БДЖІЛКА ГУДЯ

Навесні бджілка Гудя прокинулася у просторому вулику. Вона сонно потягнулася лапками і знехотя озирнулася довкола. Поруч тітка Золотокрилка дбайливо перебирає пилок. А неподалік дядько-трутень снідає медом, бо знає, що це найздоровіша їжа у світі.

Бджілчині сестри охоче розправляли крильця і спритно зникали одна за одною, вилітаючи з вулика. Гудя солодко позіхнула і майже поринула в солодкий сон, коли почула голос тітки Золотокрилки:

- Гей, а ти чого досі тут? Вовтузишся, наче сонна муха! Твої сестри з ранньої зорі збирають пилок і нектар, тож поквапся! До речі, ти знаєш, що пилок має понад півтори тисячі кольорів та відтінків?

- Та всім того добра вистачить, ген як багато квітів на лузі, – мляво відповіла Гудя. – А я ще трохи подрімаю.

- Так не годиться! Згадай про те, що кожна бджола у вулику має свої обов’язки. Тож і ти своїми не нехтуй! – пожурив її дядько-трутень.

- Ото хто б мені ще про обов’язки нагадав, як не ви! – обурилася бджілка. – Я надто швидко втомлююся… Та й прохолодно сьогодні ззовні, он чутно, як вітер дме крізь щілини вулика.

Проте трохи перечекавши, доки сімейство трутнів поснідає та перекаже всі місцеві новини, Гудя таки попрямувала до найбільшої щілини, яка слугувала входом і виходом з домівки. Вона хотіла вибратися непомітно, проте саме у цю мить у вулик залетіла бджілка Рудя.

- Ти ще досі вдома? – здивувалася вона. – Там така краса, такі аромати! А яка смакота на кожній квіточці! І як багато різнокольорових метеликів!

- Ото здивувала! Пилок кругом однаковісінький! А метелики ласують нектаром, тож лише заважають нам! – відповіла роздратовано Гудя.

Але довго сперечатися їй не кортіло, тож жваво вилетіла з вулика, аби не чути більше дорікань.

Натомість на лузі вранішнє сонце ніжно пестило кожну травинку і квіточку лагідними дотиками. Усюди снували, літали, плигали коники, мурахи, квіткові мухи, оси, оводи, метелики, джмелі та бджоли. Вітерець розносив ароматні запахи весняного квіткового килима. А краплинки роси виблискували на рослинах проти сонця коштовними діамантами.

- Дж-ж-ж, як сьогодні хороше! – Гудя замружила від насолоди очки і полетіла над безкрайнім лугом.

Вона помітила, як спритна ящірка майнула серед трави. А он жуки сперечаються за територію біля подорожника. А в заростях тимофіївки лугової причаїлося зміїне сімейство. А ще бджілка запримітила перепілку та трясогузку на гніздах серед трави. Аж ось перед нею здійнявся в небо жайворонок …

У цей час бджілчині сестри весело сновигали на квітках, завзято збираючи пилок і нектар. Проте Гудя міркувала, що це надто нудно – бездумно перелітати з квітки на квітку. А ще згадала слова тітки Золотокрилки про те, що пилок має дуже багато відтінків. І раптом Гуді заманулося збирати нині пилок і нектар лише із жовтих квіточок. Тож вона присіла на квітку мати-й-мачухи, а потім перелетіла на жовтощоку кульбабку… Та коли приземлилася на жовтець, то на сусідній квітці побачила джмеля і хотіла оминути його.

- Агов, малеча, сідай поруч! – покликав її джміль.

- Перепошую, я не малеча, а бджола Гудя! – гордовито відповіла бджілка.

- Тим паче, - засміявся той. – Дзижчиш ти справді пречудово, адже бджоли махають крилами понад одинадцять тисяч разів за хвилину… А я джміль Ромен.

- Яке дивне у вас ім’я... Бджола, до речі, може літати зі швидкістю понад шістдесят кілометрів за годину. А чим ви ласуєте? – похизувалася і поцікавилася Гудя.

- О! Ця пречудова квітка конюшини має дуже смачний нектар! А звати мене так, бо дуже люблю ромен – рослину з родини айстрових, її завжди багато на лузі та ще й декількох видів.

- А я сьогодні збираю пилок лише із жовтих рослин, – зауважила бджілка.

- Як на мене, то така собі розвага. Але не затримуватиму. Щасти тобі, Гудя!

Бджілка натомість підлетіла до рослини з жовтими квіточками і помітила там багато комашок – то був чистотіл. А серед трави зненацька зашаруділо щось сіре. Гудя уздріла якусь істоту, набагато більшу за комах – це була польова миша Чупра.

- Агов, Рудя, який чудовий день! – озвалася вона до бджілки.

- Я не Рудя, а Гудя! Вітаю! – зауважила та.

- Ой, вибач! Ви такі схожі поміж собою!

- А що ти винюхуєш у повітрі? Тобі теж до вподоби ароматні запахи лугу?

- Аромати і справді чудові, проте на луг навідується лисиця. Он бачиш узлісся? Вона прибігає звідти, щоб полювати на нас.

- Он як! Співчуваю, – озвалася Гудя.

- Дякую! Твоя сестра Рудя зазвичай попереджала мене про небезпеку, адже з висоти краще видно... Маю справи і мушу бігти. Тож бувай!

- Бувай, Чупро! Нехай твій день буде пречудовим! – щиро вигукнула бджілка і полетіла до вулика.

Гуді також треба було поквапитися, бо за своє комашине життя вона мала відвідати понад тисячу рослинок. Таким чином бджілка збагатила б свій вулик майже на чайну ложку меду. А ще тітка Золотокрилка розповіла їй, що для одного кілограма меду потрібен нектар з понад мільйона квітів.

– Ого! Мільйон? – перепитала Гудя, вона саме повернулася додому ночувати.

– Саме так, люба, – усміхнулася тітка Золотокрилка. – Недарма ж нас, бджіл, називають працьовитими!

– А чому старі бджоли не повертаються до вулика? Я бачила їх увечері на квітах… – поцікавилася Гудя.

– Такий наш бджолиний закон, мала, – сумно відповіла тітка.

Вона повідомила бджілці про те, що хворі та старі бджоли зостаються ночувати на квітах. Жодна бджола не хоче обтяжувати інших у вулику, коли її життя добігає кінця. А коли вранці вони зустрічають ще один схід сонця, то знову несуть до вулика пилок і нектар.

– Тож коли ти побачиш на квітці стару бджілку… – тітка Золотокрилка лагідно усміхнулася, – То подякуй за її працю. Кожній бджілці приємно чути, що її життя було важливим у вулику.

Наступного дня Гудя збирала пилок і нектар на лузі, обираючи лише білі квіточки. То були крокуси, і сердечник луговий. А коли долетіла аж до узлісся до синіх кіточок анемони лісової, то уздріла лисицю. «Як добре, що вона не на лузі, ото була б пригода у Чупри, якби рудохвоста туди пошвендяла». Проте лисиця наче почула думки бджілки і неквапливо попрямувала на луг. «Лишенько, як же допомогти Чупрі», – занепокоїлася Гудя. Летіти та шукати її серед лугу було марною справою. Та раптом бджілка згадала, що десь у лісі є осине гніздо. От хто міг би зарадити біді! Бджілка чимдуж полетіла в ліс і кружляла поміж дерев, поки не побачила осу.

– Гей! Вітаю, посестро! Клич на допомогу своїх сестер! – озвалася до неї Гудя.

– А що трапилося? – здивувалася оса.

– Лисиця зараз на лузі, накоїть там біди! Вона полює на мишу Чупру та її родичів!

– Зазвичай ми не втручаємося у справи мешканців лісу, – промовила оса. – Але якщо тобі це важливо, то гаразд. Врятуємо сьогодні мишей.

І оса полетіла до свого рою. А вже незабаром лисиця мчала щодуху назад до лісу, над нею люто гудів осиний рій. А бджілка весело крикнула, коли він був близько:

– Чупру врятовано! Дякую вам, посестри!

Гудя певний час спостерігала в лісі, як куниця нишпорила біля підніжжя старого дуба. І що вона там вишукувала? Раптом поруч пробіг заєць, і куниця кинулася вбік та принишкла серед травинок лисохвоста лугового.

А надвечір бджілка шукала поживу на блакитних квіточках. Тож поласувала нектаром і пилком живокосту, льону синього і вероніки дубравної. Цього разу їй трапилося сімейство сарани, що гучно стрекотало і надто дратувало місцевих жаб. А коли Гудя вже поверталася додому, то помітила на квітці волошки бджілку Рудю. Вона згадала її у вулику – ця комаха була найскромнішою і дуже працьовитою.

– Агов, Рудю! Чому не летиш додому? – поцікавилася занепокоєно Гудя.

– Ох, я погано почуваюся, – простогнала та у відповідь.

– Співчуваю, сестро, чи можу якось зарадити?

– Ні, лети додому. А я заночую під зорями, – тихо промовила Рудя.

– Гаразд, але ж ми вранці побачимося? – Гудя згадала розмову з тіткою Золотокрилкою і занепокоїлася ще дужче.

– Авжеж, не переймайся. Надворі тепло, вітер затих, тож мені буде затишно спати вночі, – відповіла Рудя і знесилено поворушила крильцями.

Вже вдома Гудя з насолодою згадувала пригоди на лузі та узліссі. А на ранок її знову зустріло лагідним промінням сонця, щойно вона вилетіла з вулика. Бджілка насамперед полетіла до квітки волошки, але Руді на ній не було. Та раптом вона побачила її на квітці конюшини.

– Доброго ранку, сестро! Як же хороше сьогодні! – вигукнула Рудя.

– Так! Ранок неймовірний! Сонячний і позитивний, – зраділа Гудя.

Бджілка дуже втішилася, що її сестра одужала. Нині Гудя полювала на квіточки бузкового кольору, тож поквапилася, побачивши гвоздику трав’янку.