Людина з пластиліну

Мої худі ребра —

Мальована зебра

Метеликам з шлунку до рота,

Що вийдуть у світ у потоці блювоти.

Щоб мовчки не тлів,

Коли нема слів

Для опису власних скитань,

Я пальцями лізу в гортань.

Якась какофонія

Лунає на фоні. Я

Не вмію складати історії з нот,

Тому мелодійно псую свій блокнот.

Так гучно назовні.

Мої вуха повні:

Ніяк не розчую, що в них хочуть класти,

Бо травлення в мене працює почасти.

Куди б не поглянув,

Малюються плями,

Фарбують зеленою кров із артерій

І чорними лиця колишніх партнерів.

Фарбоване значення,

Фарбоване бачення.

Прокляття моє — віршовий дальтонізм

І бачити світ через сторони призм.

Я вище залізу,

Допоки залізо

З мого язика не змиває гіркоту,

Поки не вдавлюся солоністю поту.

Забуду про коми,

Щоб збити оскоми

І вгризтись зубами в бульварні рядки,

Прямі та правдиві — нудні та бридкі.

Перо — гострий дротик,

Чорнило — наркотик,

І вени на дотик

Тепленькі як котик,

Коли по ним водиш кінцем олівця!

Й ламаєш свої олівці без кінця!

Й торкаєш нічим не причетні серця!

Й торкаєшся світу крізь образ митця!

Й торкається рук;

Приємне на звук;

На вигляд — павук;

Ритмічне як стук;

Фрактал нескінченних зациклених рим!

В який я занурився списом стрімким!

Я завжди боявся забутись ніким!

Чи гірше таким, ніж в бульварі живим?