Тихий дощ

Шепоче небо — перша крапля впала,

І жайвір стих, принишкла вся трава.

Немов природа довго щось чекала,

Аж ось — дощем озвалася жива.

Сріблясті струмені танцюють легко,

На листі б’ють, мов пальці по шибках.

І світу дихається ніжно, м’яко,

Волога музика у всіх кутках.

Пахуча злива душу освіжає,

Змиває пил з утомлених доріг.

І кожна крапля — ніби щось прощає,

І кожен грім — як відголослий крик.

А після — райдуга між хмар тремтить,

І сонце визирає, усміхається.

Дощ літній швидко йде… та не забуть:

Як падає — душа оновлюється.