БЕЗСЕРДЕЧНІ

частина четверта

Микола майстерно викручував кермо, в'їжджаючи на подвір'я. Назустріч йому, напевно побачивши у низьке вікно своєї хатини, вийшла Галина. Незвично було спостерігати, як вона йшла і майже не шкутильгала. Микола придивився і вона здалася йому вищою. Певно давно не бачив. Засмагла, схудла. Загострились риси обличчя. Голову тримає рівно Чому вона так змінилась? Можливо просто давно не бачив, чи здалося, бо раніше так прискіпливо не придивлявся до неї:

– Привіт, Галочка! Як ти? Я продуктів привіз!

Не дочекавшись її відповіді, відкрив багажник, схилився. Допоки вона промовила" Добрий день!", Микола вже почав заносити пакети у хатину:

Він ховав очі і напружено думав, як йому краще вчинити з нею. Куди краще з часом Галю пристроїти? У реабілітацій центр для інвалідів? Чи розглянути ще які варіанти:

– Добридень! – на вході, коло хвіртки стояла сусідка, і наче прочитавши його думки, продовжила. – А ми тут даємо раду. Галині допомагаємо як можемо, всім селом. Он мій син воду до її хатини провів. З власної свердловини тепер вода. Оцініть, зайдіть. Кран з водою. Не тре ходити до криниці.

Микола поглянув в її бік і чемно привітався.

Розговорилася..Вкотре пообіцяв приїздити час од часу:

– Телефон я вам залишав?

– Так у мене записаний, не хвилюйтесь!

– У Галі нікого не має. Була тітка. Але вже два роки як померла. Не набагато довше і Марія Пилипівнна її пережила.

– Ви розповідали, ще минулого разу. Я знаю. Але чому ви вважаєте Галю безнадійно хворою? Нормальна молода жінка. Помітно тільки коли хвилюється, говорить повільно. Ми звикли вже і відносимось до неї , як до здорової. А ще вона в городі працює. Картоплю посадили разом, помідори, кабачки. А кущі малини як рясно починають вкриватися червоними ягодами, – почув від сусідки. Ще раз з подивом глянув на Галину

А потім вони усі троє пили чай на веранді і слухали спів птахів. І вдихали чисте, і по літніми напоєне пахощами квітів, повітря. А Микола спіймавши себе на думці, що прекрасно розуміє Галю, дедалі більше усміхався.

А згодом він повернувся у місто. Ніби якийсь тягар впав з душі. Він розумів, що добрі люди є , вони поряд і вони Галю не покинуть.

Вже з півроку цілий підрозділ особливо важких злочинів шукав хоч щось вагоме, хоч щось, що привело би їх до вбивці, хоч якусь зачіпку. На камері відеоспостереження у свій маєток Олег в'їзджає один. Хоча якась тінь в машині на сидінні поряд , ніби дефект зйомки , чи то яке мариво..Бо охоронник впевнено говорив, що нікого з Янчуком не бачив. Той приїхав один. Така сама ситуація і з нотаріусом Величко. Він у будинку був сам. Приїхав додому один. Як потрапив вбивця на територію? Що за містика? Ламали голову оперативники, слідчі. Вперто шукали свідків, опитували сусідів, перевіряли раніше осудженних, і багатьох потерпілих від шахраїв, від протиправних дій цих убитих. Допитували і їх , вкрай наляканих, спільників. Так Величко, Григорян і Янчук, то не всі задіяні шахраї, а лиш їх основний склад.

Допоки велась кропітка робота і всі були зайняті, один лише Микола щось почав розуміти. Бо уже втретє повертаючись від Галини він ніяковіє, бо відчуває на собі її погляд. Пронизливий, розумний, зацікавлений. І не покидає відчуття, що вона змінюється. Так вона дуже засмагла від роботи на сонці. Коротко під хлопчика, підстригла своє рідке, світле волосся, яке раніше збирала у хвостик заколкою. Рівно тримає голову. З'явилось якась хитринка в глибині очей. Хвороба відступила. А таке взагалі буває?. Так, адже наш мозок інструмент зцілення. І його потенціал недостатньо вивчений.

Спогади про його шкільні роки були бляклі і місцями туманні, як осінні ранки. Перше кохання, згодом розчарування. Хлопці-друзі, з якими разом проводили час. І Галинка, ледь помітна її тінь у вікні третього поверху, зазвичай з книгою в руках. Вона майже не гуляла з однолітками. Самотня, замкнена,з безліччю комплексів. Школу не відвідувала. З нею займалась вчителька дома, а це і була її мама Марія Пилипівна. Освіту Галя здобула на домашній формі навчання. Так Микола і запам'ятав її. Спокійна, мовчазна дівчина, що спостерігала з вікна за розвагами дітей у дворі, або читала книжку у бібліотеці, чи дома, чи навіть влітку на лавочці коло під'їзду. Завжди з похиленною набік головою, вона зрідка підіймала очі, вітаючись з сусідами..