БЕЗСЕРДЕЧНІ

частина шоста

– Ти наступаєш на п'яти. Ти про все здогадався. Я знала. Ти надто розумний!

Микола оговтався. Галя стояла навпроти. Коротке волосся, пронизливий, уважний, погляд. Зовсім інша. Складалося враження, що вона просто дуже схудла. І звичайно засмагла на сільському сонці, працюючи в городі. Але рівно тримала голову. Вона повністю здорова .Звичайна жінка, висока, струнка і навіть гарна, незвичною, строгою, класичною красою. Маленькі уста, прямий ніс, великі очі. Він сидів у кріслі посеред великої, прохідної кімнати хатини:

– Хто ти така, Галю?

– Ти прекрасно знаєш хто я така! Ти згадав. Розмову в той день. Зробив певні висновки. Я людина зі зміненим синтетично ДНК( таким собі ДНК прибульців, чи швидше назвімо це, технологія майбутнього). Мене готували. З мене намагались зробили професійну вбивцю. В них походу не вийшло. Та і тобі я заподіяти шкоди не можу. Мама казала, що ти єдиний не залишив у біді, що ти хороший. Чекала на тебе, дзвонила тобі неодноразово. Обіцяла що ти допоможеш. Хоча я і не помітила якогось особливого твого втручання у наше життя. Та мама мене переконала. Тому я не знаю, що мені робити? Ти розкрив оці три вбивства.

– Та хто ж мені повірить у мою теорію? До речі безпідставну. Ти ніде не засвітилась, не залишила ніякого сліду. Навіть якби я хотів тебе звинуватити, немає доказів, розумієш!

– Так. Але ти чесний, принциповий. І ти можеш докопатися до правди!

– Ти мені скажи Галю, а ти тих вчених теж покарала?. Хто знущався над тобою в дитинстві? Знайшла і вбила?

– Ні. Я їх не шукала. І не планувала. Я не є жорстока вбивця- маніяк, що неодмінно потребує кривавих жертв. В них не вийшло зробити з мене таку! Я ж казала. Ти моя головна проблема! Я лиш помстилась тим мерзотники, що винні у стражданнях, у сльозах у подушку, і зрештою у передчасній смерті моєї мами! Ти не уявляєш, як її любила.

Після першого вбивства, я зрозуміла, що я змінююсь. Я стаю здоровою, сильною, витривалою! Не знаю як це пояснити. Почала відчувати що володію, даром телепатії, керувати страхом. Знаєш, мені вдалося телепатично переконати охоронника в першому випадку, що нотаріус сам їде у своїй автівці. Далі це зробити було простіше. В далекому дитинстві у тому пеклі, дослідницькому центрі, наче відключили мені усі докори совісті, усі сумління, співпереживання. І це трапляється одразу, як тільки я починаю переслідувати майбутню жертву. Всі емоції відключаються, як по команді. Лише голос в голові наказує: "Убий!" Але я можу керувати своїми вчинками. А ще маю тобі зізнатися. Мені не треба більш вбивати, я повністю зцілилась. Я звичайна людина. Такою і почуваюсь.

–Я згоден з тобою, Галю що Величко, Григорян, Янчук це неабиякі покидьки. Я не займатимусь справою безсердечних. Натомість буду слідкувати, щоб слідство по справі не рухалась. Щоб не було ніяких доказів твоєї причетності. Зроблю це заради Марії Пилипівни, заради всіх постраждалих від рук цього бандитського угрупування. Одне питання тільки непокоїть. Що ти робила з серцями? Навіщо вони тобі потрібні були?

–Та нічого особливого. Я підкидувала їхнім спільникам, самим затятим, криваві пакунки з серцями вбитих. Такий собі психологічний хід. Вони самі позбавлялися від своїх кривавих посилочок. Але тепер я впевнена, що гідра, якій я відтяла голову, більше ніколи не відновиться. Вони всі дуже налякані, нажахані просто. І правильно зрозуміли мої послання.

–Ти мене відпустиш? Мене чекають ще багато нерозкритих справ.

–Так звичайно, їдь додому. Твоя автівка чекає у дворі.

– Галю, а що це взагалі було? Аварія?

– Ні, я тобі телепатично наказала повернутися. Ти відключився і не пам'ятаєш, як приїхав назад. Тобі все здалося. Аварія? То примарилось. Я хотіла врешті поговорити. Тепер їдь. До речі потрібна буде допомога, звертайся! Степанову Юрію я допомогла, хоч ти мене і не просив. Та я можу, маю сили. Тому провідала його в лікарні. Відчула, що треба допомогти людині. Відновився твій друг, відійшов від інсульту!

– Дякую! Я підозрював…

–Та не мав доказів моєї причетності, – продовжила за нього Галя, посміхнувшись,– ну, що будемо друзями, Колю?

Вона простягнула руку. І він міцно потис її вологу долоню, відчуваючи тепло і легке поколювання у кінчиках своїх пальців. А ще відчуваючи спокій і впевненість, що нічого поганого більше не станеться.

Натомість..колись... можливо.. вони будуть не тільки друзями і не просто будуть підтримувати один одного! Але це буде вже зовсім інша історія.