Художниця Любов

Дівчина та її друзі зайшли у кухню й сіли за стіл. 

- Слухайте, щоб Олег від мене відчепився, то треба, щоб він думав, що у мене є хлопець. Я хочу поговорити із Владиславом, може, у нього є якийсь друг, який зіграє роль мого хлопця перед Олегом. 

- Любо, ти впевнена, що це хороша ідея? - запитала Марина.

- Ти зі мною його познайом, щоб я міг сказати нормальний то хлопець чи такий собі, - сказав Пантелеймон.

Люба подумала, що буває так, що чоловіки бачать один одного наскрізь, тому це слушна думка. Дівчина зателефонувала Владиславові й сказала, що потрібно завтра зустрітися й поговорити. Двоюрідний брат дівчини призначив їй зустріч у кав`ярні.

Удень Люба вийшла із під'їзду, оглянулася навколо, Олега не побачила й пішла, ратпом вона побачила його, підійшов і узяв її за руку. 

- Відпусти мене негайно, - крізь зуби процідила дівчина.

- Тільки після поцілунку, - грайливо відповів Олег.

- Навіть не мрій про це! 

Люба вкусила Олега за руку, дала йому ляпаса і вирвалася. 

- Ах, ти божевільна! Нічого, ти все одно будеш зі мною!

Люба пішла і не слухала, що каже Олег.

Через годину Люба зустрілася із Владиславом, розповіла йому про нав'язливого Олега і про свіою ідею. 

- Є у мене один друг, який би міг тобі допомогти, зараз я йому зателефоную, він має бути десь поруч.

Владислав набрав номер телефону, через кілька гудків хтось відповів:

- Привіт, Максе. Ти зайнятий?

Хлопець прослухав відповідь друга, потім запитав:

- Ти зараз у парку? 

Знову прослухав відповідь.

- А можеш прийти до у кав'ярню Дві філіжанки кави?

Владислав послухав, сказав., що чекає, поклав слухавку й сказав:

- Максим прийде сюди хвилин через двадцять, ми з ним усе обговоримо.