Мартім'єрі

Адріан Мартім'єрі - детектив, 22 роки

Артур Копаш - начальник окружного відділення поліції, 52 роки

Грегор Грейнер - майор, слідчий, племінник покійного аристократа, під час війни - начальник військової канцелярії, 50 років

Віктор Дубер - інспектор, 45 років

Вбивця власника магазина

Жанетт Дері - затримана дівчина

Лізанна Карте - донька власника дохідного дому

Антуан Ем-Те - поліцейський капрал, син збіднілого купецького роду по материній лінії

Дія перша

Кабінет в окружному відділенні поліції: стільці, два столи, шафа, на одному зі столів - старовинний телефон. За іншим столом із суворим виглядом сидить Дубер, на стільці поруч Лізанна. Поряд із столом стоїть Жанетта.

Дубер. Так, давайте розбиратися. Ваше прізвище?

Лізанна. Карте. Лізанна Карте. Мій батько - власник дохідного дому Карте на П'ятій Набережній.

Дубер. (пригадує) На П'ятій Набережній? Не чув.

Лізанна. (трохи розгублено) Ну-у...

Дубер. Добре, це справи не стосується. (бере папірець) Так, за протоколом, Ви, пані Карте, поскаржились сержанту поліцейського посту на крадіжку браслету. Сержант затримав пані Жанетт Дері... (переводить погляд на Жанетт) Це - Ви?

Жанетт. Так. Але я нічого не крала!

Лізанна. Ти вкрала мого браслета!

Дубер. (помічає на столі браслет) Ви маєте на увазі ось це?

Лізанна. Так! Його зняли прямо з руки цієї крадійки!

Жанетт. Це - мій браслет! Він лишився мені у спадок від тітки з іншими прикрасами!

Дубер. (зацікавлено) З прикрасами, кажете?

Жанетт. Так, але я їх давно продала. У мене не було пристойного одягу, і я продала тітчині прикраси, щоб купити тканини. А браслета лишила собі.

Лізанна. Брешеш, жебрачка! Мені цей браслет подарував син графа на День народження! А ти вкрала його!

Дубер. Не шуміть, пані! Розберемося! У всьому розберемося!

На сцену поважно виходить Грейнер. За ним іде Антуан, несучи дві чашки з чаєм. Грейнер сідає за стіл з телефоном, Антуан ставить на столи чашки.

Грейнер. Ну, що тут у нас, Вікторе?

Дубер. (показує на дальній стілець) Пані Лізанно, сядьте туди. (до Жанетти) А Ви станьте подалі. (до Грейнера, тихо) Оця, що сидить - донька власника дохідного будинку. Стверджує, що ось ця, інша, вкрала у неї браслета. А ця говорить, що він їй дістався у спадок від тітки, з якимись іншими прикрасами. Вона нібито їх продала, а браслет лишила собі.

Грейнер. Так натисни на цю біднячку, так щоб вона зізналася.

Дубер. А якщо не вона?

Грейнер. Ну... малоймовірно. У таких дам, як правило, прикрас не буває. І потім, навіщо поважній пані оббріхувати якусь бідну дівчину у крадіжці? У багатих жінок бувають інтриги між собою. Через ревнощі там, через наряди.

Дубер. Справді. Якщо не вона - принаймні від цього нам нічого не буде. А якщо ця поскаржиться батькові...

На столі дзвонить телефон. Грейнер піднімає слухавку.

Грейнер. Алло! Га? Говоріть гучніше! Де? Ага... добре, скажіть лікарю, щоб підготував звіт! Ми будемо за годину!

Дубер. Виклик? Не вистачало о такій порі.

Грейнер. Точно не вистачало. Це - вбивство, Дубере. Власника крамниці знайшли на підлозі в його будинку. Так що треба їхати.

На сцену виходить Адріан у довгому сюртукові.

Адріан. Доброго вечора, панове!

Грейнер. (до Дубера) Це - хто?

Дубер. Детектив. Учень сищика Мантегро. Проходить у нас практику.

Грейнер. О! Ти поїдеш з нами! Капрале, Ви у нас будете за писара.

Дубер. (показує на дівчат) А з цими що робити?

Грейнер. Що робити... Вже ж - майже ніч. Підозрювану треба поки що затримати, а цю пані... Якось непристойно тримати жінку, яка не підозрюється...

Лізанна. (захоплено) Я - вільна? А я можу забрати свій браслет?

Жанетт. (плаче) Це - мій браслет!

Лізанна. Замовкни, крадійко!

Жанетт закриває обличчя руками.

Адріан. Пане Дубере, у неї - слід від браслета на руці.

Лізанна. Правильно, ця крадійка носила його!

Дубер. (підозріло) Щось тут не так... Розберемося! Так, капрале, переведіть їх до кімнати для очікування! У нас - вбивство, час не чекає! Повернемось - розберемося з ними!

Дія друга.

Декорації кімнати. Шафи, кілька столів, диван. За ближнім столом сидять Грейнер і Дубер.

Дубер. Значить, що у нас виходить... Убитого помітив патрульний, який побачив розчинені двері. До цього він робив обхід в іншу сторону. Двері були зачинені, світло - вимкнене. Значить, вбивство могло статися між обходами. А це... (заглядає у листок) п'ять-десять хвилин на десяту. І все. А ні, ще капелюх! (дістає капелюха)

Грейнер. Може, це - річ убитого?

Дубер. (засмучено) Та ні. Біля нього валявся циліндр. Патрульний підтвердив, що він належить нещасному. Лікар припустив, що капелюх злетів під час боротьби, тому що у загиблого - розбите обличчя і збиті руки.

Грейнер. (бере капелюха до рук) А капелюх - теж багатий! Мабуть, його носить якийсь купець. Або аристократ. (заглядає всередину) Джей Бе. Хм... Монограма, чи що?

Дубер. Буква Джей - це, безперечно, перша літера імені, а букви Б та е - перші літери прізвища. Звісно, власника магазину або ательє. Так усі роблять.

Грейнер. Халепа! Убитий - багатій, убивця - теж, здається... Ех, не ті часи зараз настали! От двадцять років тому, коли жив ще мій дядько, поважний пан Дегер Грейнер... От тоді між аристократами панувала пошана! Влаштувати скандал, гідний дрібного торговця - це було все одно, що порушити честь! І на війні, коли різноманітні купці та власники земель приїжджали на передову, навіть поранені та змучені бійці ставали перед ними навитяжку. У нас у полку навіть були такі випадки, коли бійців, які огризалися ясновельможим світу цього, навіть розстрілювали. Свої вбивали, не вороги - ганьба для солдата! От якби між убитим і вбивцею стався б конфлікт не зараз, а тоді... Була б дуель, ми б знали, хто брав участь, хто вбив. А головне - ніхто не винен! А зараз? Дуелі заборонені, вельможі честі не знають, кидаються з-за спини одне на одного... І шукай їх тепер...

Дубер. Так що, пане майоре, як будемо чинити з убивством? Будемо розбиратись чи як?

Грейнер. Ти, Вікторе, своє "розберемося" залиш для низьких шарів населення. Це там можна тримати обшарпанця у камері доти, поки він не розповість про сусідську собаку, яка з'їла чужий бутерброд. А тут одна підозра аристократа - навіть винного - може коштувати і медалей, і погонів, і честі. Так що краще передати цю справу Департаменту особливих справ.

Дубер. М-м-м... Дійсно, у цьому щось є. У справі поки що фігурують одні вельможі. А це вже вже - справа не для окружної поліції. Тільки треба оформити папери так, щоб у суду не виникло багато сумнівів у вельможності особі вбивці. А капелюха для цього малувато. Суддя одразу припустить, що його міг би вкрасти якийсь вантажник. Або м'ясник. Убитого ж закололи?

Грейнер. Отож! Значить, давай думати, як спростувати ці припущення.

На сцену виходить Адріан.

Дубер. О, Мартім'єрі! Ану... доповідайте, що Ви виявили?

Адріан. На доріжці виявлені тільки сліди вбитого. Вбивця прийшов зі сторони вулиці, а не провулку, інакше я побачив би сліди. Безперечно, він залишив їх у вітальні, якщо не зняв черевики. Але там уже все натоптано. Можливо, я знайду ще щось.

Дубер. (незадоволено) Тут все до Вас знайшли, що можна. Он, лише капелюх. І те, незрозуміло чий він - чи вбитого, чи вбивці.

Адріан. А де його знайшли?

Дубер. На підлозі. Вірогідно, злетів із голови вбивці.

Адріан. Хм, дивний якийсь вбивця... Надворі вже два тижні як - справжня весна, а він носить такий теплий капелюх.

Грейнер. От бачте, пане Вікторе, наша молодь має трохи розуму! А дійсно, це ж яким бовдуром треба бути, щоб носити такий капелюх?

Голос Копаша. Сюди?

Дубер. (злякано) Пан полковник! (встає з Грейнером, ідуть зі сцени)

Адріан. Панове, а капелюх? Можна я його огляну?

Грейнер. (обертаючись) та ну Вас із Вашим капелюхом!(схоплюється) До речі, гарна ідея! За п'ять хвилин прозвітуєте, що Ви думаєте про цей капелюх! (ідуть зі сцени)

Дія третя.

Ті ж декорації. Адріан стоїть, розглядаючи капелюха. За столом сидить Антуан і щось пише.

Адріан. (кидає погляд на Антуана) Антуане, скажіть, а цей брелок - Ваш? На ньому - Ваше прізвище, так?

Антуан. (не відриваючись) Так точно, пане детективе.

Адріан. Якщо я не помиляюсь, у Вас - подвійне прізвище.

Антуан. Так. Ем - від матері, Те - від батька.

Адріан. А чому за перше прізвище у Вас слугує материне?

Антуан. У мене мати - дочка відомого купецького роду, тільки збіднілого. А батько був із роду рибалок. От мати вирішила зберегти своє прізвище про всяк випадок. Іноді відоме прізвище може і захистити, і вирішити долю.

Адріан. І саме тому Вам це прізвище записали першим. А звідки Ваші батьки родом?

Антуан. Із півночі. Китове море, Північні гори, там такі короткі прізвища - дуже поширені.

Адріан. Північ, значить. (проводить рукою по капелюхові) Ага! (нюхає руку, потім обнюхує капелюха) А тут що у нас? (дивиться всередину) Цікаво, а де ж... Ага, зрозуміло! (сідає за стіл, задумується)

Антуан. (кладе ручку) Все, протокол готовий. Бажаєте прочитати?

Адріан. Ні, потім... От що... (озирається) Ану, подайте мені он ту газету!

Антуан. (встає, бере газету до рук) Вона - несвіжа, пане детективе. Двотижневої давності.

Адріан. Неважливо! (бере газету до рук) Так, десь тут має бути... Ага, от воно! Так! Скажіть, а о котрій знайшли вбитого?

Антуан. Близько дев'ятої, трошки пізніше.

Адріан. Так, поки що сходиться. А коли ж... (дивиться у газету) Антуане, котра година?

Антуан. О пів на одинадцяту.

Входять Грейнер, Дубер і Копаш.

Грейнер. Ось, власне, капелюх. От, розглядає детектив. Мартім'єрі, що Ви скажете?

Адріан. (встає, говорить схвильовано) Дозвольте оголосити попередні висновки.

Копаш. (сміється) Ох, молодь! Ну, давайте, Мартім'єрі, уважно слухаємо.

Адріан. Йовірний убивця - молодий чоловік, рудий, вірогідно, стрункий. Прибув до міста сьогодні о восьмій потягом із Берментарма. Має або мав пару з багатого роду. Дівчина чи жінка гарно вправляється з голкою, але не має гарного смаку. Це вона подарувала йому капелюха. Сам підозрюваний - не з аристократичного роду. І - головне: близько опівночі він може з'явитись Китоморському вокзалі, звідки відправиться зворотнім потягом до Берментрама. Можливо, він саме зараз там і знаходиться.

Копаш. (недовірливо) Ви впевнені у цьому?

Адріан. Поки що тільки підозрюю.

грейнер. (суворо) А звідки ви це все взяли? Не видумали, бува?

Копаш. Та яка різниця, майоре! Швидко збираємось до вокзалу!

Дія четверта.

Кілька столиків на сцені. За дальнім сидить молодий рудий чоловік у строгих штанях та в жилеті, знервовано озираючись. За його спиною висить короткий плащ. З іншого боку сцени з'являється Адріан, з-за його спини виглядає Дубер.

Адріан. Ось він! Бачите, за дальнім столиком? Який гарний плащ, а капелюха немає.

Дубер. (захоплено) Оце так! А як це ти здогадався?

Адріан. Потім про це! Треба зараз його затримати! Не можна дати йому втекти через дальній вихід!

Дубер. От і добре! Зараз я заарештую цього молодика! (про себе) Треба готувати місце для медалі!

Адріан. Майте на увазі, що у нього - ніж.

Дубер. (про себе) А дійсно ж... (Адріану) Давай так: капрал з вокзальним патрулем закриєть той вхід, а ми - цей. Ти підійдеш до нього і оголосиш про арешт. Тоді до тебе вийдуть патрульні й допоможуть затримати.

Адріан. Як накажете.

Дубер зникає за лаштунками.

Адріан.(про себе, йдучи до молодика, який знервовано дивиться на нього) Тупі боягузи! (до молодика) Шановний пане, Ви не знаєте, о котрій прибуває потяг до Берментрама?

Молодик. (заспокоюючись) За п'ятнадцять хвилин до опівночі. Я сам ним їду.

З-за лаштунків виходять Дубер і Грейнер. Молодик оглядається, бачить Антуана, який виходить з іншого боку.

Адріан. Пане Джей Бе, Вас заарештовано за вбивство, скоєне на вулиці Білого Орла на близько двох годин тому.

Джей Бе. (здивовано) Звідки Ви знаєте моє ім'я? Ви... ви - агенти з Департамента особливих справ?

Грейнер. (підходячи ближче) Забагато честі, щоб тебе шукав Департамент! Окружна поліція, юначе!

Джей Бе. Ні... ні, ви мене обманюєте! Якщо Ви знаєте моє ім'я... і знайшли мене зараз... значить, ви давно слідкуєте за мною! Ви хотіли дати пограбувати мені будинок, щоб узяти на гарячому! Але повернення цього нещасного чоловіка перевернуло не тільки мої плани, а й ваші!

Адріан. Нащо ви хотіли пограбувати цей будинок?

Джей Бе. (схвильвано) Ви ж знаєте, це... це - вже восьмий будинок... Ви ж маєте знати... У Ектершемі, у Донарсі... Це - восьме місто... Ви ж знаєте!

Дубер. Розкажіть усе самі. Ми вважатимемо це зізнанням. І це поліпшить Вашу долю.

Адріан. Тільки спочатку дістаньте і покладіть ножа.

Джей Бе. (зітхаючи, дістає і кладе на стіл ножа, безсило сідає) Добре. Якщо це якось мені допоможе... Я - дійсно Джей Бе із Берментрама. Два роки тому я познайомився з донькою власника одного помістя, з Алісою Шерменшем. Я не належу до знаті, у мого батька є землі, які він здає в оренду, є військова пенсія. І все, більш нічого. І тоді у мене виник план: я вирішив закохати в себе Алісу, одружитися на ній, щоб поправити власне становище. Принайні спробувати. І у мене майже все вийшло, але... Її батько вирішив віддати заміж усіх своїх дочок за представників знаті. Він так і сказав мені: "Будете належати до знатних шарів країни - приходьте!" Він думав, що здихався від мене - звідки мені взяти те звання? Спочатку я хотів попрохати у батька продати частину землі... Але він відмовив. Тоді я вирішив добути гроші сам. А щоб поліція мене не спіймала, я їздив по різним містам, вибирав багаті будинки, слідкував за ними... Після цього намагався проникнути всередину, пограбувати і зникнути з міста. Я намагався не затримуватись і їхати якнайшвидше після пограбування, я не знімав квартир навпроти будинків своїх жертв. Я навіть приїздив по кілька разів на два-три дні або на кілька годин - щоб пограбувати будинок і втекти. Якщо мені не вдавалося відкрити замок, я не ризикував і вибирав інший будинок в іншому місті. А щоб батьки не здогадались ні про що і не думали, що я подорожую, я став писати записки про ті міста, де я був. Батько навіть пообіцяв видати їх книжкою власним коштом. Наївний дурний пень...

Адріан. Ви, мабуть, любите читати детективи?

Джей Бе. Так. З самого дитинства. У батька - багато детективних романів...

Адріан. Саме це допомогло Вам вигадати такий складний план. А де Ви навчились відчиняти замки?

Джей Бе. У коледжі було таке захоплення у моїх друзів. А потім і я зацікавився ним. А перед цими злочинами я добряче попрактикувався на замках наших комор.

Адріан. А цього разу, мабуть, власник прийшов, коли Ви проникли у його будинок, а вийти не встигли.

Джей Бе. Так... Спочатку він злякався... коли увімкнув світло... А потім він накинувся на мене, вдарив... У мене аж злетів капелюх. Тоді я вдарив його кілька разів... Поки він отямлювався, я витягнув ножа, який носив про всяк випадок... але я нізащо не здогадувався, що доведеться його застосувати! У мене просто не було виходу - я не мав дати йому ні найменшого шансу затримати мене.

Адріан. Звісно, Ви вирішили не міняти планів і їхати до Берментраму.

Джей Бе. Так... Я після пограбування збирався втекти, а після такого... Тим паче, я знайшов, що хотів. Ось... (виймає пачку грошей) Скажіть, а як ви на мене вийшли?

Адріан. Поки що це - слідча таємниця. Пізніше Ви про все дізнаєтесь. (розвертається і йде зі сцени)

Грейнер. (до патрульних) Доправте його до окружного віділення. (теж іде зі сцени, за ним іде Дубер)

Антуан надягає наруники на Джея Бе, разом з патрульними веде його за лаштунки.

Дія п'ята.

Ті ж декорації, що й у першій дії. На сцену виходять Грейнер і Дубер, за ними - Копаш, Антуан і Адріан.

Копаш. Скільки років працюю, а таких випадків майже не пам'ятаю! Ні, ми іноді розкривали злочини за кілька хвилин, але щоб це зробив якийсь юнак... От що значить хороша школа! Я чув про цього сищика Мантегро, геній у своєму роді. Але щоб учень так легко розкрив злочин, та ще й на очах у двох досвідчених поліцейських...

Дубер. А мені здається, що наш юний детектив знав про злочинця більше, аніж ми. Чи не так, пане Мартім'єрі?

Грейнер. А, можливо, він сам був із ним знайомий? Або навіть у змові?

Адріан. (ображено) Якби ви були б уважнішими, а не думали, як перекласти справу на плечі Департаменту, можливо, ви б теж щось дізналися.

Грейнер. (злісно) Ти підслуховував!

Адріан. А ви обидва вертіли в руках капелюха, на якому було все фактично написано, і ледь не впустили вбивцю.

Грейнер. Брешеш! Як можна по капелюху дізнатися про вбивцю фактично все?

Копаш. Так, затихли, обидва! Де капелюх?

Дубер. (витягує з портфеля капелюха) Ось він! Поясніть, пане Мартім'єрі, звідки ви дізнались усе, що розповіли нам у будинку!

Адріан. А все просто. Ви, звісно, вирішили, що Джей Бе - це монограма модельного майстра. Але, варто глянути на нашивку, як можна зрозуміти, що вона була пришита вже після покупки. Жодна людина, яка має відношення до моди, не вибере до капелюха нашивку такого кольору. Людина, яка її пришивала, не має смаку. До речі, це може підтвердити дівчина, яку підозрюють у крадіжці браслета.

Дубер. А яке відношення вона має до цієї справи?

Адріан. Вона - швачка. Повірте, я впізнаю жінок цієї професії з першого погляду.

Дубер. Капрале, приведіть цих двох! Заразом розберемося з ними.

Антуан іде зі сцени.

Копаш (беручи капелюха в Адріана з рук) Хм... цікаво, що ж ви тут побачили? Ех, пане Мартім'єрі, не жили Ви в наші часи! Це зараз детективів навчають в інститутах. А тоді до поліції брали просто військових. Ми вміли розкривати злочини тільки за допомогою допитів. (дивиться на Дубера і Грейнера) А деякі он... і зараз більш нічого не вміють, крім як носити погони і медалі.

Антуан заводить Жанетт і Лізанну.

Копаш. (до Жанетт) Скажіть, пані, Ви - дійсно швачка?

Жанетт. Так. І моя мати була швачкою, і бабуся...

Копаш. Браво, Адріане! А тепер поясніть нам, як Ви дізнались, як виглядає злочинець, ну і... все інше.

Адріан. Та дуже просто. Панове вирішили, що Джей Бе - це монограма. Але в таких випадках біля букв мають бути крапки, навіть на нашивках. Тоді я згадав, що Бе - це одне з коротких прізвищ, розповсюджене в якійсь частині нашої країни. Ну, а Джей може бути грою букв і слів. Звісно, ім'я пишеться трьома буквами, а звучить так само, як і літера джей. Ну, а оскільки нашивка з'явилась після покупки капелюха, то Джей Бе - його власник. Волосся у капелюсі підказали, що він - рудий, розмір - його статуру, а запах дешевих парфумів дав змогу припустити, що до знаті він відношення не має. А от дорогий матеріал нашивки і такі ж нитки говорили про те, що жінка чи дівчина, яка це робила, якраз належить до знаті. А далі...

Копаш. Що далі?

Адріан. Я провів рукою по капелюхові і помітив сажу. Існує декілька видів сажі. Наприклад, домашня пічна. Ця - паровозна, її легко відрізнити. До того ж, вона - свіжа. Значить, чоловік у капелюхові нещодавно пройшов біля паровоза. Люди у капелюхах, тим паче таких дорогих, на потягах і на вокзалах не працюють. Напевно, він приїхав звідкись. і тут я подумав, а чому капелюх - такий теплий. На вулиці ж - тепла погода. Але чи скрізь? На півночі - ще холодно. І тут я звернув увагу на капрала, вірніше, на його брелок. У нього - теж коротке прізвище. А його батьки, як виявилось, теж із півночі. Виходить, житель півночі Джей Бе прибув потягом до міста і фактично одразу пішов до цього будинку. Він же навіть не встиг почистити капелюха. Лишилось дізнатись, звідки останнім часом прибули потяги з півночі. Я оглянувся у пошуках газети - я бачив, як в одному з місцевих видань друкують розклад потягів. Так я дізнався, що сьогодні з півночі прибув потяг тільки з Брементраму, причому увечері. І опівночі цей же потяг їде назад. А якщо вбивця прийшов вбивати чи просто грабувати з вокзалу, то, можливо, він так само швидко покине місто, тим паче, що є такий зручний потяг, який відвезе назад додому. А поліція тим часом шукатиме його тут. От я і вирішив, що він може бути на вокзалі.

Копаш. Геніально! Пане Мартім'єрі, я маю віддати честь Вашому таланту. Ваша практика у цьому відділенні вважається пройденою. Завтра Ви отримаєте всі необхідні документи. Ви віддали нашому відділу все, що мали.

Адріан. (глянувши на Жанетт) Все віддав, кажете? Пані, простягнуть, будь ласка руки. (Жанетт витягує руки) Ага, цікаво! (підходить до столу, бере браслет) А це - та сама прикраса. (до Лізанни) Пані, коли, на Вашу думку,ця дівчина вкрала цей браслет?

Лізанна. Два дні тому. Вона приносили нашій робітниці сукню.

Адріан. Цікава річ! Слід від браслета на руці цієї бідної швачки дуже нагадує цей браслет. Ну, а оскільки слід - дуже чіткий, вона носить його у кращому разі кілька місяців. А ще Ви, пані Лізанно, відводите погляд, коли спокійно говорите про крадіжку. Коли Ви в гніві, то не робите цього. А знаєте, чому Ви відводите очі? Тому що Ви говорите неправду. Єдиного я не можу зрозуміти: що Вам зробила якась швачка, що Ви вирішили запроторити її до в'язниці?

Лізанна. (злісно) Ця злидарка занадто багато посміла! Я попрохала подарувати мені цей браслет! Так вона так очі вилупила! Ах, як, чому я маю дарувати коштовності! Та тобі за честь має бути, що тебе панянка прохає подарувати свою річ! Але ж я навіть гроші пропонувала! Так ні, ця жебрачка навіть тоді відмовила! Пам'ять про тітку, бачте! Мені, доньці власника дохідного дому, за гроші продати якогось там браслета! Так принизити пані з вищого прошарку! От я і вирішила її провчити, кинути за ґрати!

Адріан. Здається, Ви провчили лише себе. Тепер Ви самі або вийдете з-за ґрат лише після суду, або Ваш батько віддасть чимало грошей, аби забрати Вас звідси.

Лізанна. Що? Мій батько - власник дохідного дому Карте, чули про такий? Він за кілька годин приїде за мною!

Копаш. Я б так не стверджував. Ваш батько - власник маленького будинку на два десятки маленьких кімнаток. А Ви зараз граєте роль багатої панянки, щоб ми випустили Вас раніше, боячись приїзду неіснуючого багатія.

Лізанна. (розгублено) Звідки ви знаєте про наш дім?

Копаш. Все просто. Я бачив дохідний дім Карте минулого року. Там поряд сталося зухвале пограбування. І я вирішив взяти справу під свій контроль. Капрале, відведіть її до камери.

Лізанна. Ні, не треба... Я прошу, благаю... Відпустіть мене. будь ласка! Я більше не буду!

Антуан відводить її за лаштунки.

Копаш. (до Жанетт) А Ви, пані, можете бути вільні.

Жанетт. А можна забрати браслет?

Копаш. Звичайно! Тільки на вулиці - ще темно... Мартім'єрі, проведіть дівчину додому!

Адріан. Слухаюсь! (до Жанетт) Ходімо, пані!

Жанетт. (кланяється) Дякую, панове! (ідуть за лаштунки)

Копаш (до Дубера і Грейнера) А ви, обидва, готуйтесь до неприємностей! Подумати тільки - зганьбитися так перед якимось юнаком! Особливо Ви, Дубере! Грейнер принаймні - слідчий, і той - протеже свого покійного дядька! Здається, пане Грейнер, Вам пора на пенсію!

Грейнер. Пане полковнику, дозвольте...

Копаш. Мовчати! За Вашою спиною давно немає властивого аристократа! А Вас, Дубере, я відправлю очолювати архів! На більше Ви не здатні! Все, не хочу вас бачити! (розвертається, йде)

Грейнер. Ну, от і все... От тобі й - нагороди, от тобі й - кар'єра, от тобі - честь... (іде зі сцени)

Дубер. Довбаний капелюх... (іде за ним)

Дія шоста

Порожня сцена. з-за лаштунків повільно виходять Адріан і Жанетт.

Жанетт. А як Ви здогадались, що я - швачка?

Анріан. (задумуючись, спиняється) Моя мати теж була швачкою. У Вас на сорочці закріплені голки. А десь у кишені є різнокольорові нитки. Так роблять швачки, які готові зашити будь-що в будь-яку хвилину. До того ж, на Вас - вбрання, сшите за допомогою складних технік,хоч і з дешевих тканин. Та і взуття у Вас - звичайне, бідненьке.

Жанетт. Я думала, що діти швачок не працюють у поліції. До того ж, Ви, мабуть, десь навчалися.

Адріан. Чому Ви так вирішили?

Жанетт. Дуже вже легко ви відгадали цю загадку з капелюхом. Я ніколи не бачила, щоб ці поліцейські бовдури так працювали.

Адріан. Ну, от, Ви теж вмієте аналізувати. І теж - швачка. Так, Ви праві, я навчався. Спочатку я закінчив школу. Я жив у звичайному бідному будинку з маленьким подвір'ям. У мене навіть не було у дитинстві нормальних чобіт. А потім мій батько... а він був звичайним пічником... він продав гектар землі, який ми віддавали в оренду, щоб оплатити моє навчання в коледжі. Сказав, що всі у нашому роді були неосвіченими бідняками, і врешті хтось має стати розумним. І я закінчив коледж, вивчився на судового секретаря. А батько за цей час нашкріб грошей на інститут, тільки на один рік. І я пішов повчитися курс на детективному факультеті. Звісно, цього було б замало, аби потім піти працювати детективом. Я прослухав курс і вже виходив за ворота університету, коли один відомий сищик запропонував мені влаштуватися до нього помічником. І я пробув у нього довгих чотири роки. Він навчив мене набагато більшому, ніж могли навчити викладачі з поліцейськими разом узяті. Тому в інституті з поваги до пана Мантегро дозволив мені скласти екзамени. Це було навіть смішно: студенти збиралися за дверима, щоб побачити, як я сперечаюся з викладачами. Так я отримав звання детектива першого ступеню. Ну, а тепер от тепер пройшов практику.

Жанетт. А тепер що Ви робитимете?

Адріан. Ну... тепер я можу вести приватну практику. Допомагатиму ловити злочинців поліції. Або робити це замість них.

Жанетт. (посміхаючись) Ну, швидше останнє. У нас у місті - такі поліцейські... Та й Ви самі бачили. Мені здається, Ви станете геніальним детективом.

Адріан намагається на почуттях обійняти Жанетт, але та різко відсторонюється.

Жанетт. (опускаючи очі) Не треба... (дивиться на Адріана) Я Вам - не пара, пане Мартім'єрі.

Адріан. З чого Ви це взяли?

Жанетт. Ви - розумний, освічений... багатий... А я - проста дурна швачка. Тільки й умію, що читати, писати і лічити. Ще й - сирота.

Адріан. Пані Жанетт, Ви знаєте, що таке ходити у поганих чоботях до школи? Як дивитись на дітей, які одягнені багатше за тебе? А що таке втратити і батька, і мати? Я все це пережив, як і Ви. І Ви думаєте, що я тепер прийшов кінець моїм пригодам? Сьогодні ми заарештовували на вокзалі вбивцю з ножем, яким він дві години тому вбив людину. Ці тупуваті поліцейські виперли до нього мене, тому що самі злякалися. А знаєте, скільки таких злочинців чекає на мене попереду? Скільки вбивць, гвалтівників, крадііїв, шулерів? І вбити людину їм - простіше, аніж тому юнакові, якого ми сьогодні затримали. Я... я теж боюся закохуватись у Вас, тому що родинам таких, як я теж буває небезпечно. Але не кохати я теж не можу.

Жанетт. (піднімає на нього погляд) Мені вже нічого боятися. У мене життя і так відібрало майже все. Лишилось уже зовсім трошки... і те, чого не відбереш.

Адріан. А любов же теж не відібрати. Лиш крім того, хто змушує кохати. (обіймає Жанетт, та не пручається й цілує його)

Завіса.