Глава 2
Люба зайшла у свою квартиру, яку їй надала держава. Квартира однокімнатна. Дівчина вийшла на балкон, де стоїть мольберт і все необхідне для написання картин. Люба пише картину чоловіка середнього віку, він синьоокий брюнет, у класичному костюмі. Дівчина продовжила роботу над портретом, працювала не менше трьох годин.
Наступного дня дівчина завершила роботу над портретом, зайшла у кімнату, бо почула, що їй хтось телефонує, на екрані телефону написано: "Роман Дмитрович", дівчина відповіла.
- Добрий день, Романе Дмитровичу. Ваш портрет готовий, можете його забирати.
- Чудово. Я не зможу забрати його особисто, сьогодні о першій годині дня до тебе прийде мій син Владислав, він забере мій портрет і заплатить тобі за роботу.
- Добре, я на нього чекаю.
О першій годині дня син Романа Дмитровича подзвонив у дзвінок дверей квартири Люби, дівчина відчинила двері. Вона побачила високого хлопця, у нього коротке волосся каштанового кольору, темно - карі очі, видно, що хлопець займається спортом. Одягнений Владислав у смокінг, взятий у чорні туфлі.
- Добрий день. Ви Люба?
- Так, це я. А ви Владислав, син Романа Дмитровича?
- Так, як вам відомо, я прийшов, щоб забрати портрет батька.
- Я зараз його принесу, а ви заходьте.
Люба зайшла у кімнату, взяла заздалегідь запакований портрет, винесла його і віддала синові замовника.
Владислав розрахувався за роботу, скільки вони домовлялися з його батьком, потім розпакував портрет і роздивився його.
- Любо, ви неймовірно талановита. За портрет не хвилюйтеся, я запакую його заново.
Хлопець витягнув ще п'ять тисяч гривень і простягнув їх дівчині.
- Це вам за ваш талант, - після цих слів хлопець усміхнувся.
- Не потрібно, ви ж зі мною розрахувалися.
- Вам треба більше цінувати свій талант, - сказав Владислав, поклав гроші на тумбочку, на якій стоїть дзеркало і вийшов швидко із квартири, на перший поверх спустився сходинками.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!