Ті, що служать - і ті, що ховаються.

Він сидів у маршрутці. У руках — стертий рюкзак, під курткою — свіжа рана. Не фізична. Та, інша — яка дзвенить у тиші, коли всі вже відписались "Слава Україні" й пішли на каву.

Поряд стоїть хлопець у білому худі з глянцевим обличчям і новенькою сумкою. В очах — лайки, але не совість.

— Дякую за службу, — кинув, криво посміхаючись.

— Я не для тебе служив, — відповів ветеран. І знову втупився у вікно. У калюжі відбивалося небо, якому байдуже, хто з них хто.

---

Хтось повернувся з фронту — мовчки. З очима, які більше ніколи не стануть юними.

А хтось досі переховується в Європі, записуючи ролики, що війна — це "політичний бізнес".

Хтось сидить у бліндажі.

А хтось — у кальянній.

Хтось мовчить, бо бачив смерть.

А хтось кричить, бо не хоче чути правду.

---

Не всі мусять бути героями. Але не всі й мають тікати від совісті.

Бо потім, коли все завершиться — не паспорти, не статуси, не гроші визначать, хто ти.

А відповідь на єдине питання: де ти був, коли горіло?

---

Врятувати себе — це не втекти, а якщо і прийшлось, по причині котра від тебе не залежала, або так склалися обставини (хоча звісно зробив це ти) піти в сзч то найди сили повернутись у стрій, не дивлячись ні на кого і не на що.

І не звертай увагу на тих чоловіків хто спас свою шкуру зробивши догляд за якоби хворою дружиною чи купив собі "бронь".. вони отримають своє..

Нікого і нічого не бійся.

Ти — письменник?

Пиши, навіть коли світ мовчить.

Навіть коли сміються, що ти лише аматор! Навіть коли страшно.

Ти — художник?

Малюй, навіть якщо тремтить рука.

Навіть якщо немає фарб — малюй думками.

Не питай дозволу в тиші.

Не чекай аплодисментів від порожнечі.

Твори — бо це твоя зброя.

Твори — бо це твоя правда.

Твори — бо інакше душа скисне.

Залишайся завжди людиною і завжди є люди котрі вірять в тебе і в ЗСУ!