Маніфест ненависті

Темрява – її найкраща подруга.

Морок – єдиний коханець, якому вона ладна віддатися, оголивши душу й тіло без бажання роздерти плоть до кісток.

У темряві вона не бачить їх. Не порівнює себе із кожним випадковим перехожим у натовпі. Не заздрить світлій, не сплюндрованій рубцями, оксамитовій шкірі дівчини за сусіднім столиком. Не витріщається, жадібно і дико, на довге, густе волосся, що мідними хвилями обіймає плечі одногрупниці. Не вимірює поглядом чужі зап’ястя й стегна, грубо проникаючи нігтями у власні.

У темряві вони не бачать її. Не помічають цих бридких аморфних форм, грубих вигинів, несиметричних ліній. Не бачать надлишків і недостач.

У темряві вона не бачить себе. І це – найбільше благо із усіх. Лиш довгими самотніми ночами їй без болю та огиди вдається торкатися свого гарячого і темного єства.