Моє спекотне літо

Бризки алкоголю трохи намочили моє волосся після чергового виголошеного тосту. От в такому запалі всі підіймали келихи.

Сьогодні – першого червня – в барі нашого кампусу зібралися ті, хто не встиг ще поїхати додому після екзаменів. А що ще робити студентам як не пиячити, коли сесія опинилася позаду. З усіх пристуніх, особисто я знала лише три обличчя: мою сусідку по кімнаті і подругу Дженіс, її хлопця Філа та ще одну нашу непередбачувану подругу Клер. Чесно кажучи, я не дуже хотіла йти. Просто підкорилася вмовлянням. Краще б поспала. Бо завтра нас чекає поїздка до Вермонту. Дженіс там має родинний будиночок для відпочинку і запросила нас на відновлення після навчання. Та й загалом атмосфера бару мені була не дуже близькою.

Серйозно, якби три роки тому, коли я тягла свою валізу з Декейтера в Бостон, мені хтось казав, що я – Нора Коллінз – буду сидіти і пити сидр в компанії малознайомих студентів, то я б швидше подумала, що та людина збожеволіла.

А ще менше мені не хотілося тягнути п’яне тіло Клер додому. За пару годин в барі, вона встигла видудлити пів пляшки текіли, запити це червоним вином, а зараз вже присмокталася до пива. І це було лише тільки те, що встигла побачити. Боже милостивий!

Та раптом двері бару прочинилася і сюди просунулася ще одна компанія. Я лише кинула в їхній бік швидкий погляд. І серце завмерло. Я помітила там декого до біса знайомого. Спочатку думала: здалося. Та, придивившись, збагнула – ні. Бісів Джек Голловей! До бару завалив мій колишній. Чудово! Що ж такого трапилося, що його важлива персона полишила Чикаго і Делойт Діджитал та знову приїхала до Бостона? Та до біса! Тепер п’яна Клер здавалася мені не таким значним злом.

Та погляд знову зачепився за нього. Він з друзями сів в іншому кінці бару. Джек. Такий самий. Зовсім не змінився за ті півроку, що я його не бачила. Те ж коротке чорне волосся, ті ж ямочки на щоках, коли усміхався. Навіть фігура без змін: так само худий і природний в рухах. Але почуття вже були не ті.

«Невже ти думала, що ми завжди будемо разом? Боже, Норо, у нас був звичайний університетський роман. Чи тобі хотілося поїхати до мене в Чикаго?»

Ці слова періодично знову і знову лунали в моїй голові. Вони вгризлися всередину. Я не приміряла в уяві весільну сукню на себе та смокінг на Джека, не підбирала імен нашим дітям. Я сама не розуміла куди йдуть наші стосунки, та те, що мене відштовхнули, використали, випалило діру в серці. Я була зручною. Зручною, коли підтримувала його прагнення в достроковому випуску. Зручною, коли підживлювала його амбіції.

І тепер, дивлячись на нього, я не відчувала ані теплоти в грудях, ані приємного хвилювання. Лише холод. А він був моїм першим хлопцем. Моїм першим всім. А тепер лише думка: чому не помітила, не зрозуміла, що була просто розвагою? Я намагалася відпустити, забути. Та, мабуть, ті, хто завдали нам болю, ніколи не залишать нас байдужими.

Раптом я почула характерний звук і повернула голову: Клер виблювала на підлогу. Неприємний кислий запах почав розноситися навколо. І від цього постраждала не лише плитка, а ще босоніжки Клер та кросівки хлопчини поруч.

— Фу, Клер! — вигукнув він, а я намагалася згадати звідки його можу знати.

— Пробач… — хапаючи повітря, прохрипіла Клер.

Вона вхопилася за стільницю і спробувала встати. Я підхопилася і допомогла їй. Кілька хлопців гигикали в кутку. Що тут веселого як людині погано?

Раптом, неначе нізвідки з’явилася Дженіс і схопила Клер під руку.

— Мені треба в туалет, — булькотіла Клер.

— Та воно ясно, — сухо мовила Дженіс.

Клер ледь не трималася на ногах, тому дійти до вбиральні виявилося ще тим квестом. А ще, щоб дістатися туди, треба минути столик Джека і його друзів.

Я тримала Клер під руку і просто йшла, не відволікаючись ні на що. Коли ми оминули столик, то я полегшено зітхнула. Я не знала чи помітив він мене чи ні. Та мені не хотілося з ним говорити. Взагалі.

В туалеті Клер відразу увімкнула воду і стала вмиватися, схилившись над раковиною. Її ідеальному макіяжу точно настав кінець. Я мимоволі подивилася на себе в дзеркало. Наче, маю хороший вигляд як для зустрічі з колишнім. Правда, зараз я червона, неначе, помідор. Так завжди було зі мною від задухи. А в барі зараз дійсно було спекотно. Але, здавалося, що мені і пасує.

Дідько! Якби знала, що побачу Джека, то одягнула б щось ефектніше, а не бузковий топ і джинси. Може, губи підфарбувати? Але – халепа! – сумочка лишилася біля столика. Що ж, вважитимемо, що я і так гарна.

— Ой-ой, — бурмотіння Клер відволікло мене від роздумів.

Вона побігла до кабінки. Її знову вирвало.

— Який жах, — промовила вона. – і знову пошкандибала до умивальника.

— Добре, що хоч не на ноги як минулого разу, — засуджуюче, мовила Дженіс.

Та Клер було байдуже. Вона повторно вмивалася. Потім знову повернулася до кабінки. Думала її знову нудить. Але виявилося, що Клер вирішила взяти туалетного паперу. Вона розмотувала рулон, неначе, шкодливий кіт. Тоді весь той жмуток намочила у воді і розпочала витирати босоніжки.

— Щось я сьогодні перестаралася.

Хіба тільки сьогодні? Та я не наважилася озвучити. А, кинувши погляд на Дженіс, я відразу помітила наскільки та зла. Клер пізніше ще вислухає за свої коники. Хоча мені все одно не зрозуміло чому Клер Гарріс – найбільша тусовщиця Бостонського університету – здружилася з нами з двома ботанками. Точніше, з Дженіс, а я, як сусідка по кімнаті і подруга, пішла в додаток. Я не хотіла засмучувати Дженіс, та Клер, напевно, хотіла використати її цілеспрямованість та старанність у навчанні, бо в тої з ним були постійні проблеми. Хоча іноді, здається, що Клер дійно цінує дружбу з Дженіс. Але це все здогади. І – так – я краще буду засуджувати Клер, аніж думатиму про Джека.

— В когось є жуйка? – Клер глянула на нас обох. Я мотнула головою, а Дженіс дістала з кишені джинсів пачку і дала їй дві подушечки.

— Наші пригоди на сьогодні закінчилися, — суворо мовила Дженіс.

Клер лише ствердно кивнула. Тоді їй дійсно погано. Зазвичай, вона ще йшла продовжувати ніч до клубу, поки ми з Дженіс поверталася в гуртожиток.

— Ходімо, - Дженіс обійняла Клер за талію.

А я ще раз кинула оком на себе в дзеркало і стягнула з волосся резинку, розпускаючи хвіст. Волосся м’яко лягло на плечі, а через те, що воно було весь вечір зібраним, то здавалося більш об’ємним, аніж зазвичай. Я не знала чи зверне Джек увагу на мої каштанові хвилі на неймовірний рум’янець. Та я точно маю вигляд людини, яка всім задоволена. Навіть походом в туалет з п’яною подругою.

Діставшись втрьох до стійки, Дженіс смикнула Філа за футболку:

— Ходімо додому, - сказала вона. – Клер геть погано.

Філ подивився на Дженіс поглядом, який нагадав мені щенячий.

— Зараз? – це прозвучало благально.

— Так, Філе, зараз. Подивися на неї, — Дженіс кинула швидкий погляд на Клер, яка ледь трималася на ногах. – Крім того, нам завтра в дорогу.

— Але ж це мій останній день в універі. Джен, я ж випускник, — Філ нагадав маленьку дитину, яка просить у мами цукерку.

— Твій курс відгуляв випуск два тижні тому! – суворо вигукнула Дженіс, а потім спокійніше додала: — За кілька тижнів ти все одно повернешся забирати диплом. Підеш ще вип’єш.

— Але тоді вже нікого тут не буде, - він скривився, перетворюючи приємні риси обличчя на гримасу.

— Філе! – процідила крізь зуби Дженіс.

Філ розвів руки в сторони і промовив:

— Я зрозумів. Ще момент.

Після цих слів він повернувся до натовпу і реально заволав:

— Друзі! – Філ гупнув себе рукою в груди. Багато хто навколо стишився. — Сьогодні Філіпп Морган покидає стіни універу назавжди. Ну ще за диплом приїду, але то таке. У вересні я вже не переступлю поріг кампусу. Та це не означає, що я вас забуду. І це також не означає, що ви можете забути про наш головний спадок – показувати першокурсникам, що таке справжнє студентське життя. Не допустіть, щоб старі пердуни професори у своїх нудних сірих костюмах псували нам юність! За Бостонський! - Філ кричав як навіжений, а студенти навколо підтримала його такими ж вигуками.

Дженіс закотила очі, взяла Клер під руку і ми попрямували до виходу.

В цьому хаосі я геть забула про Джека і що він мав мене побачити. Напевно, це на краще.

Ми вийшли з бару. Я і Дженіс пильнували Клер, щоб вона не впала. Десь позаду плентався Філ, втупившись в телефон.

— Я замовив нам Убер! — вигукнув Філ як ми тільки занурилися у темряву червневої ночі.

Приємна прохолода заспокоїла мої думки. Ліхтарі, що освітлювали вулицю мали магічний вигляд.

Неначе нізвідки взялася думка, що це вже минуле. Я рухаюся вперед. Завтра я їду до Вермонту. Ніколи там не бувала, тож мені цікаво. Все буде добре.

— Агов, ти куди? – роздратований голос Дженіс, вирвав мене з роздумів.

Виявилося, що Філ знову попрямував до бару.

— Мені треба в туалет, — Філ трохи хитався. – Я не витримаю додому.

— Тільки швидко, — гаркнула вона.

Філ кивнув і, шаркаючи ногами, зайшов знову до бару. Тим часом Клер пробубніла:

— Мені треба сісти, — і просто всілася на тротуар трохи подалі від нас.

— Нещастя, -— прошепотіла Дженіс, дивлячись на неї.

— Я б на її місці, напевно теж так напилася після здачі сесії, — випалила я.

Дженіс подивилася на мене з-під лоба.

— Що? — я продовжила. — Ми прийшли на навчання, Клер вже була тут і, не здивуюся, що ми випустимося, а вона так і лишиться. Її навчання триває вже років п’ять як не більше. Вона сама казала, що не згадає скільки повторних курсів пройшла.

Напевно, було трохи засуджуюче? Але Дженіс засміялася.

— Ви ніколи не знайдете спільної мови, правда? – сказала вона.

Я промовчала, а Дженіс продовжила:

— Та й Клер на два роки старша за нас, а не на десять. Ще має час.

— Напевно, — пробурмотіла я, згадуючи, що у Клер були неймовірно заможні батьки і вона ніколи не гарувала на стипендію як я.

— А як тобі… —Дженіс порушила мовчанку і я на неї пильно подивилася. – Точніше…ем… Джек був там… я, — вона замовкла.

Я зрозуміла все, що вона хотіла спитати. Дженіс з самого початку була в курсі всього.

— Це було легше, аніж я думала, - я говорила так тихо, що аж страшно було, — але все одно боляче.

Погляд Дженіс був сповнений співчуттям.

— Леді, — Філ вивалився з бару.

Думаю, це на краще. Всесвіт мені, неначе, сьогодні сам допомагав: то блювання Клер, то Філ. Зараз найменше хотілося говорити про Джека. Навіть з неймовірно чуйною Дженіс.

—Я попісяв! – Філ продовжив свій п’яний монолог. – Де наш Убер?

Ми з Дженіс пирснули сміхом. Вирішено: цього літа я забуду про все погане.