Королівство птахів

Попереду на Джона чекав сюрприз — від несподіванки він аж підскочив і схопився за зброю. Почувся писк, рик, і він із незнайомкою кинулися один на одного, але хлопці розборонили їх. Бандити навіть розгубилися від такої зухвалої атаки, але, зрозумівши свою чисельну перевагу, швидко зібралися з духом. Вона була одна, і як ворог не становила значної загрози, але це, здавалося, її зовсім не турбувало.

— Та як ви посміли? Ви знаєте, хто я? Я Хелл, я тримаю в страху всіх тварюк підземелля! Це моя територія! Забирайтеся геть!

— Я не дуже запізнився? — почувся незнайомий голос з-за каменів — це була істота, схожа на темний згусток, що ще не набув чітких форм. Вона тримала в зубах спійману на обід пташку.

— Неіснуючий, ти знову за своє! Краще б допоміг впоратися з цими бродягами!

— Вони мають чисельну перевагу, заспокойся. Можливо, можна домовитися, — істота здавалася більш розважливою і цивілізованою, ніж напарниця.

— Можливо, й можемо, — ухмильнувся Шнаппі. — Якщо панянка припинить махати ножем.

Незабаром істота таки вгамувала напарницю. Дивовижним було поєднання її бойового характеру і зовнішності. Хрупке, худорляве тіло, трохи незграбне, копиця чорного сплутаного волосся, що виблискувала в променях літнього сонця. Одяг був схожий на те, ніби вона вкрала його в якоїсь відьми (можливо, так воно й було). Увесь її одяг покривали різнокольорові латки, а на поясі, крім зілля та флаконів, висів метальний топірець із вишуканою ручкою. Угамувавшись, вона все ще недовірливо поглядала на бандитів, сердито фиркаючи.

— Хто ви, і що робили у підземеллі? — спитала істота.

Шнаппі вирішив розповісти, як усе було.

— То, виходить, ви самі бандити, і вас обібрала підземна тварюка? — перепитала Неіснуючий, задумливо тереблячи труп пташки, що дуже напружувало Шнаппі й Бордо. — Я бачу, ви справжні професіонали...

Ніс Шнаппі почервонів, а Джон сердито заскрипів гнилими зубами.

— Насправді… — Шнаппі зам'явся. — Насправді, ці гроші нам були потрібні для деяких справ, — сказав ватажок, намагаючись не видавати, що саме через це вони заборгували нікому іншому, як Фрідріху Одноокому.

— І нам зараз конче потрібно когось пограбувати.

Неіснуючий задумливо теребив пташку, а потім несподівано запитав:

— Ви хочете пограбувати нас?

— Ні-ні, що ви! Ви ж такі самі, як ми, тільки ще бідніші. Я просто пояснюю наше становище, — поспішно відповів Шнаппі...

— Ніхто не рухається! Хто ступить крок — уб'ю на місці! — пролунав хрипкий голос Джона. Він сидів на валуні неподалік від виходу з підземелля, тримаючи в правій руці ніж, ніби збираючись його кинути. Усі здивовано завмерли. Серед банди почувся голос Зоркого Гастона.

— Джоне, а де твоя великогомілкова кістка?

— Точніше, в кого? Це я й намагаюся з’ясувати! — відповів йому скелет. Усі відступилися від Бордо.

— Бордо! Це ти її вкрав? — грізно запитав Джон у пориві гніву.

— Щ-що ви, я-я б ніколи... я ж обіцяв, що перед тим як скоїти підлість, обов’язково повідомлю вам, — промовив, тремтячи, Бордо.

— Хм, а де та дівчина, як там її звати? Хелл... — спитав Зоркий Гастон, озираючись довкола. Її ніде не було видно, ніби вона зникла.

У цей критичний момент Шнаппі відчув, що має негайно щось робити. Адже він ватажок банди, а не порожнє місце.

— Стійте! — закричав Шнаппі на весь голос. — Я тут ватажок чи ні? Джон! Візьми хлопців і візьміть цю невідому тварюку в заручники. Ми обміняємо її на великогомілкову кістку, яку в нас украла ця гидка дівчисько!

Джон уже збирався встати, але його нога підкосилася, і він незграбно впав на валун, брязкаючи кістками. Відсутність великогомілкової кістки далася взнаки.

— Неіснуюча тварюка, а не невідома, — відповіла істота, спокійно дозволяючи себе оточити.

— Гидка дівчисько? — здивовано перепитав Бордо. — Невже хтось може бути гіршим за мене? Образливо.

Неіснуючествуючу тварюку міцно зв'язали, але вона зовсім не змінилася. Здавалося, її мало хвилювало все, що відбувається навколо. А ось Шнаппі все більше закипав.

— Це дівчисько, Хелл, украла нашу великогомілкову кістку!

— Мою, — уточнив Джон.

— Так, — погодився ватажок. — Вона образила нас своїм підлим вчинком.

— Мене, — уточнив Бордо.

— Так. Вона думає, що я не ватажок, а пусте місце? Та хто вона така? А ну, безіменна тварюко, розказуй!

— Неіснуюча тварюка, — поправила полонянка. — Хелл — це розбійниця й шахрайка в одному обличчі. І я здивована, що ви про неї ще не чули. Хелл тримає в страху всю округу. Її бояться навіть найпідліші розбійники й справно платять данину золотом. Лише один не платить. Це Фрідріх...

— Одноокий, — договорив за неї Шнаппі.

Тварюка ствердно кивнула. Бандити переглянулися.

— Якщо в неї стільки золота, навіщо їй моя великогомілкова кістка? — не міг зрозуміти Джон.

Тварюка знизала плечима.

— Може, вона хотіла посміятися з вас?

— Але це ж підло! — обурився Бордо. — Чому це Хелл зазіхає на мій хліб? Підлість — моє друге я.

Шнаппі перевів погляд на тварюку, потім на Джона.

— Я хоч і сама тварюка, але вперше бачу таку велику ревність до підлості, — сказала тварюка з деяким співчуттям. — Схоже, у вас у банді справжній підлий мерзотник. Це міняє справу. Ми вас недооцінили, хлопці. Хелл не зрівняється з ним у підлості.

Усі з повагою поглянули на Бордо, якого досі вважали непотрібним тягарем. Він випрямився і гордо випнув груди, навіть на деякий час переставши тремтіти.

— Тоді вона повернеться, щоб обміняти тебе на великогомілкову кістку, — сказав Бордо зі знанням справи.

— А ти поки розкажи нам про себе. Хто ти є і звідки взялася? Чому ти не живеш разом із тварюками в підземному місті? Час у нас є.

Тварюка почала свою повільну розповідь:

— Я — Неіснуюча тварюка. Не знаю, звідки взялася, ні роду, ні племені. Підземне місто — мій рідний дім.

— Так-так, цікаво, — сказав Шнаппі, нахиливши голову, — що ще можеш розповісти?

— Узагалі-то не зобов’язана, але мені особливо все одно, — тварюка раптом продовжила свою розповідь, відкусивши голову мертвій пташці. Усі здригнулися, Бордо навіть спітнів і озирнувся довкола. Він нервово зітхнув, переконавшись, що ніхто не бачить.

— Насправді, я живу в підземних тунелях. Просто люблю час від часу виходити, розім’ятися на поверхні, як і багато тварюк. Живу разом із Хелл у маленькому будиночку — сусідуємо. Їй зручно радитися зі мною щодо своїх пакостей, і мені не так самотньо.

— Невже тварюкам буває самотньо? — ухмильнувся Джон, і його чорні зуби зблиснули.

— Не знаю, як іншим, але я все життя самотня. Тварюкою себе не дуже відчуваю, тому живу з Хелл — вона не дає сумувати, завжди то в аферу, то в авантюру втягне…

— Самотня тварюка? Оце так новина! — здивувався Шнаппі. — Вперше про таке чую. Ти якийсь дивний, не схожий на інших.

— Підозрілий, — зловісно прошепотів Джоні.

— Можливо, — тварюка відкусила крило пташки й проковтнула. Дрожливий Бордо не міг на це дивитися і відвернувся. Він був шкідником, але на такі злочини дивитися боявся.

— Я просто їм, мушу ж чимось харчуватися, — засоромилася тварюка і виплюнула пір’ячко, яке, очевидно, було їй не до смаку.

Розбійники, згуртувавшись навколо Неіснуючої тварюки, слухали її розповідь із цікавістю. Але Шнаппі слухав краєм вуха. Його турбувала думка про цю розбійницю, Хелл. Вона була досить підлою. Чого ще від неї очікувати? І тут йому на думку спала ідея.

— Послухай, Бордо, — звернувся він до тремтячого товариша, — ти ж підлий негідник, так?

Усі з цікавістю подивилися на Бордо.

— Ще й який! — відповів той.

— Тоді скажи, а що б ти зараз зробив на місці розбійниці Хелл?

— Зараз? — перепитав Бордо. І навіть не став думати. — Я б напав на вас у той момент, коли ви слухаєте розповіді Неіснуючої тварюки! — сказав він. — Ви й пікнути не встигнете, не те що зброю дістати.

І тут мозок Шнаппі пронизала страшна здогадка.

— Тривога! — закричав він на весь голос, хапаючись за алебарду.

І дуже вчасно, адже, щойно він розвернувся, йому довелося відбиватися від меча, що зненацька з’явився в руках розлюченої Хелл. Розбійники послідували прикладу ватажка: зібралися навколо нього, деякою мірою формуючи стрій. Але дівчина з ловкістю гірської кози перескочила одним махом через лаву, і серед банди почався хаос. Розпочалася жорстока сутичка. Мечі блищали, стріли летіли, бойові сокири злітали в повітрі. Однак, попри всю свою лють, спритність і хоробрість, Хелл не могла здолати цілу банду. Вона втратила момент несподіваного нападу, а отже, втратила й перемогу. Нарешті, зрозумівши це, Хелл голосно вигукнула:

— Досить!

Бійка тут же припинилася. Усі завмерли, очікуючи подальшої розв’язки.

— Я вирішила вас не вбивати, — додала Хелл. — Тому готова прийняти вашу капітуляцію.

Бандити здивовано переглянулися.

— А в нас її немає, — сказав Джон.

— Кого? — не зрозуміла Хелл.

— Капітуляції. Її ніколи не було.

Розбійниця роздратовано хлопнула себе по лобі.

— Я кажу, ви можете здатися мені в полон! — пояснила Хелл.

Шнаппі почухав потилицю. Він ще ніколи не здавався в полон. Але якось не хотілося. І тут він знову вирішив скористатися допомогою Бордо.

— Шановний Бордо! — звернувся він до тремтливого, щиро вдячний за те, що той щойно врятував усю банду. — Шановний Бордо, що каже твоя підла натура, варто нам здаватися розбійниці?

— Здаватися? — із подивом перепитав Бордо.

— Я вважаю, її треба вбити! Вона забрала в мене найцінніше — мою великогомілкову кістку! — вигукнув Джон.

Бандити перевели свій погляд на Хелл. Вони міцно стиснули свою зброю. Розбійниця насторожено відступила на крок назад.

— Та що ви, хлопці, я ж пожартувала! — сказала вона, нервово посміхаючись. — Просто дурний жарт. Сьогодні в мене з гумором щось не ладиться. Просто я прийшла обміняти вашу великогомілкову кістку на мою Неіснуючу тварюку.

— Схоже на твою нову витівку! — несподівано втрутився Бордо. — Ти прийшла сюди зовсім не заради цього.

Бандити здивовано подивилися на свого тремтячого товариша. Розбійниця ж виглядала розгубленою.

— Твоя Неіснуюча тварюка варта більше, ніж великогомілкова кістка, — пояснив він.

— Вірно! — радісно підхопив Джон. — Вона варта двох великогомілкових кісток.

Хелл безпорадно розвела руками.

— Але в мене лише одна великогомілкова кістка... — сказала вона і тут задумалася. — Хоча, зачекайте, я знаю, як ми можемо добути купу золотих монет. І тоді ви зможете купити собі хоч тисячу великогомілкових кісток.

Скелет Джон аж забряжчав ребрами від здивування.

— Подумати тільки — тисячу великогомілкових кісток… — мрійливо сказав він.

— Купу золотих монет? А ти не брешеш? — підозріло запитав Шнаппі, розуміючи, з ким має справу.

— Та хай мене Велика Тварюка поглине! Хай у прірву кинуть — я правду кажу!

— Ну і де ж?

— Один багатий маг королівського двору має купу золота. І я знаю, де воно, і коли не буде охорони, щоб його вкрасти!

— Хто такий цей маг? — Шнаппі вже зацікавився справою.

— Орумбель!

— Хелл, я ж тобі казав, у тебе не вийде обібрати самого Орумбеля, — втрутилась у розмову Неіснуюча тварюка, недбало постукуючи в такт співу птахів по каменю.

— І це мені говорить тварюка! Та яка ж ти тварюка після цього? — фыркнула Хелл.

— Тому, як тварюка, я тобі кажу: краще не вплутуйся. Відчуваю щось недобре.

— Недобре — це твоя природа! — парирувала Хелл, насмішливо посміхаючись.

— А мені подобається ідея… — задумливо сказав Шнаппі, вже підраховуючи монети в голові й уявляючи задоволене обличчя Фрідріха. — Кого, кажеш, обікрасти хочеш? Орумбель, його звати?

— Ми в справі, — поспішив погодитися Джон, зовсім забувши спитати думку Бордо.

— Дурні! Ви хоч знаєте, хто такий цей Ор… — намагалася застерегти Неіснуюча тварюка невдачливих розбійників. Хелл зайшла за спину тварюки й поклала руки на її плечі.

— Та годі, лише розніжений, занадто самовпевнений придворний маг. Таких вискочок я багато разів грабувала. Тим більше цього разу на справу підуть більше дюжини відчайдушних хлопців!

Хлопці Фрідріха один за одним, горді за себе, випростались.

— Ми згодні, але заради пташок поверни Джону його великогомілкову кістку, — сказав Шнаппі, опускаючи алебарду.

Хелл задумалась.

— Ммм, а що як я віддам йому кістку після того, як ми здобудемо гроші?

Джон витягнув фальшион з піхов, і сталь блиснула на сонці.

— Погана ідея. Джон у вміннях бою може зрівнятися з самим гетьманом Фрідріхом, він нам знадобиться — з ногою!

Заступився за товариша отаман, жестом наказуючи тому сховати зброю.

— Звідки ви знаєте про бойові вміння Фрідріха? — поцікавилася шахрайка.

«Зараз дізнається і відмовиться співпрацювати, і все пропало», — блискавкою пронеслася думка в голові отамана.

— Та нас якось найняли охороняти торговий караван… Як тільки шайка Фрідріха напала, всі найманці в кущі, через поля та на втечу, тільки ми й залишилися… Це правда ненадовго, бо нас теж швидко побили. Відтоді ми Фрідріха і боїмося, — раптом сказав Гастон.

Усі завмерли, але кожен з різних причин: Хелл і Неіснуючий — вражені сміливістю загону, Джон і Шнаппі — не вірячи, що все обійшлося, Гастон — з гордості, а решта зграї не розуміла, чому Гастон збрехав.

— Мда, славна була січа, хоч і втікали, — підтвердив слова товариша скелет.

«Отримаємо прибуток з цієї справи — першим ділом нагороджу його, хоч свою частку віддам. Це треба ж, без слів зрозумів, що нам невигідно, щоб ці двоє знали… Не козак, а золото», — подумав Шнаппі.

— Тримай! — сказала Хелл, кидаючи новому другові його великогомілкову кістку. — І якщо хочете, після пограбування Орумбеля, з Фрідріхом я вам теж допоможу розквитатися — він у моїх планах, як ангел у підземеллі…

«Ні за що!» — промайнуло в голові у Шнаппі.