Хто я? Етно казка.

Хто я?

У гущавині зеленого листяного лісу, глибоко під землею, під купою падалішнього листя спала бестурботно насінинка. Вона була ні мала, ні велика, ні рівна, а ні крива, звичайна насінинка, якоїсь рослини, яку принесло течією струмка. А звідкіля?

Можливо те і сам струмок не знав, не відав.

Насінинка спала, сховавшись, під єдиним крильцем подарованим їй долею, та мріяла уві сні, що з пробудженням її зустріне теплий, доброзичливий світ, сонце та вірні друзі.

Настала весна, сонечко стало прогрівати землю сильніше, струмок наповнили талі води, вода вирувала, клекотала, викидалася на землю і, в один день, просочилась до сховку сплячої насінинки, сонце пригріло і почалось пробудження та ріст. Мала насінинка зібрала усі свої сили, відкинувши крильце-ковдру, та обрав ціллю нове життя, спрямувала наверх до сонця, неба, дощу, вітру і усім новим подіям свого земного життя.

Хто я? - розправив два листячка, як спідничку, спитав сам себе паросток.

Він огледівся навкруги і поряд угледів травичку, яка була з ним одного зросту.

- Хто ти? - звернувся він до травички.

- Я - трава! Яка вкриває усю землю!

Ми як зелене війско Землі, яке охораняє та захищає землю від посухи.

Значить і я є травинка! - заспокоївся паросток. Вони були одного зросту і все, що міг бачити паросток навкруги, було великою зеленою ковдрою, в якій зароджувалось та метушилося життя дрібних комах.

Паросток прокинувся на наступний день і побачив сонце, воно сяяло вдалині, кликало, манило і паросток, вмившись краплями роси, зненацька виявив на собі голки та колючки, яких вчора ще не було. Але, що найгірше, він побачив, що травичка навколо нього тепер стала набагато нижча за нього і, травинки здивовано дивитися на велетня, чиї ноги тепер височили над суцільним зеленим килимом.

Хто я? - знову засмутивсяся паросток -

І щє ці дивні колючки. Хіба потрібні сонцю мої колючки? Да і схоче тепер хтось товаришувати зі мною?

Він огледівсяся навкруги і поряд з собою, на своєму рівні, виявив кущ, який був суцільно всипаний колючками, дивовижними квітами та пахкотів чудовими пахощами.

Хто ти? - звернувся паросток до незнайомця.

Я - кущ шипшини!- відповів той гордовито - Ми ростемо вже багато сотен років біля цього струмка, вже ніхто і не пам'ятає чи росли ми десь у інших краях. Ми квітуємо, розповсюджуємо свої пахощі навкруги, залишаємо свої плоди цій благодатній землі і вона, натомість, дарує нові кущі шипшини з року в рік цьому світові.

- Значить, Я - теж шипшина! І мені треба навчитися квітнути та обзавестися тендітними пахощами та квітами. Якщо я виріс поряд з цією шипшиною, значить я і є шипшина!

Паросток заспокоївся і заснул заколиханий вітром і мріями о дивовижних запашних квітах, які невдовзі розквітнуть на ньому.

Знову зійшло сонце і паросток зрозумів, що знову його приятель залишився позаду, а він сам наростив розлогі гілки, та гордо височів над струмком і тільки травички десь далеко знизу шелестіли та шепотілись о нових подіях.

Хто я?- знову занепокоївся паросток, він вже виріс достатньо, щоб побачити своє відображення в водяній гладіні струмка.

Він огледівся навкруги і не вгледів нічого схожего.

Та хто ж я? - озирався паросток.

На іншому боці струмка шелестіли великі листяні дерева. Їх розлогі великі гілки утворювали величезні куполи, в яких утворювали та будували гнізда різні птахи, та ховались від небезпек лісові звірята. Великі листки давали прохолоду і захисток у спеку, та годували цілі юрма різних комах.

Ого! Мабуть я одне з цих дивовижних створінь і мені треба навчитися формувати великі гілки на всі боки, та замість квітів обростати якнайбільше зеленню. Листя, потрібно багато листя.

Дерева шуміли, вони гомоніли, що скоро зима і потрібно готуватися до великого сну і скидати надбане листя якнайшвидше.

Молоде дерево спочатку занепокоїлось, що йому окрім голок нічого скидати, але поміж тим поснуло разом з усіма іншими деревами, та замерзлим в зиму струмком.

Наступної весни дерево прокинулось і зрозуміло, що ще стало вище. Його гілочки міцно трималися гілок, ніякі квіти не з'явитися поміж цих колючок, а з'явилися зморшкуваті шишечки.

-Хто ж я? Я не липа і не клен, ні шипшина ні травина. Його відображення в стумочку не давало йому відповіді. Гілочки з голками тягнулися до сонця, а стовбур все далі височів над землею. Та восени, коли з того берега листяні дерева почали готуватися до зимового сну і скидати листя, тугі шишечки під впливом сонця

відкрилися і почали скидати насіння у воду.

- Увесь цей час струмок живив моє коріння. Теперь я маю змогу годувати мешканців струмка.

Час йшов, дерево дедалі ставало ближче до сонця, залишаючи позаду усіх мешканців цієї галявини. Його крона височіла над усіма і трави шепотілися, шо ця дивина сягнула неба. Влітку на дереві з'являлися невелички шишечки, насіння з яких влітку слугувало харчуванням мешканцям струмка, а в темний та холодний час зими ці насінинки добре рятували місцевих зимових птахів, для яких ці шишечки були завжди в нагоді.

Та одного разу прийшли люди і зрубали велетня, його стовбур став щоглою вітрильного судна, яке йшло у кругосвітню подорож.

Хто Я тепер ?- запитала сама себе щогла. Парус напнутий на неї ловив найменший подих вітру і корабель швидко бороздив океанічний простір.

- Я і є - корабель, який борознить простір морського всесвіту. Велике море, напротивагу мілкому струмку, сповнене бурхливого життя. Ця велична стихія поглинає і віддає, живить своїх мешканців та годує мешканців далекої землі.

Однак корабель тоне і його каркас стає притулком та житлом морських мешканців. Від щогли відокремлюється остання насінинка яка, якимось дивним чином, затесалася у тріщину деревини, і яка увесь час спала, поки корабель йшов своїм кругосвітнім курсом. Маленьку сплячу насінинку поглинає маленька рибка, яка пливе повз. Вона плаває морською стихією і її саму поглинає ще більша риба. Морські рибалки зранку витягають рибальські сіті, в які потрапляє і ця рибина. Та на березі пролітаючий птах хапає рибу та несе її до гнізда, аби нагодувати пташенят. Але інший птах женеться за пташкою і та кидає свою здобич.

Рибинка падає біля струмка, де стає поживою для великої кількості комашні. Зернятко, яке залишилося в череві обох риб, ціле та неушкоджене з'являється назовні. Течія струмка хапає його і відносить до іншого берега, та полишає біля куща шипшини.

Навкруги шумить різно деревний світ.

Листя опадає, вкриває насінинку щільною ковдрою з листя, насінинка спить та мріє про пробудження.

Ю. Це