Життя Єви

Після уроку Софія прийшла в кав`ярню, сіла за столик, де на неї чекала Ольга.

- Доню, ти мені вибач, що я тебе покинула, була молода, нерозумна, дев`ятнадцятирічна дівчина, яка погналася за красивим життям, бо думала, що там мені буде краще.

- Не треба цих вибачень, ви ними нічого не виправите. Я згодна з вами інколи спілкуватися, але не дуже часто. А чому ви мене покинули?

- Мені набридло те, що твій тато був студентом, працював, заробляв мало, ще й уваги мало мені приділяв. Згодом я зустріла Петра, він був уже не студентом, небідним чоловіком. Тільки він дітей не хотів, тому я залишила тебе з татом, розлучилася і пішла до Петра. Тільки через пів року я йому набридла і він знайшов іншу. Я за три місяці знайшла іншого і жила з ним, він також не хотів дітей, життя з ним було сите, але несолодке. Ми з ним довго жили разом, а коли я захворіла, він знайшов собі молоду й здорову дівчину, двадцятирічну.  Тепер я зрозуміла, що з твоїм татом я була б щаслива, але вже пізно.

- Ви просто нікому непотрібні і згадали, що у вас є донька.

Жінці неприємно від цих слів, але вона розуміє, що це правда.

- А як ти живеш? Бачу, в твого тата є дружина. Вона не ображає тебе?

- Мама Єва прекрасна людина і мама для мене і моєї сестрички. У нас ждуже щаслива сім`я.

У Софії на обличчі видно щасливу посмішку, коли вона говорить про свою сім`ю.

- Скільки тобі було років, коли тато одружився?

- Три роки.

Дівчина і її біологічна мама проговорили недовго, дівчина сказала, що їй пора додому й пішла. Софій не дуже приємно спілкуватися з жінкою, яка її колись покинула.