Холодне літо.

Холодне літо — мов шовк у тиші,

Де небо вдягає сивий серпанок,

Дощ тихо ллється, немов ніжні вірші,

І світло світанку лягає на ранок.

Вітер шепоче слова незабуті,

Несучи з собою аромати днів,

Відлуння пісень, що в серці живуть,

І спогади ніжні — мов перший сніг.

Небо палає в кольорах прозорих,

Де хмари пливуть, немов кораблі,

А сонце ласкаво торкає озерце —

Гріє порожні душі й жалі.

Холодне літо — це світлая казка,

Де мрії танцюють у росах ранкових,

І кожен подих — мов тиха ласка,

Що з серця змиває тривоги й страхи.

Під цим небом — любов незгасна,

Що в холоді навіть цвіте й горить.

Вона — мов пісня, що в серці прекрасна,

І вічно жива, і крізь роки летить.

Тож хай це літо — хоч дещо холодне —

Стане душі, як мовчазний оберіг.

Бо кожна мить — це скарб благородний,

Що з любов’ю і світлом у серці тремтить.