Намалюй мене, будь ласка...

Сьогодні Алевтина попросила прийти у сховище речових доказів. Непорозуміння за знайденим тілом Ганни знов відкрило справи двох попередніх дівчат через одну спільну деталь — Соломію.

— Як думаєте, можливо Мія свідок? Та просто забула? А потім несвідомо повернулась туди? — слідча переставляла кілька коробок на столі.

— Також вбивці часто повертаються на місце злочину. Навіть можуть самі викликати поліцію, — Він сумнівався у можливостях Мії на подібне, але життя таке непередбачуване.

— Це напевно прозвучить непрофесійно. — Алевтина трохи опустила голову, — Та я хочу вірити, що вона не причетна до усього цього. Їх родина… трохи дивна.

— Що ви маєте на увазі під дивними?

— Хм. При першій зустрічі жоден з батьків не виявив емоцій до ситуації. Я списувала це на шок. Але далі нічого не змінилось, хіба мати почала трохи різкіше реагувати на спроби допитати Мію. Здається єдиною, кого дійсно хвилює стан дівчинки, залишається старша сестра, — слідча примружилась.— Мія слабка у школі та за словами всіх вчителів доволі відсторонена. Це може бути причиною конфлікту.

— Батьки тиснуть з навчанням? Не рідкість.

— Так. Їх старша дочка закінчила столичний виш з відзнакою. Думаю це дає свій відбиток.

Успішна. Він згадав Алісу. Не здивується, якщо дівчинку вже завербували для внутрішніх органів чи ще кудись. Навряд військові звісно, жінки там надалі рідкість, але ось агенти накшталт нього…

— Після другого випадку ми вилучили деякі речі Мії. Тоді я не сильно не придивлялась — звичайні речі підлітка. Навіть без сигарет чи електронки, чи інших гидоти.

Алевтина дістала доволі велику коробку з речовими доказами. В більшості там лежала шкільна канцелярія та деякий одяг. Серед всього цього виділялась велика книга з чорною палітуркою. Титульна сторона обклеєна наклейками квітів та мультяшних персонажів з великим підписом каліграфічним почерком “Для Мії!”. Уважно придивившись він зрозумів, що це не книга, а альбом у твердій обкладинці.

— Майже пустий, — Алевтина швидко перегорнула кілька аркушів. — Трохи дивно, Мія мала його отримати на минулий день народження, за пів року до моменту смерті Лізи.

— Почекайте. Ви не дивились малюнки детально? — він здивовано глянув на жінку.

— Навіщо? Альбом явно новий та не дуже використаний. Та і самі роботи доволі дитячі, мало що можливо сказати.

— Хіба ви не бачите? Зріз аркушів темніший за колір всередині. Таке стається коли блокнот регулярно користуються.

Він узяв до рук важкий предмет та відчув легкий удар сили. Ось значить як, то комусь кортіло відвернути увагу всіма силами?

Перші кілька аркушів дійсно розмальовані не дуже старанними роботами. Середина стає цікавою. Графічні замальовки людей та тварин, навіть повноцінні картинки зі своїм сюжетом. Найбільше портретів.

І деякі з них дуже реалістичні.

— Впізнаєте когось з цих людей? — Клим повертає малюнки до Алевтини.

Жінка шоковано оглядає сторінку.

— Це ж Єлизавета. Дивовижно, наче жива, — вона забирає альбом й починає гортати. — Ось це Людмила. А це мати Єлизавети — Маргарита.

— Отже, дівчата не просто ходили до одного гуртка. — Клим потирає лоба. — Мія потребувала б пару годин на такі деталі.

— Так. Тут є замальовки у танці. Маю припустити це все ті ж Ліза та Міла.

— Міла? Чому саме таке скорочення?

— Його любила померла. Зі слів бабусі. Інших родичів у дівчини не має.

— Добре. Може ще когось впізнаєте?

— Ніби ні. Тут є хлопці. Однокласники?

Він придивляється до портретів. Один з юнаків усміхнений намальований поруч з Людмилою. А ось для другого виокремлена ціла сторінка. Здавалось портрет промальований з усією скрупульозністю. Чітко видно навіть легкі зморшки на чолі.

Зморшки?

— Схоже цього пана нам варто пошукати, — Костянтин вказує на сторінку. — Виглядає старшим й на шиї татуювання. Примітна ознака.

— Я займусь цим.

Гортає альбом далі. Малюнки ставали все чіткішими та майстернішими. Дитяча мазня на перших сторінках схоже мала на меті відвернути увагу потенційних порушників приватності. Цікаво від кого Соломія потребувала таких заходів?

Чергова сторінка його шокувала.

Дві жіночі фігури були переплетені у досить фривольному вигляді. Дівчата цілувались у майже роздягненому стані. Вже знайомі за іншими замальовками дівчата. До свого сорому він навіть зміг розібрати, що саме Ліза навалилась на Мілу в залицяннях.

Схоже ця історія грає все більш дивними барвами.

…

— Мія, допоможи мені в кухні, — мама збирає посуд та йде до раковини.

Усі вдома та удають ніби нічого не трапилось. Аліса з Богданом радісно переговорююся про якісь справи у місті. Тато постійно намагається влізти до їх розмови.

Мама ж цілий вечір не відриває очей від мене. Дивне відчуття, зазвичай їй вистачає одного пильного погляду, що зрозуміти — я все та ж бездарність.

— Ти сьогодні якась зовсім змарніла. Не захворіла? — її прохолодна долання лягла на мій лоб. — Твоя класна керівниця. телефонувала і питала чи не варто тебе залишити поки вдома.

— Усе добре, — я відхиляюся від дотику. Беру в руки посуд та починаю складати до посудомийної машини.

Після усіх подій знов наковтавшись пігулок відчуваю легку слабкість. Це відчуття дратувало, але ця дивна увага зараз набагато неприємніше.

Вдих-видих. Треба трішки потерпіти.

— Мія, — голос мами стає суворішим. — Відповідай нормально!

— Як? — голос спокійний. Ну майже.

— Мія! Не смій кричати на мати! — це вже тато. — Якщо тобі так не хочеться нормально розмовляти, то йди на гору.

Розвертаюсь та йду. Навіть краще.

Десь через пів години до мене заходить Аліса.

— Могла й постукатись, — незадоволено відкладаю підручник.

— Ой ну тебе. Стільки років в одній кімнаті жили й нічого, — сестра сідає на моє ліжко та оглядає кімнату. — Де це твої малюнки?

— Викинули, — Алісі не збрешеш. Вона завжди дізнається. Наче ходиш по тонкому льоду — один раз спіткнешся й вже не врятуєшся. Потрібно дуже продумано будувати історію. Без вигадок, лише правильне замовчування.

— Шкода. Вони мені подобались, — повертає погляд до мене. — Я хотіла поговорити.

— Це тато просив?

— Ні, — аж дивно — Вони поїхали на благодійний вечір. Богдан теж пішов у справах. Ми самі в будинку. Давно такого не було, так?

Я мовчки задивляюсь у стелю.

— Що ти хочеш?

— Ти помічала дещо дивне за батьками останнім часом?

— Батьками? — я здивувалась. Що з ними може бути не так?

— Можливо дивні події останнім часом? Чи їх поведінка змінилась? Хтось новий приходив у гості?

З нерозумінням дивлюсь на сестру.

— Ніби ні. Усе як завжди. Вони весь час на роботі. Тато поставив більше обмежувачів на телефон. Ну й новий будинок. Думаю ти помітила.

— А Маргарита. Ви давно бачились?

— Коли останній раз приїхали на кладовище. Вона казала, що зробить дівчатам спільний пам’ятник, — ну ми дійсно тоді бачились востаннє.

— Добре, схоже мені здалось. Не буду заважати.

Сестра вийшла з кімнати, тихо прикривши за собою двері.

…

Пошуки хлопця з портрета зайняли більше часу ніж вони могли уявити. Школа, гуртки та навіть випадкові місця куди ходили дівчата.

Усе пусто. Ніде й гадки не мали про юнака з такою зовнішністю чи татуюванням.

Клим навіть подумав, що це наступний труп у цій дивакуватій справі. Однак тут Алевтина обійшла його у знані сучасних реалів.

— Ось. Ми знайшли нашого загадкового пана, — слідча задоволено показала йому телефон з відкритою сторінкою соціальних мереж.

— Але це салон татуювань, хіба ні? — він оглянув кілька картинок й не розумів зв’язку.

— Це мережа салонів. Два в нашому місті та один в сусідньому. А ось основний власник — Матвій Шелест, і є нашим загадковим чоловіком з портрета. Ось його фото.

На знімку дійсно зображений чоловік дуже схожий на портрет. Хоча все ж Клим уявляв його молодшим.

— Може все ж є брат чи син? Цей Матвій виглядає занадто дорослим для їх компанії.

— Я теж так подумала, але ні. Батько помер від раку, мати жива, однак інвалід. Молодша сестра покінчила життя самогубством. Більше близьких родичів не має, — Алевтина знов щось прокліпала у телефоні. — Та найголовніше. У соцмережах на нього були підписані обидві загиблі. Міла також зробила тату в його салоні. Ми ще раз продивились листування Лізи та Мії. Більшість з них ретельно видалялась, але техніки змогли відновити частину — там згадується ім’я Матвій.

— То що він має до дівчат? — Костянтин спохмурнів.

— У листуваннях згадують побачення. Його з Мією.

— Ця кроляча нора не перестає мене дивувати, — чоловік втомлено потер очі. — Все починалось з кількох випадкових смертей та дівчинки.

Алевтина лише важко зітхнула.

…

Де шукати власника тату-салону? Ну очевидно на його місці роботи. За словами Алевтини Матвій сам продовжував робити цю процедуру клієнтам, не дивлячись на чимраз (все, дедалі) більший (вищий тощо) бізнес. Клим не дуже розумів сенс таких малюнків на тілі для краси. Йому щось подібне зробили у молодості в якості маскувального талісмана від сторонніх. Занадто мало приємного у цій процедурі.

Матвій у житі виявився досить кремезним чоловіком. Його голова була повністю поголена та забита татуюваннями. Судячи з дати портрета та наявності зачіски тоді, це останні надбання його зовнішності.

— Матвій? Можемо поговорити з вами? — Алевтина вдягнена у цивільне вбрання звернулась до чоловіка.

— Я маю клієнтів, це щось важливе? — чоловік роздратовано повертається до них.

Жінка мовчки показує своє посвідчення.

— Добре, ходімо до мого кабінету.

Вони опинились у невеликому приміщені заставленого різними шафками. Посередині був стіл з ноутбуком. Стіни обвішані ескізами та різними фото. В одній рамці Костянтин помітив портрет самого власника, дуже схожий на той по якому його знайшли. Дата вимальована у лівому кутку підказувала — робота зроблена десь на тиждень пізніше версії з альбому.

— То в чому справа? Хочете дізнатись про когось з моїх клієнтів?

— А що у вас бувають цікаві клієнти?

— Різні бувають, — Матвій залишався спокійним.

— Хм, ні сьогодні ми прийшли не з цього приводу, — Алевтина присіла на невеличку табуретку, що заховалася за стопками паперу. Клим мусив залишитись стояти за відсутності інших меблів. — Вам знайоме ім’я Соломії Лукань?

— Ні. Вперше чую, — Матвій був розслаблений та спокійний.

— Тоді Єлизавета Сіренко чи Людмила Пелех? Або Ганна Коваль?

— Людмила була у нас в салоні пару разів з хлопцем. Богдан здається. Обидва вони дивні. За Єлизавету теж чув трохи. Точніше про її мати Маргариту.

— І що ж саме цікавого можете розповісти? — Алевтина напружилась.

— Кажуть підробляє сутенерством. Знаходить дівчат через свою танцювальну школу. Якщо справи у родині не дуже, то пропонує підробити. Там є розважальна програма з виступами, на корпоративи й таке інше… Однак подробицями не цікавився.

— Хм. Тож стверджуєте, що не мали контактів із Мією Лукань. Може її сестрою, Алісою Лукань?

— Аліса… Хм. Ні не пригадую. А що з ними трапилось?

— Поки ми самі хочемо дізнатись, — Алевтина театрально витягла візитку. — Якщо щось пригадаєте, напишіть чи дзвоніть. Це дійсно важливо. Наразі дякую за інформацію.

Матвій прийняв шматок картону до рук, повертів, та поставив у стійку для ручок.

— Дозвольте вас провести.

Атмосфера залишалась невимушеною. Вони спокійно покинули салон та сіли у машину Клима.

— І що далі? — чоловік відкинувся на сидіння.

— Чекаємо на його дії. Якщо дійсно Маргарита займається чимось подібним, то у Матвія має бути резон здати її нам.

— Конкуренція?

— Цілком можливо.

— Тоді чому ви запитали про Алісу?

— Хах, у мене є цікавіша версія подій. Навіть шалена, — Алевтина нервово сміється.

— Кажіть вже. Заінтригували.

— Я знайшла дещо в інстаграмі Аліси. Дуже пощастило, що дівчина не позбулась його, а наш підозрюваний не змінив з того часу свій акаунт, — жінка полізла у свій телефон — Ось дивись.

На фото Аліса стояла поруч з худорлявим хлопцем. Обидва мали стрічку випускників з дев’ятого класу на собі та одягнені у парадне вбрання. Нижче фото підписано як “У мріях про краще майбутнє з коханим”

— Тобто ці двоє були у відносинах. Думаєте він збрехав, що не пам’ятає ім’я колишньої та її сестри?

— Так! Отже, щось сталося між цими двома, — Алевтина потерла ніс — І я все думаю. Чи міг Матвій спробувати помститися Алісі таким чином? Зробивши щось із Мією? А інші дівчата просто …

— Забагато сторонніх трупів для такої помсти. Він очевидно мав доступ до самої Мії, якщо так легко увійшов в контакт з її подругами.

— Тоді це може опосередковано стосуватись чогось іншого. Якоїсь справи в яку Матвій втягнув дівчат. Можливо так він вирішив зруйнувати репутацію родини.

— Доволі складно і мотиву вбивства ми взагалі не маємо. Тут наче прибирали свідків, що не логічно. Йому потрібні свідки для помсти.

— Можливо він сам зробив те, що нашкодить йому більше. Тож тепер замітає сліди. Його мати залежить від сино фінанасово та фізично. Якщо Матвій потрапить за грати жінка опинится у скрутному становищі.

— Або втрутився хтось інший, — він різко підхопився. — Дивись ось він виходить з салону. Швидко ж закінчив сеанс.

Матвій й справді вийшов з салону та попрямував до мотоциклу, запаркованому неподалік.

Варто йому зрушити з місця, як непомітна тінь причепилась до його плеча, даючи переслідувачам можливість не поспішати.