитав я.

- Ага, - усміхнулася Аріна.

Про які козирі йдеться, я так і не зрозумів.

– Хлопці, давайте вже… – почала Ірина Олексіївна.

- Ірина Олексіївна, - я підійшов і присів навпроти неї навпочіпки, - зрозумійте, зараз не можна відступати. У них нічого немає, крім гучних заяв, які нічого не варті. Заткнути їх треба. Ви, головне, не нервуйте. Все буде добре!

Відповісти вона не встигла, тому що в гучномовець сказали:

- Все по місцях! До ефіру п'ять, чотири...

- Вадим, Костян, Камілла ваша.

- …три…

– Угу, – кивнув Костя.

- …два…

– Зараз буде шоу, – посміхнулася Аріна.

- …один! Ми в ефірі!

– В ефірі передача «Гостра тема»! - усміхаючись, затараторив ведучий. – На порядку денному: що відбувається в притулку для інвалідів? Все робиться на благо чи шкоду людям з обмеженими можливостями? Ми продовжуємо!

- А що продовжувати? – почав Аркаша. – Тут усе зрозуміло! Збоченці! Усіх під суд віддати, та й справ!

- Та де ви бачите збоченців? - запитала Юлія Михайлівна. – У вас якісь поняття дивні. У чому збочення?

- Стоп, стоп, панове! - запротестував ведучий. – Стримаймо наш запал! За традицією, після реклами ми вмикаємо наш телефон. Як мені повідомили, дзвінків море! Настав час почути громадську думку, а потім уже й продовжити дискусію! Ніхто не проти?

Зал дружно відповів, що ні.

– Тоді перший дзвіночок, – відповів ведучий. Взагалі, вів він передачу з рук геть погано. Вічно перебиває, не дає сказати, а коли справа мало не дійшла до найцікавішого, мордобою, перервав усе на кляту рекламу. Загалом, він не вміє вести передачу. Але, мабуть, такі якраз і потрібні на сучасному телебаченні.

– Алло! - пролунав хрипкий голос, приглушений перешкодами.

- Так, кажіть! – крикнув ведучий. – Ми вас чуємо.

- Добрий вечір! – голос був літній.

– Добрий, добрий, – кричав ведучий. І чого кричати? Ясно, що той, хто дзвонить, дивиться нас по телевізору, а значить, добре все чує.

- Назвіться! - вимовив ведучий.

– Тамара Іванівна я.

– Тамара Іванівно! - кричав на всю горлянку ведучий. - Яке у вас питання?

– Та в мене не питання, я просто хотіла сказати…

- Кажіть, кажіть! – перебив він Тамару Іванівну. Ну, якого х…

– Притулок той я знаю, – каже Тамара Іванівна, – поряд він із моїм будинком. Та й санітарів тамтешніх знаю.

- І що? – випалив Аркаша. Він і залишався єдиним джерелом звуку з того боку. Судячи з виразу обличчя Лоліти, вона запитувала себе: «А що я тут забула?» Сучка і «друг» Ірини Олексіївни так само сиділи тихо-смирно.

- І то! - не розгубившись, відповіла бабуся. За що отримала захоплені оплески зали та крики Палича «Браво!»

Я глянув на Палича. Він, усміхаючись, розвалився на дивані. Приклавши палець до шиї, я запитливо глянув на нього. Типу, пив? Він ствердно кивнув головою. Такі бухнув.

До речі, я став пригадувати цю стареньку. Живе вона у приватному секторі, що поруч із притулком. Майже в сусідньому будинку. Так вийшло, що притулок знаходиться на межі багатоповерхівок та приватного сектору. Опалення там немає, і коли один місцевий депутат розщедрився і виділили гроші на нові стільці, старі були списані та відправлені на смітник. А ця бабуся потягла їх до себе. Ще боялася, щоб ми їх не забрали. Ми допомогли їй донести до будинку старий мотлох, який вона пустила на розпалювання.

- Померти мені не дали з холоду! – продовжила Тамара Іванівна. – Дровами допомогли.

– Дровами? - запитав ведучий.

Марина здивовано глянула на мене. Довелося пояснити.

– Ось державне майно розбазарюють! – забурчав Аркаша. Йому, мабуть, подобалося верещати, інакше я зрозуміти не можу, чого він так кричить щоразу.

- Вони були списані! - знову заступилася за нас Юлія Михайлівна. Дивно, але третій з експертів постійно мовчав. Мовчав і нудним поглядом окидав студію. Ніби йому абсолютно все одно на те, що відбувається. У цій метушні його навіть не представили. Йому навіть не дали слова. Знову ж таки, дякую нашому професійному ведучому.

- Ну і що?! – не вгавав Аркаша. – Вони мають бути утилізовані!

- Та хто старі меблі утилізуватиме? - запитала Юлія Михайлівна. На це Аркаша нічого не відповів, а ведучий знову заволав:

– На жаль, Тамара Іванівна більше із нами не на зв'язку. Тому ми приймаємо наступний дзвінок. Алло, кажіть!

– Алло! - почувся в студії трохи солодкий голосок.

- Алло, представтеся!

- Іраклій! – відповів голос. Я глянув на Костю, той з усмішкою покрутив у руках телефон. Мабуть, він скинув комусь смску. Що ж, те ж таки не погано. Ми, виходить, як і ні до чого!

- Чудово! - вигукнув ведучий. - Іраклію, яке у вас питання?

- У мене питання до Камілли.

- Якої Камілли? - здивувався ведучий, а Аркаша почав крутитися на своєму місці. Пиха з нього моментально злетіла. Отже, вгадали!

– Та ось, сидить поруч із симпатичною Лолітою, – відповів Іраклій.

Ведучий трохи розгубився, бо поруч із Лолітою сидів лише Аркаша. Сиділи вони у такій послідовності. Зліва, якщо дивитися з їхнього боку, сидів Михайло… як там його? Степановичу! Точно, Михайло Степановичу. Все забуваю, як цього козла звуть. Поруч із ним, праворуч, сучка, потім Аркаша і крайня справа Лоліта.

– Але… – почав ведучий.

- Отже, в міру ти Аркадій, - глузливо мовив Іраклій.

- Я не розумію про що ви! – вигукнув Аркаша.

- Ну як же, - посміхнувся Іраклій, - ти тут верещиш про збочення, а сам... пробач, сама, що витворювала минулого тижня, на сцені.

– Ви зараз про що? - запитав ведучий. Вираз обличчя зі здивованого у нього змінився на зацікавлений. Звісно! Намічається черговий скандал! Саме для його гострого ток-шоу!

- Звичайно, - сказав Іраклій, - наш брат соромиться, таїтися. Хоча зараз пішла мода на толерантність, але той, кого ви кличете Аркадієм, ні хто інший, як одна з найзнаменитіших травесті див нашого міста! Богиня «Амадеуса» - Камілла!

- Наклепи! – забурчав Аркаша. – Все це брехня та наклеп!

- «Амадеуса»? - здивувався ведучий.

– Так називається закритий гей-клуб у нашому місті, – пояснила Аріна.

– Ага! – вигукнув Аркаша. - То ось звідки ноги ростуть?

- Ой, та не кричи ти, істеричка! – сказав Іраклій.

- Брехня! Брехня! Брехня! – скандував Аркаша.

- Зачекайте! - спробував заткнути Аркашу ведучий. - Іраклію, у вас є докази?

- Звичайно, - відповів Іраклій. – Я вам у групу у VK «скинув» одне відео. Якщо складно, увімкніть у студії.

– А… – протягнув ведучий, притиснувши палець до вуха, – одну хвилину.

- Брехня, брехня, брехня, - продовжував скандувати Аркаша, але вже не так упевнено. Очевидно, зрозумів, що є козирі проти нього.

– Так, увага на монітор! - вимовив ведучий і відійшов від центру студії. За його спиною увімкнувся монітор. Відео було поганої якості, якщо говорити відверто. Зображення постійно смикалося, але в дівчині, що витанцьовувала по сцені, можна було впізнати Аркашу. Перука, макіяж, все було на висоті, але риси обличчя видавали його. Аркаша, чи правильніше, Камілла, залихватськи витанцьовувала танець, що нагадує Канкан. Достаток різноманітних рухів, поворотів навколо себе доповнювали звичайні задирання спідниць та демонстрацію розтяжки.

- Ну, переконалися? - запитав Іраклій.

– Це монтаж! – загорлав Аркаша, підскочивши зі свого місця. - Це наклеп! Це брехня! Нагла брехня! Брехня! Я подам на вас усіх суд! - при цьому він обвів весь зал пальцем.

Так і сказав «подам на всіх суд», без будь-якого «в». Аж захлинався своїми словами. Після сказаного він швидко пішов геть за лаштунки. Іраклій засміявся. Його регіт громом стояв у студії.

- Вибачте, але що тут такого? - вимовила Юлія Михайлівна. - Ну, переодягнений чоловік, ну, скаче по сцені. Подобається, може, йому. Це його справа.

Ну так, що такого в тому, що чоловік переодягається жінкою? Він же не ходить проспектом Соборним із плакатом «Я не такий! Я ношу панчохи!». Після її слів наша витівка, інакше це не назвеш, здалася чимось дитячим. Так, він неадекват, скажемо прямо, але ми теж добрі, влаштували.

І знаєте, у мене майнула одна думка. А що, якщо порахувати, скільки геїв у цій студії? Вадим, Костя та Аркаша. Плюс Іраклій на зв'язку. Отже, чотири. Так, приплюсуємо Іраклія. У студії не менше двох сотень людей. Це глядачі, ми й знімальна група. Виходить, десь один – два відсотки. Небагато, але в Запоріжжі вісімсот тисяч мешканців. І один – два відсотки, це вісім – шістнадцять тисяч людей. А це вже багато.

А чого я почав цей підрахунок? Сам не розумію. Просто вирішив порахувати геїв. Все, дах їде, рахую кольорових. Походу повний песець прийшов за мною. Краще б білочка, але я не алкаш, білочку тут тільки Палич може чекати.

- Справа не в тому, що він робить у стінах нашого клубу. – відповів Іраклій. - Чого гріха таїти, я сам на пару з ним там відриваюся, але річ у тому, що він кричав тут про збочення. Отже, дії санітарів, це збочення, а його дії ні?

– Ну, ви ж із ним… однакові? - перед останнім словом Юлія Михайлівна запнулась, викликавши в Іраклія новий вибух сміху.

- Ми зараз говоримо про загальноприйняті поняття моралі, скажімо так, - заспокоївшись, сказав Іраклій. Дивно, але ведучий заткнувся і не втручався у розмову Іраклія та Юлії Михайлівни.

– А що каже нам загальноприйнята мораль? – продовжив Іраклій. - Що перевдягання мужика в бабу - це не правильно, це збочення. Тому не правильно сидіти та поливати брудом інших, якщо ти сам по вуха у бруді. Це знову ж таки з позиції загальноприйнятої моралі. Я не вважаю ні його дії збоченням, ні дії санітарів.

– Зачекайте, – втрутився у розмову ведучий. – Але тоді навіщо ви подзвонили сюди?

- Ти хотів, щоб було гостро, солоденький мій? – солодко мовив Іраклій.

– А… – затнувся ведучий, – ну…

– Ось я додав гостроти, – відповів Іраклій. – А тепер чао, малеча! Не пустуйте!

І він вимкнувся.

- Ми перервемося на рекламну паузу, - насилу видавив із себе ведучий. - Не перемикайтеся, найгостріше тільки попереду!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.