Артур

Чесно кажучи, я достеменно не знаю, ким був Артур. Тобто знаю, що він був підполковником СБУ та жив у Слов’янську, однак не знаю, як він потрапив до нашої археологічної експедиції – був випускником-істориком або випускником-культурологом? Й які його повні паспортні дані.

Артур собі й Артур.

Був вечір. Ми сиділи за «офіцерським» столом (стіл для прийомів їжі й інших посиденьок керівництва експедиції).

Артур пересів до «командирського» крісла (дійсно абсолютно домашнє радянського зразку м’яке велике крісло керівника експедиції). Я залишилася за столом. На ньому був безлад, хоча і не сильний. Банка недоїденої кільки, шматок чорного хліба, пусті стопки, недопита пляшка горілки, трубка Валентиновича для паління, пачка цигарок, крихти хліба. Я з сумом подумала, що все це доведеться прибирати самій.

Артур мене зупинив, сказавши, що ще доп’є та доїсть.

Так навіть краще – не викидати же продукти.

Артур почав допивати горілку сам. Ось за що я його поважала, так за те, що він не намагався змусити мене пити.

Був червень 2012 року. Останній раз я пила восени 2011 року, хоча до того не пила роки три.

Й Артур знав, що я не п’ю.

Є у мене така особливість – я вмію слухати людей і люди це відчувають. Тому Артур почав жалітися на життя!

Так-так, підполковник СБУ, який приїхав до експедиції на новому синьому «Вольво» (до цього було червоне «Альфа-Ромео»), який за вечір легко міг витратити на алкоголь мою місячну зарплату, почав жалітися на життя.

Почалося все трохи незвично: «Анька, я ж теперь подполковник!»

- Да, Артур, я помню, поздравляю! – посміхнулась я.

- Но моя карьера окончена!

- Ты увольняешься? – здивувалась я.

- Нет. Но я достиг всего, что мог!

- Ну, подожди, как – всего? – знову здивувалась я.

Артуру було щось близько 35-36 років. Я ніколи не цікавилася його точним віком, однак розуміла, що для чоловіка його віку зупинитися – це жорстокий облом.

- Ну я же – подполковник! – світло-сірі п’яні очі Артура казали: «Як ти не зрозумієш?!». – Дальше – некуда! – і він налив собі ще стопку горілки.

- Ну, подожди, там же дальше – полковник.

Артур випив і серйозно сказав: «Нет. В той сфере, в которой я работаю, выше подполковника не дают».

Тут я, з одного боку, зрозуміла, який Артур крутий, що досяг чину підполковника у своєму ще молодому віці, а, з іншого, – зрозуміла, чому він зараз продовжує пити, хоча вже п’яний.

- А если перевестись в другой отдел? – обережно перепитала я.

- Ох, не знаю, Анька, не знаю…

Я не знаю, в якому відділі працював Артур. Одного разу чула про видачу ліцензій або їхню перевірку, та зрозуміло же, що жоден СБУшник не буде палитися та розповідати про себе всім, кого зустрічає. Можливо, його робота була досить безпечною. Та, звісно, що Артуру хотілося професійного зростання, однак, можливо, не хотілося великих ризиків.

- А тут ещё, понимаешь, жена хочет ребёнка.

Ось як статус підполковнику та дитина пов’язані між собою, я взагалі не зрозуміла, тому видала просте жіноче запитання: «А тебе трудно, что ли?»

- Не, я её понимаю. Старшей уже шестнадцать. Это уже неинтересно. Она хочет всё заново. Чтоб ути-пути. Но нет. – Артур замовк десь на півхвилини. – Нет, мне не сложно. – Він допив горілку. – Но… в общем, пока купил ей собаку.

- Артур, ты издеваешься?! Жена попросила ребёнка, а ты – собаку купил. – Я відмовлялася зрозуміти його логіку.

- Подожди! – обурився Артур. – Собака очень умная. Большая. Преданная. Когда в кресле сидит – вообще как человек. Сейчас фотку покажу – сама увидишь. – Артур почав шукати світлину собаки у телефоні, та спочатку прогортав світлини своїх коханок, щось згадуючи. Нарешті він простягнув телефон мені.

З екрану на мене дивився собака – якийсь дог. Який дійсно сидів у кріслі, витягнувши лапи, ніби якби людина витягнула ноги.

- Ну, я ей сказал, что года полтора с собакой пусть повозится, а потом подумаем.

Я повернула Артуру телефон: «Слушай, у вас же уже есть ребёнок».

- Вот.

- То есть жена знает, что такое ребёнок! Ей не надо тренироваться на собаке!

- Ещё водка есть? – Артур покрутив у руках пусту пляшку.

- Нет.

- Я поеду.

- Ты пьян. Куда ты поедешь?

- Я поеду.

Направду Артур ніколи не потрапляв до аварій, якщо не рахувати втопленого між «Альфа-Ромео» та «Вольво» джипу. До того ж, я би його все одно не зупинила.

- Хорошо. Но сначала скажи, сколько лет твоей жене?

- Мы одногодки.

- Ты же понимаешь, что у неё – возраст… Артур, ты её любишь?

- Да.

- Ну так подари ей ребёнка – в чём проблема?! – я правда не розуміла проблеми підполковника СБУ у небажанні мати дитину.

Артур раптом протверезів: «Понимаешь… что-то может произойти».

- Что?!

Був червень 2012 року. Студентська археологічна практика зазвичай відбувається у липні-серпні. Був червень. Футбольний чемпіонат «Євро-2012». Сесію провели раніше, щоб максимально звільнити гуртожитки. Тому й археологічну практику перенесли на червень. Що, у біса, може статися?

Артур мовчав.

Мені стало страшно: «Артур, ты можешь сказать, что случится?»

Він подивився мені в очі: «Может, ничего и не случится. В общем, если ничего не случится до конца следующего года, то у нас с женой будет ребёнок. Но делать что-то серьёзное до конца следующего года… что-то планировать… Нет».

Я закусила губу. Я зрозуміла, що Артур більше нічого мені не скаже.

Ми сиділи у дворі вже давно на той час закритої школи у хуторі Обрив Новоазовського району Донецької області – приблизно у восьми кілометрах від кордону з росією. Артур поїхав.

Я прибрала зі столу та пішла спати.

Та швидко забула цю історію без конкретики…

Вперше я згадала про цю розмову восени 2014 року, коли стояла у своєму подвір’ї та чула постріли сепарських «Градів». Осінь 2014 року… Я вийшла позбирати волоських горіхів, що нападали, завмерла через постріли та раптом згадала цю історію…

То півтора роки чи два з половиною?!

Півтора.

«Цікаво, Революція Гідності – це й є те саме щось, чи у дружини Артура вже є друга дитина? А що з ним самим?» – вихором пронеслися думки у голові.

Сама собою Революція Гідності, як на мене, не являла жодної загрози.

То все це могло відбуватися ще рік тому?

У голові спливли рядки пісні Тем Грінхіл: «Помнишь… мы стояли с тобою на самом краю… позабыв имена. Но я знала, что будет война».

Насправді у червні 2012 року я не могла знати, про що говорить п’яний підполковник СБУ, однак восени 2014 року його слова стали очевидними.

Я якось опанувала себе та зібрала горіхи.

А потім знову забула цю історію…

Та у серпні 2020 року після перегляду фільму «Позивний «Бандерас»» знову згадала.

Добре, що фільм я подивилась у суботу, а у понеділок мала консультацію із психологом.

Бо у неділю мій мозок видавав одні та ті самі слова: «Ти знав! Знав і нічого не зробив!»

На консультації у психолога мій плач піднявся десь із глибин животу неочікувано та надовго.

Я плакала від безсилля.

Бо я ніби щось знала, хоча насправді нічого не знала, та нічого не зробила, бо і не могла нічого зробити.

Артур – це один із моїх аргументів про те, що ця війна готувалася заздалегідь.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
28.10.2022 11:53
До частини "Артур"
Це оповідання читала також у прямому етері на літературному післяобіднику культурного проєкту #їбись_політика_конем, присвяченому червню 2012 і 2014 рр. із 8:16: https://www.facebook.com/HannaZavorotnaMavca/videos/2942847635969879 Якщо у вас є твори на тему війни 2014-... і ви хочете приєднатися до проєкту, напишіть мені приватне повідомлення
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олександр Панченко
    01.07.2022 08:15
    До частини "Артур"
    тут в ти-трубі лежить китайський ролик з рекламою Євро-2012 - оце доказ так доказ, що усе було передбачувано: https://www.youtube.com/watch?v=5sn3zKdlOww там на Україну та світ щось чорне нападає з боку росії під марш "Прощання слов'янки", бомблять стадіони, міста. Україна перемагає.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    01.07.2022 10:21
    До частини "Артур"
    Дякую! Про ролік не знала - я футболом не дуже цікавлюся) Ну так ті факти підготовки війни, про які я знала (зрозуміла, коли вже сталося) або дізналася потім від людей, яким довіряю, і будуть у книзі
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше