Мартім'єрі

Дійові особи

Адріан Мартім'єрі - детектив

Жанетт Мартім'єрі - швачка, дружина Адріана

Вальтер Артнер - власник валютообмінної каси

Адель Бібіне - майстриня з виготовлення ляльок, наречена Вальтера

Димитр Ордешет - власник готелю "Білий лев"

Серж Деган - власник юридичної контори

Вікторія Онетейро - де-факто дружина Сержа

Поліцейські

Сержант

Дія перша

Декорації кімнати. У кріслі сидить Жанетт, шиє спідницю. За лаштунками лунає рипіння дверей. Жанетт кидає шитво, піднімається. На сцену виходить Адріан.

Жанетт. Адріане! (обіймаються)

Адріан. Привіт, люба!

Жанетт поривається зняти з нього плаща

Адріан. Ні-ні-ні, зачекай! (виймає з кишень флакони, ставить на стіл)

Жанетт (сміючись) Адріане, нащо нам стільки парфумів? У нас - колекція, не гірша, аніж у будь-якої графині.

Адріан. Справжній сищик, люба, має знати запахи усіх нині існуючих парфумів. Або принаймні основних. Чоловічих, звісно - набагато менше, тому я всі добре знаю. А от жіночих, бачиш...

Жанетт. А Національна енциклопедія? Вона тобіхоч нащо? Я розумію - хімія, почерки, монографія про цей тютюн... Але навіщо тобі знати про ці всі... народності, історичні факти?

Адріан. Ну, всяке буває. Згадай хоча б справу про Джея Бе. Мав же я знати, що на півночі теплішає пізніше. Або про короткі прізвища.

Жанетт. (захопливо) Ти - такий розумний! Тобі не соромно, що ти взяв за друзину бідну швачку?

Адріан. (обіймає Жанетт) Кохана, я в першу чергу люблю тебе! І ніколи й нізащо тебе не покину! Але ти дійсно маєш виглядати трохи багатше, ніж остання швачка. А вчитися чомусь новому має абсолютно кожен, навіть вантажник з порту.

Жанетт невдоволено вивільняється з його обіймів.

Адріан. Так, і ці парфуми мені дійсно потрібні.

Жанетт. А чому тоді ти змушуєш мене користуватися кожен раз новими?

Адріан. По-перше, не змушую, а прохаю. А, по-друге, для того, щоб ти не використала один парфум за півроку. Тоді мені доведеться купувати такий же, щоб у нас був зразок запаху.

Жанетт. (роздатовано) Ти довго стоятимеш у своєму плащі? (знову намагається зняти його)

Адріан. Чекай, я - сам. І перетань вести себе зі мною як прислуга. Врешті, ти - моя дружина.

За лаштунками чути стукіт у двері.

Жанетт. (кричить) Відчинено!

На сцену хутко виходить Вальтер.

Вальтер. Доброго вечора! Мені потрібен детектив Мартім'єрі.

Адріан. Я - детектив - Мартім'єрі. Сідайте, будь ласка.

Вальтер знервовано сідає у крісло, Адріан розглядає його.

Жанетт. Ви - так знервовані, пане... Може, Вам води?

Вальтер. Будь ласка, якщо можна. Мені здається, я зараз з'їду з глузду...

Адріан. Не переживайте... пан Вальтер, якщо я не помиляюсь, правильно.

Вальтер. (здивовано) Звідки Ви знаєте, як мене звуть?

Адріан. Це - дуже просто. Більш того, Ви володієте власною справою. Маленькою, але власною. Щось пов'язане із грошима. Припускаю, що обмін валют.

Вальтер. А, Ви мене, мабуть, знаєте!

Адріан. Зовсім ні. Я Вас уперше бачу. Для початку, видно, що Ви - небідна людина. А Ваші манери навіть у такому стані видають у Вас людину, що веде свої справи. Навіть моя дружина, мабуть, здогадалась про це.

Жанетт. Чесно кажучи, так.

Адріан. Ну, а інше - теж не так складно. У Вас - годинник із буквою "В" на циферблаті. Коли людина вибирає саме такий, вона підбирає букву до свого імені. До того ж, у Вас на ланцюжку - монета. Зазвичай люди там носять брелок з монограмою імені. А монету люблять носити, наприклад, власники банків. Вони замовляють спеціальні монети, на яких карбують власне ім'я. У Вас же - звичайний один вальтер - грошова одиниця часів короля Вальтера. Не дуже цікава річ. Людина, яка працює з грошима, підібрала б кращий екземпляр. Значить, Ви, ймовірно, підібрали монету до свого імені. Ну,і, врешті, власник банку навряд чи дозволив би собі такий порівняно недорогий годинник і одяг. Ви можете, я - тим паче, банкір - ні. Хто ви тоді? Мабуть, власник якоїсь контори, яка працює саме грошима. Наприклад, каса обміну. Тим паче, вальтер - іноземна монета.

Вальтер. Мені правду говорили, Ви - дійно геніальний детектив. Так, я дійсно - Вальтер, Вальтер Артнер, власник обмінної каси.

Адріан. Що Ви, це - просто спостережливість. До того ж, я тільки-но приїхав від свого вчителя, тому мій мозок все ще працює на шаленій швидкості.

Вальтер. Я, мабуть, порушив Ваш відпочинок після приїзду... Але мені дійсно нікуди звернутися. Моя наречена зникла сьогодні вдень, і я впевнений, що тут - щось не так. Але в поліції мені не вірять, навіть сміються з мене.

Адріан. Розкажіть, будь ласка, все по порядку. Чому Ви вважаєте, що вона зникла не просто так?

Вальтер. Розумієте... Ми вчора домовились, що сьогодні я зайду за нею о дванадцятій. Я прийшов, але її сусідка по кімнаті сказала, що моя Адель отримала пропозицію купити якусь гарну тканину за помркованою ціною. Вона отримала записку... от... (дістає з кишені записку, передає Адріанові).

Адріан. (дивиться у записку) А хто - Ваша наречена?

Вальтер. Вона виготовляє ляльок. Ви б бачили, що вона вміє робити! Взагалі, моя Адель - бідна дівчина і неосвічена. Я навіть учив її читати. Але мені - все одно на це, я так ніколи не кохав і не був коханим. Усі ці доньки власників крамниць чи дохідних будинків у першу чергу дивляться на мої гроші. До того ж, вони часто грають кохання, як акторки на сцені. А моя Адель мене дійсно щиро кохає. Мені не потрібні ще чиїсь гроші, мені й своїх, чесно кажучи, вистачає. До того ж, я потроху примножую капітал. Але кохання - це щастя, яке не купиш ні за які гроші, Ви навіть не уявляєте, що таке, коли тебе кохає людина всім своїм щирим серцем!

Адріан. Ну, чому ж... (до Жанетт) Жанетт, а що таке - тканина Ферте?

Жанетт (бере спідницю зі столу) Ось така. Її першим почав виробляти фабрикант на ім'я Ферте. Дуже гарна і недорога.

Вальтер. Адель виготовляє ляльок і сама шиє для них одяг. Тому, звісно, вона спокусилася на цю пропозицію.

Адріан. (дивиться на записку) Гм, цікаво (обнюхує її) Ага, от воно як! (підходить до столика з парфумами, відкриває один флакончик, нюхає пробку) Ні, не той. Може, цей? (нюхає ще одну пробку) Ага, "Королівська троянда". Представлена цього року. А я чомусь подумав, що це - "Біла принцеса". Так... (сідає за стіл, підносить записку до світла) О, це вже - цікаво! (виймає з кишені лупу, дивиться крізь неї на листок) Отакої! Ну, тепер - все зрозуміло. Жанетт, що ти думаєш із цього приводу? (подає їй записку)

Жанетт (читає) Пані Бібіне, у мене є Ваша прекрасна лялька, тому віддячую Вам секретом. У торговому домі "Меланія" є кілька гарних зразків тканини Ферте. Підійдіть туди у фойє до 11-ї, я побачу Вас і продам два метри за собівартістю. Також цікавить ще одна лялька для моєї чудової донечки. Щиро Ваш, Григорій Теккер.

Адріан. Ну, як?

Жанетт. Брехня. Якби у торговому домі була така тканина, я б уже точно знала. До того ж, я не знаю ніякого Григорія з "Меланії", у якого можна купити Ферте.

Адріан. Пане Артнере, а що було після того, як Ви прийшли до пані Адель?

Вальтер. Я почекав зо дві години і зрозумів, що тут - щось не так. Вона точно планувала повернутися до дванадцятої, але чомусь не змогла. Так уже бувало два рази, але вона передавали записку через вуличних хлопчаків. Тоді я побіг до другого міського відділу поліції, але там тільки посміялися з мене - мовляв, забігла кудись бідна дівчина, скоро знайдеться. Від них я кинувся до окружного відділу, але там мені теж сказали, що не приймуть мою заяву. От якщо її не буде тиждень, тоді...

Адріан. Зрозуміло. Жанетт, сходи,будь ласка, на сусідню вулицю. Там у крайньому будинку з червоної цегли живе пан Димитр Ордешет - власник готелю "Білий лев". Поклич його сюди. Скажи, детектив Мартім'єрі передав, що його є серйозна загроза репутації його готелю. Він має прибути сюди саме зараз.

Жанетт. Зрозуміла! (присідає і йде зі сцени)

Вальтер. Ваша дружина, мабуть, теж вийшла з нижчого шару? Моя Адель теж себе так поводить... Не можу відучити її від цих прислужницьких замашок - принаймні переді мною.

Адріан. От, бачте, Ви - теж спостережливий. Як же Ви не зрозуміли, що в поліції Вас не сприймуть всерйоз? Вам треба було одразу сюди бігти.

Вальтер. Чесно кажучи, я про Вас почув тільки в окружному відділенні. Якийсь сержант сказав, що Ви можете допомогти.

Адріан. А, тоді зрозуміло.

На сцену виходить Жанетт, за нею чинно йде Димитр.

Жанетт. Будь ласка, проходьте.

Адріан. (встає) О, пане Ордешет! Як добре, що Ви згодились прийти! Нам терміново потрібна Ваша допомога.

Димитр. Я почув від цієї прекрасної дівчини, що над моїм готелем нависла загроза. Це є так?

Адріан. Цілком ймовірно. У Вашому готелі проживає одна особа... Жінка років двадцяти-тридцяти, заможна, смуглява, її ім'я починається на букву "В" - як і цього добродія. (показує на Вальтера)

Димитр. Так, є така у нас пані. Вікторія Онетейро. Саме прізвище говорить про те, що вона - з півдня. До того ж, вона - дійсно смаглява.

Адріан. Коли вона заїхала?

Димитр. Позавчора. Заїхала з чоловіком на ім'я Серж... Деган. Я перевіряв їхні документи і випадково помітив, що вони нещодавно розлучилися. Власне, вони й не приховували цього. Навіть сказали, що приїхали владнати деякі спільні справи і роз'їхатися в різні сторони. Вони зняли дві окремі кімнати на одну персону, одна навпроти одної. Тільки от... Мені здається, що вони не дуже виглядають як розлучена пара. Ніби між ними лишились почуття, але вони приховують це. Мені й покоївка так сказала, "сподіваюсь, вони ще передумають". Мовби їх щось змусило розлучитися. Може, батьки чи ще хтось...

Адріан. Ви щось ще не можете сказати, пане Ордешет. Ви відводител погляд, запинаєтесь. Що це Ви знаєте?

Димитр. Ну, є дещо, але... Вибачте, це - справа інтимна і не моя.

Адріан. Пане Ордешет, ці двоє - ймовірно, злочинці. Кілька годин тому вони, мабуть, викрали дівчину. Що буде, якщо в поліції дізнаються, що у вас зупинилося кримінальне подружжя?

Вальтер. (схвильовано) Адель викрали?

Димитр. Що? Невже у моєму готелі живуть викрадачі? Ну, то я скажу: ця пані - дуже темпераментна, тож мені доводилось чути з її кімнати любовні звуки. І там саме був цей Серж. Я думаю, вони намагалися робити своє кохання якнайтихіше, але у пані Вікторії це не дуже виходило. Жінка з півдня, що тут говорити!

Жанетт сором'язливо опускає очі.

Адріан. А хто такий доктор Лео?

Димитр. Філософ, Лео Артегос. Він живе на цьому ж поверсі. А Ви звідки знаєте про нього?

Адріан. Про це - потім. Куди виходять вікна цих двох?

Димитр. Кімната пані виходить у сад, а пана Сержа - на задній двір.

Адріан. Поверх який, перший?

Димитр. Ні, другий.

Адріан. От халепа! (дивиться на годинника) Так, зараз ми спробуємо знайти бодай якихось поліцейських о цій годині. Ви, пане Димитр, допоможете нам непомітно проникнути у двір і в сам готель. А Ви, пане Вальтере, чекайте на мене тут. Розкажіть про Вашу наречену моїй дружині. Можливо, цієї ночі щось вирішиться.

Вальтер. Пане Мартім'єрі, я хотів би з Вами...

Адріан. Це може нашкодити нам. Ви захочете увірватися в їхні номери і роздерти обох.

Вальтер. (злісно) Із задоволенням це зробив би!

Адріан. Саме це нам тільки зашкодить. По-перше, ми не знаємо, де знаходиться Ваша Адель. Не в готелі ж її тримають! По-друге, цей Серж, вірогідно, вб'є Вас і все. Нам зараз на руку грає ніч і непомітність, а наша зброя - це розвідка, а не атака. До того ж, Ви принесете мені велику користь, якщо залишитесь тут. Пане Ордешет, ходімо, час не чекає (іде зі сцени, Димитр - за ним)

Дія друга.

Декорації дешевого номеру. Перед люстром стоїть Вікторія і поправляє на собі сукню, потім - зачіску. З-за лаштунків, крадучись, з'являється Адріан з револьвером у руці.

Вікторія. (озирається) Ах! (кидається до дверей) Серже, рятуй!

Чути рипіння дверей, з-за лаштунків виходять двоє поліцейських.

Адріан. Пані Вікторіє, Серж Деган пішов уже занадто далеко, щоб почути Вас. До того ж, за ним слідкують поліцейські. Він же пішов до пані Адель, чи не так?

Вікторія. (злісно повертається, кричить розлючено) Ах, ви - потвори! Виродки! Звідки ви дізналися? Ну,звідки ж? (затуляє обличчя руками)

Адріан. Треба було обережніше писати записку, пані Вікторіє. ви лишили на ній стільки слідів, що мені вдалося за кілька хвилин встановити не тільки Вашу зовнішність, а й цей готель.

Вікторія. Так це все - ти!

Адріан. Детектив Мартім'єрі, до Ваших послуг.

Вікторія. Нишпорка! Ти нічого не доведеш!

Адріан. Уже довів. Я всю ніч сидів під Вашим вікном, і у мене було багато часу, аби подумати над тими речами, які я не зрозумів спочатку. Ви розлучилися з чоловіком, щоб той міг одружитися на цій Адель. Я так розумію, він у щось вляпався.

Вікторія. (сміється) О так, вляпався! Тупий нишпорка!

Адріан. Зрозуміло. Значить, друге: ця дівчина, мабуть, отримала спадок. Причому чималий.

Вікторія. (перестає сміятися, шепоче) Сволота... Хитра гадина... Як ти про все дізнався... (гучніше) Ах, який це був план! Який чудовий план! (до Адріана) Що я не так зробила? Що, скажи?

На сцену виходить сержант.

Сержант. Пане детективе, до мене тільки-но прислали звістку. Цей Серж зайшов до покинутого будинку номер двадцять п'ять, Голубиний Сквер. Це - в двох кроках звідси.

Адріан. Дякую. Я піду туди. Тримайте цю жінку тут. Якщо почне тікати - стріляйте на ураження.

Вікторія затуляє руками рота.

Сержант. Не хвилюйтеся, кого-кого, а її ми не випустимо звідси.

Адріан іде зі сцени.

Дія третя.

На сцені - ліжко, порожня розкрита шафа, вішалка. На ліжкові лежить зв'язана Адель із зав'язаним ротом. На сцену, озираючись, виходить Серж з портфелем у руці.

Серж. Ну, що, виспалась? (розв'язує їй рота) Зараз ти станеш дружиною майбутнього багатія! (знімає рукавички)

Адель. Ні, будь ласка... Не чіпайте мене... Я все зроблю, тільки не гвалтуйте...

Серж. Дурна! У мене є прекрасна жінка! А для того, щоб стати дружиною, не обов'язково роздягатися! Варто лише підписати папери!

Адель. Я хочу пити... І їсти...

Серж. (змінає сюртука) Підпишеш папери - дам і їсти, і пити. (про себе, відвертаючись до вішалки) А потім цей будинок запалає, немов яскрава зірка, з юним бездиханним тілом прекрасної дівчини, бідної лялькарки!

У цей момент Адріан, крадучись, виходить на сцену і стає між ним і Адель.

Серж повертається і, побачивши Адріана, кидається в інший бік. Навперейми йому вибігають поліцейські.

Адріан. Заламуйте його!

Поліцейські кидаються на Сержа, завалюють його на підлогу, фіксують руки кайданками.

Адріан. (підходить до Сержа) Отак от, пане Деган. Не треба було довіряти дружині писати записку. О, цікава штука! (зриває з пальця Сержа каблучку) Жіноча каблучка на чоловічому пальці! Хм... А я бачив таку вже колись! Каблучка з секретом! Я так розумію, всередині - отрута, яку Ви підмішали б у воду, а ця пані її випила б. І тоді цей будинок запалав би, немов яскрава зірка з тілом пані Адель десь у такому місці, де її можна було б знайти і впізнати. І Ви отримали б той самий спадок, який зараз пані Адель під Вашим тиском довірила б Вам як своєму чоловікові. А юному пану Вальтеру лишилось би дізнатися, що його дівчина була заміжня.

Адель. (шепоче) Вальтер...

Серж. (ричить) Виродок! Нишпорська свиня! Ти пошкодуєш, що став на моєму шляху!

Адріан. Не раніше, ніж через двадцять років. Якщо Ви і Ваша дружина переживете їх у в'язниці. (поліцейським) Забирайте його звідси. Ні, потрфель лишіть мені. Там мають бути цікаві документи.

Серж ричить. Поліцейські виводять його.

Адріан. (розв'язуючи Адель) Потерпіть трохи, пані Бібіне. Скоро Ви побачите свого нареченого. Ходімте звідси.

Адель встає і тут же падає.

Адріан. Пані Адель! У Вас, мабуть, затекли ноги. Нічого, все буде добре. (піднімає її, бере на руки і виносить зі сцени)

ДІя четверта.

Ті ж декорації, що і в першій дії. У кріслах, дрімаючи, сидять Вальтер і Жанетт. На сцену виходить Адріан, за ним - Адель, яка кидається до Вальтера.

Адель. Вальтере!

Вальтер. (прокидається) Адель! (обіймає її) Це - ти! Не може бути! Ні, я ще сплю!

Адель. Ні-ні, це - дійсно я! Любий мій, дорогий! Тепер все буде добре!

Адріан. Так, пане Вальтер, тепер у Вас все буде добре! Родичка Адель, графиня Драйтен, заповіла кількадесят тисяч Вашій нареченій. Саме тому її й викрали і мали вбити сьогодні вранці. Ви дуже вчасно прийшли сюди, аби врятувати свою кохану.

Жанетт. Це задумали ті двоє з готелю?

Андіан. Вони самі. Я вже майже все розумів, виходячи звідси.

Жанетт. Але як?

Адріан. Люба, ти ж знаєш, як я це роблю! І Ви, пане Артнер, теж побачили вчора, наскільки це просто.

Вальтер. Чесно кажучи, я ніяк не можу второпати, як Ви з простої записки визначили і стать, і вік, і статус, і навіть місце проживання!

Адель. (здивовано) Записка?

Адріан. Так, та сама, яку Ви отримали напередодні. Ви ж уже знаєте, що її написала та сміглява жінка?

Адель. Ні, я думала, що її написав той чоловік. Він зустрів мене у торговому домі й повів на задній двір. І там дав понюхати шматок тканини. І далі я... я нічого не пам'ятаю. Я прийшла у себе тільки в тому будинку. І там уже я побачила їх обох.

Адріан. Вони перетягнули Вас кущами із заднього двору торгового дому у цей будинок. Він же теж стоїть поряд зі сквером. Хто ж знав, що Ваш начерений щось запідозрить і прибіжить сюди!

Вальтер. Але як Ви стільки вичавили із записки?

Адріан. Дуже просто. Я одразу помітив, що почерк - жіночий. Значить, записку не писав ніякий Грегор. До того ж, Ваші підозри. Пані Адель не змогла знайти нікого, хто міг би сповістити Вам, що вона затримується. Я ще тоді мимохідь подумав про викрадення. Багато чого розповів і сам почерк. Жінка - доволі темпераментна, це добре видно за певними елементами. До того ж, Ви пам'ятаєте, як оригінально була написана буква "В" - скрізь, де вона зустрічалася. В однієї з народностей півдня є така традиція - оригінально виписувати першу літеру імені. Прізвище у них - не настільки важливе: жінки, як і в нас, часто міняють його на чоловікове, та й самі чоловіки теж дуже шанують ім'я, а прізвище у них прийнято підкреслювати красивими лініями або пускати хвилю зверху. Національна енциклопедія, п'ятий том. (Жанетт посміхається) А на півдні люди, звісно - смагляві. Ну, а потім я понюхав записку і відчув запах парумів. Ви помітили, у мене є ціла колекція. Тож мені було нескладно відгадати, який це саме парфум. А "Королівська троянда" коштує, до речі, чимало. До того ж, її випустили для жінок більш юного віку. Залишилось оглянути сам листок. І тут я помітив найголовніше. Треба сказати, що в коридорах готелів є столики, на яких можна знайти письмове приладдя. Так от, один із постояльців написав олівцем записку на верхньому листку. І його зміст відбився на нижніх. Звісно, ця Вікторія більшу частину зкрила своїм змістом, але внизу чітко можна було прочитати: "Відповідь надішліть у готель "Білий лев", др. Лео".

Адель. (захоплено) Оце так!

Вальтер. Геніально! Чекайте, а як Ви зрозуміли про спадок?

Адріан. А навіщо закоханій парі розлучатися, а потім викрадати бідну дівчину? Мабуть, щоб чоловік одружився на ній. А навіщо? Можливо, чоловік встрягнув у якусь історію і хоче змінити свої дані. Але навряд чи жінка подорожувала би з ним. До того ж, нащо викрадати дівчину, коли її можна знайти скільки завгодно охочих? Звісно, все буває, може, справа - якась дуже таємна, і дівчину після цього краще вбити. А, можливо, просто спадок. Такі випадки уже бували, тому здогадатися мені було неважко. Сьогодні вранці пані Адель мала підписати документи, за якими вона не тільки ставала дружиною цього Сержа, а й довіряла йому своє майно і заповідала йому ж. Цей Серж - власник юридичної контори, він за кілька днів легко оформив би ці угоди заднім числом - приблизно тим, яким він розлучився з Вікторією. Але сьогодні він мав убити пані Бібіне, підсипавши до води отруту. Дівчина її, звісно, випила б - її мучила спрага. Отруту тримала при собі Вікторія, у каблучці, а Серж одягнув її на руку саме сьогодні. Потім він підпалив би будинок - він сам про це сказав. сьогодні ж знайшли б тіло пані Адель, завтра газети про це розсурмили б, і панові Артнеру лишилося б впізнати в цих об'явах свою наречену і чимдуж бігти до поліції. А кількома днями пізніше він дізнався б про те, що його кохана була одружена, зненавидів би її і махнув би рукою на розслідування. Ну, а Серж отримав би спадок і знову одружився би з Вікторією.

Жанетт. А як він взагалі дізнався про спадок?

Адріан. Та все просто. Він же має юридичну контору. Ось туди й прийшли папери. Двоюрідна тітка пані Бібіне, яка їйі заповідала спадок, жила за кордоном. А її слуги відправили документи до першої-ліпшої контори, причому приватної. Серж мав просто зареєструвати їх. Замість цього він... ну, ви вже знаєте.

Вальтер. Пане Мартім'єрі, Ви - геній! Я не знаю, як Вам завдячувати! Якби Ви не розкрили цю таємницю, Адель, мабуть, горіла б зараз у пожежі. А завтра я став би найнещаснішою людиною. Дізнатись, що твоя кохана - загинула, та ще й була одружена!

Адріан. За вас обох мені віддячить держава. Мені виплатять кошти за розкриту справу. Ну, а вам тепер треба підготуватися до оформлення спадку. І до одруження, звісно.

Вальтер. Так, дійсно. Дякую Вам, пане Адріан. (тисне йому руку) Сподіваюсь, ми ще побачимось! (іде зі сцени з Адель)

Дія п'ята

Ті ж декорації. Адріан сидить за столом і читає книжку. З-за лаштунків виходить Жанетт із конвертом у руках.

Жанетт. Адріане, тобі - лист. Від якогось Вальтера Артнера.

Адріан. Чому від якогось? Пам'ятаєш того чоловіка, у якого викрали дівчину? Місяць тому?

Жанетт. Ах, так, так! Як же він кохає свою Адель! Знаєш, коли він мені розповідав про неї, я зрозуміла, що... якщо твій чоловік тебе кохає, а ти - його, то рівня він тобі чи ні - зовсім неважливо.

Адріан. Ось для цього я й залишив тоді його з тобою. (бере до рук конверта)

Жанетт. Так от для чого ти це зробив! Ах, ти...

Адріан. Чекай, чекай! (дістає з конверта листи) Так, це - перша сторінка, а це... Ні, це - переказ. Що? (підхоплюється) На п'ятнадцять тисяч? Що за мара? (хапає листа) Пане Мартім'єрі... Вам пише Вальтер, той самий, дівчину якого Ви врятувати від вірної смерті. Спішу повідомити, що ми нещодавно одружилися з Адель. Днями вона отримала спадок - дев'яносто п'ять тисяч. Така сума - дуже й дуже велика для нас обох. Тож ми вирішили віддячити Вам з те, що зберегли наше щастя. Іншу суму Адель вирішила покласти на відсотки, але й вони - чималі навіть для мене, я за місяць отримую ненабагато більше. Зараз Адель вирішила навчатися і паралельно виготовляє прекрасних ляльок. Ми дуже сподіваємося, що у Вас буде все прекрасно, а Ви особисто відправите за ґрати ще не одного злочинця. До речі, Адель дуже сподобались ті спідниці, які вона побачила у Вашої дружини. Кохана вважає, що пані Жанетт теж необхідно вчитися, адже її талант здатен творити шедеври. Передайте привіт пані Жанетт від нас із Адель. Бажаємо вам обом такого ж щастя, яке зараз маємо ми. Щиро Ваші, Вальтер і Адель.

Жанетт. Оце так... Як несподівано...

Адріан. Ну, от... у нас є п'ятнадцять тисяч. Ну, хоч тепер ти не вважаєш, що ти - не рівня мені?

Жанетт. Та яка різниця! А що ми робитимемо з цими грошима?

Адріан. А що... Покладемо на відсотки. А з них ти і будеш брати уроки у когось із модельєрів. Хочеш учитися?

Жанетт. Хочу! (обіймає Адріана) Тільки я хочу ще одне.

Адріан. Що ще?

Жанетт. Я хочу на руки!

Адріан. А, ну це - будь ласка! (бере Жанетт на руки, несе її зі сцени)

Завіса.