Дігітал Енімал

Соляришник нам колись китайці намагалися завезти в перших тамагочі (чи татаро-монголи, бо бог їх розбере тих азіятів в давні часи), але тоді київські слов'яни їх трохи розігнали. Кібер-Іґо осіло за болотами, але там соляришник не прижився — клімат не підійшов, то його районуванням займалися москальські хакери і в них довго нічого не виходило, бо соляришник той був писаний же забутим китайськомовним бейсіком, а китайську знало тоді ще мало людей. Але люди розуміли, що соляришник рослина непогана, хто був знайомий з нею, як мінімум, весела, хоча і бур'ян. Але поки дійшло до всіх, то соляришник спершу оцінила Європа: туди він потрапив з західної частини світу під час прокладання перших трансатлантичних кабелів для інтернету, спочатку як вірус, а потім вже як корисна кібер-квітка.

Так, наші чумаки його теж намагалися завезти, але не встигли — закінчився час чумаків на великих мажах, що валками на перших процесорах АйБіЕм бороздили край з дискетами по кишенях, і почався період перших маленьких інтернет-паротягів, що їхали їхніми слідами та запам'ятовували маршрути розповсюдження інформації.

Загалом рослина проявила себе на повну лише з активною роботизацію, коли намагалися створити перші робо-квіти для кібер-бджіл, щоб відволікти останніх. А так росте собі: виробляє електроенергію та непогано роздає доступ до мережі. Тому і вирощують його нині в промислових масштабах. Культарна і палєзна рослина, одним словом.