Через три хвилини місто вибухне

« Клуб Еліфт* запрошує всіх охочих провести день в приємній компанії без обмежень (безкоштовно). Дім 10, квартира 82, власник Жилець».

Стіни особливих будинків мали такі написи. Принцип підбору холстів для повідомлень Жильця – особлива тема для обговорення. Скільки теорій придумали редактори газет, молоді жінки пліткували про це місяцями. Були навіть добровольці, які сиділи в ночі на вулицях та чекали, коли Жилець почне писати нові повідомлення. І кожного разу нові вулиці, кожного разу нові будинки – він ніколи не повторювався. Кажуть, якщо провести хоч один день в Еліфті, можна змінитися назавжди. Що ж, сьогодні настала їх черга.

Дзвіночок який висів над дверима не працював, тому в двері обережно постукали. Одразу після цього, на порозі з’явився хлопець років 22 можливо 25, але значення це не мало. Лляне волосся було зібране в невеличкий хвостик резинкою з рожевим метеликом, такі були популярні у маленьких дівчаток. Одягнений в просту білу сорочку та зручні штани з великими карманами, хлопець нагадував майстра з книги про чарівну майстерню, де створюють секрети.

- Радий вітати у Еліфті, тут ви проведете незабутній день, який неодмінно змінить ваше життя. – завершивши своє вітання, хлопець пропустив в дім двох людей: хлопця і дівчину. Пара трималася за руки, проте не було схоже, що вони закохані.

Коридор був довгим, а стіни прикрашали не картини невідомих художників, чи голови ведмедів. Там висіли дзеркала, усіх можливих форм і розмірів. Якщо заглянути в маленьке дзеркальце з лівого боку, можна побачити своє перше жахіття. Масивне дзеркало розміщене рівно посередині, зацікавило пару найбільше. Вони дивилися на власне відображення, до тих пір, поки їх не наздогнав хлопець.

- Зацікавило люстро? – поцікавився він, зупинившись за їхніми спинами.

- Яка його особливість? – запитала дівчина. Вона була вбрана в парадну сукню, червона спідниця вкрита рожевими трояндами, виріз у формі сердечка, який підкреслював її фігуру. Волосся зібране в складну зачіску, що не випускала жодної каштанової прядки. На руках у неї були чорні сітчасті рукавички, але головною деталлю був перстень на мізинці в формі крила. Такий самий був і в хлопця: вони були парними.

- Історія про це люстро не моя, але не хвилюйтеся, сьогодні ви її обов’язково почуєте. – говорив він це, дивлячись в очі своєму відображенню.

Друга частина шляху промайнула непомітно, і всі троє опинилися перед дверима. Замість звичайних дверей, кімнату приховували рожеві шовки. Пройшовши крізь них, вони опинилися в просторій кімнаті. Підлога була вкрита доріжками в класичних узорах сходу, на кріслах і біля них лежали подушки різної форми та розмірів. На стінах були відбитки долонь, дорослих та дитячих, що робило це місце затишним, хоча й дивним. З лівого боку стояли крісла та скляний столик з шаховою дошкою замість поверхні, гральні фігури мали відтінки синього та червоного. За столом сиділи двоє хлопців, один мав темне волосся, якому треба нагадати, що таке гребінь. Він був вбраний в таку саму білу сорочку, як і хлопець що зустрів гостей, тай вік в них певно однаковий, штани були звичайними, без виразних карманів. Його опонент, мав червоні прядки, які було б добре перефарбувати, на темному, майже чорному волоссі та окуляри в тонкій оправі. Одягнутий він був у тепле худі та джинси. На підлокітнику, на вигляд зручного крісла, в якому розмістився хлопець з розпелеханим волоссям, сиділа дівчинка в біленькому сарафані з карманом посередині. Її лляне волосся було заплетена в дві коси, закріплені білими резинками з сердечками. Вона уважно спостерігала за переміщенням фігур.

- Мильсна*, не заважай Тайну. Ще один програш він не переживе. – долинув сміх зі сторони підвіконня.

Там на подушці сиділа дівчина з зеленим розпущеним волоссям, в пальцях з довгими, гострими червоними нігтями вона тримала напівскурену цигарку в формі п’ятикутної зірки. Вона також була вбрана в білий сарафан, але замість кармана посередині, в неї були два бокові, переповнені чимось манливим. Дівчина поманила Мильсну вказівним пальцем в сітчастій білій рукавиці, яка приховувала руку до зап’ястя. Дівчинка зіскочила з насидженого місця і побігла до підвіконня, але зупинилася побачивши новоприбулих.

- У нас гості, у нас гості. – почала виспівувати вона і пригати навколо дівчини і хлопця, плескаючи в долоні.

- Добрий вечір. – привіталася дівчина з підвіконня – Я Хуґун**.

- Приємно познайомитися, я Майстро, а це Орлюр****. – презентував хлопець, що як і дівчина був вишукано вбраний. Йому дуже пасував синій костюм.

- Я Лар, а це Тайн. – не відриваючись від гри, повідомив хлопець в окулярах.

- Ну а я, Жилець. – все ж розкрив своє ім’я хлопець, з казки про чарівних майстрів. – А це моя сестра Мильсна. – він обережно підняв дівчинку на руки, коли вона почала пригати навколо нього.

- Хочете чаю, у нас тут такі смачні цукерки є. Хуґун ще печиво спекла з маком, а ви пара, як Тайн з Хуґун? – Мильсну почала засипати питаннями нових знайомих, весело махаючи ногами, поки брат її тримав.

- Це його сестра – подав голос Тайн. Він уважно подивився на сплетені руки з парними перстнями і посміхнувся. – Мильсну, ти як господиня повинна принести ще дві чашки, для наших нових друзів.

Почувши це, дівчинка швидко спустилася на доріжку і побігла до дверей, в протилежній частинні кімнати, щоб принести чашки і взяти вазочку з зацукрованими квітами.

- Ви ж розумієте, що сьогодні ваш останній день? – нарешті відірвався від гри Лар, і почав розглядати новоприбулих.

- Нам немає що втрачати. – серйозно сказала Орлюр.

- Як завжди бездоганно Жилець, як завжди. – промовила Хуґун, дивлячись на брата з сестрою.

- Дякую, мея*. – відповів він, та знову перевів погляд на своїх гостей. – присідайте куди хочете, і поки Мильсну не прийшла хочу попередити: образите її хоч одним словом… – договорити він не встиг. В кімнату знову зайшла дівчинка з двома чашками, і напханим карманом свого сарафану.

Вона взяла Орлюр за руку і повела в центр кімнати до купи подушок.

- Сідай. – скомандувала вона, подала чашку і швидко повернулася до брата. – Треба чай.

- Ще щось? – ця ситуація його забавляла, він завжди заохочував свою сестру до рішучих дій.

- Молока, я хочу молока до цукерок.

- Буде зроблено, мея. – тепер він пішов в іншу кімнату. Скоріш за все то була кухня або комора з солодкими і солоними таємницями.

Дівчинка знову заплескала в долоні і на цей раз потягнула Майстро, але не до подушок в центрі, де вже зручно вмостилася Орлюр. Вони зупинилися недалеко від підвіконня, біля великої книжкової шафи, де було лише дві подушки, велика й трохи менша. Мильсну зупинилася коло подушок і поглядом попросила або наказала присісти. Майстро виконав її прохання, присів на більшу подушку і отримав свою чашку.

З своїх насиджених місць за цим дійством спостерігали три пари уважних очей. Хуґун, ця ситуація забавляла, вона відкрито сміялася, тоді як Тайн і Лар уважно слідкували за Мильсну і тим, куди вона посадила своїх гостей.

Жилець повернувся з тацею, на якій стояв чайник, заварник та велика чашка з молоком. Він обережно поставив тацю на ще один скляний столик, чиє призначення оберігати чайники та цукерниці, обережно взяв в руки наповнену по Марусин поясок чашку з молоком, і поніс її до Мильсну, яка знову опинилася серед купи подушок під боком Орлюр.

- Твоє бажання виконане? – запитав Жилець, простягаючи чашку з паруючим напоєм.

- Так. – щасливо відповідає дівчинка, вже достаючи зацукровану трояндочку.

- Мильсну, поділишся цукерками? – донісся все-ще радісний голос Хуґун з підвіконня.

Дівчинка угукнула, і лише після цього Хуґун злізла з свого насидженого місця, залишаючи окурок там. Вона присіла з другої сторони від дівчинки, простягнула руку без рукавиці і отримала маленьку жменьку солодких пелюсток.

- Дякую, мея. – але замість того, щоб залишитися в дівочій компанії вона встала з подушок після того, як Жилець простягнув їй чашку з паруючим трав’яним чаєм, і пройшла до Лара і Тайна, які вже тримали свої порції. Вона вмостилася на колінах Тайна і запропонувала одну пелюстку, яку він із задоволенням з’їв.

Сьогодні була лаванда, а це могло означати лише..

- Граємо в гру. – не питання, одразу ствердження пролунало від Мильсну.

- Яку гру ти хочеш зіграти сьогодні? – запитав Лар, і зробив перший ковток чаю. На його обличчі з’явилося розуміння: чай був лавандовий.

- Історії. – хто б сумнівався, улюблена гра Жильця, а тепер і його сестри.

Жилець підійшов до книжкової шафи, взяв маленьку скриньку, відкрив її перевірив вміст посміхнувся, та закрив. Мильсну вже була біля нього, простягаючи руки, щоб він дав їй самостійно почати гру. Вона робила так постійно, але ніколи не отримувала скриньку. Для неї було справжнім здивуванням, коли в її руки обережно поклали самий загадковий предмет цього місця. Загадковішими певно були лише окуляри Лара, але їх вона вже неодноразово тримала в руках, і навіть приміряла. Вони вдвох присіли на меншу подушку навпроти Майстро, обережно потерли кришку скриньки і Мильсну відкрила її. Цього разу з неї вилетіла стрічка з написом, який дівчинка з нетерпінням почала читати по складах.

- Че-рез три хви-ли-ни мі-сто ви-бух-не. – як тільки вона дочитала, стрічка загорілася і залишила після себе лише попіл. Коли остання порошинка впала на підлогу, світ почав змінюватися.

Мить назад він сидів на м’якій подушці, а тепер стоїть на переповненій зляканих людей вулиці, і не розуміє що відбувається.

«Увага, це не навчальна тривога, негайно покиньте свої будинки. На вулицях вас чекають евакуаційні автомобілі. Якщо біля вас діти або жінки, допоможіть їм. Повторюємо це не навчальна тривога, негайно вирушайте в укриття».

Голос жінки лунав всюди, повідомляючи про небезпеку. Зовсім скоро все навколо перетвориться на груди каміння і спогадів про безтурботне життя.

Майстро глибоко всередині розумів, що повинен тікати, як усі навколо, але можливість завершити своє життя в такий спосіб, надто приваблива, щоб відмовлятися. Він вирішив зайти в перший ліпший дім та провести свої останні хвилини там. Забути про те ким він є.

Багатоповерхівки навколо стали порожніми, більшість людей встигли сісти в евакуаційні автомобілі та виїхати якомога далі від червоної зони. Двері квартир були відкриті, його вибір впав на другу з ліва. Коли він зайшов до вітальні, на нього чекав гармидер та Орлюр.

- Ми навіть місце смерті вибираємо однакове. – замість привітання сказала вона.

- Сімейне чуття.- Майстро присів біля неї, відкинувся на диван і закрив очі.

Їхні пальці переплелися в замок, а перстні з’єдналися в крила ангела.

За вікном гуділа сирена і жіночий голос повідомляв, що у них залишилася одна хвилина. Що ж смерть разом, навіть приваблювала. Комусь із них не доведеться скорбіти за померлим.

Після того як їх прокляли, бажання жити поступово зникало в кожного з них. Навіщо жити, якщо один з них помре, а інший перетвориться на безсмертного та більше ніколи не побачить рідні очі.

Голос повідомив що залишилося тридцять секунд. Брат з сестрою лише сильніше стиснули замок з рук.

Коли відлік дійшов до п’ятнадцяти, з вікна почувся крик. Це не був крик дитини, так просить про допомогу улюбленець Япет – Богині-цілительки, покровительки лікарів, цілителів та знахарів.

Майстро швидко ринувся до вікна не розмикаючи рук з сестрою, та в останні дві секунди зміг втягнути звіра в кімнату, та накрити Орлюр собою.

Одна секунда.

…..

Вибух.

Орлюр відчула, як її накрило тіло брата і ще чогось теплого та майже невагомого. Замість холодного ламінату, під нею були подушки. Багато подушок.

- Киця – весело проголосила Мильсну та зняла тваринку з Майстро.

Лар допоміг обережно встати Майстро, а Жилець підвів Орлюр. З її зачіски вибилися більшість прядок, але навіть так, вона виглядала неперевершено, хоч і бентежно.

- Вітаю з переходом у вашу першу історію. – сказала Хуґун, все-ще сидячи на колінах Тайна, який був цілком вдоволений їхнім положенням.

- Заради чого це все? – Майстро досі не міг нормально дихати після падіння, його слова звучали хрипло.

- Щоб у вас з’явилася своя історія, - спокійно відповів Жилець. – а ще в жодного з нас не вийшло врятувати кошеня.

- Я одразу зрозуміла, що у вас вийде. – Мильсну повністю перенесла увагу на свою нову гостю.

- Це правда, саме вона вирішила запросити вас. – підтвердив Тайн. – Миль більше тижня вимагала врятувати дане створіння.

- Де ми взагалі були, і чому у нас вийшло врятувати кошеня, а у вас ні? – Орлюр не все розуміла, але страх з яким вони жили так довго, відступив, а на зміну прийшов спокій. Вона перевела погляд на брата, в його погляд пом’якшав і став таким, як колись.

- Це моя історія, – голос Жильця став глибоким, ніби він почав розповідати легенду про створення світу, про добро і зло, Святих і Богів. – у всіх нас буде час послухати не одну історію, але зараз для вас найважливіше те, що ваше прокляття знято.

По кімнаті пройшлося фізичне відчуття полегшення, яке дозволило вдихнути повними грудьми.

- Кожен з нас розповідає історію, яка живе в цьому та інших світах. Ви тепер учасники клубу Еліфт, як ми. Цей дім тепер «отчий дім» для вас. – продовжив Жилець.

Хуґун обережно злізла з колін Тайна, наблизилася до Майстро та Орлюр, присіла на коліна і почала шептати слова давньою мовою, якою написані всі легенди та колискові. Після прочитання хелігорду* вона завершила ритуал поцілунками в перенісся і знову засміялася.

- Вона вас прийняла. – відповідь на неозвучене запитання надав Лар. – до неї звикати найдовше. І одразу даю пораду, коли будете спілкуватися з Хуґун відмовтеся від логіки, чим раніше зробити це, тим швидше полюбите її.

Людська натура змушує шукати логічну відповідь на свої нелогічні запитання. Сьогодні двоє душ, отримали можливість шукати відповіді на ці запитання, а проклятий світ отримав на двох щасливих людей більше. Можливо вони ніколи не зрозуміють логіку запрошень в клуб Еліфт, але їм дано зрозуміти, що запрошення надходить тим, хто цього потребує.

________________________________________________________________________

*Вічні

**Крихта

***Втіха

**** Доля

Мея – мила, люба. Звертання до важливої людини: сестри, подруги або коханої. (сп. р.)

Хелігорд- святе письмо, молитва, замовляння, мантра.