Спочатку був песик...

Я не знаю коли в моїй душі з’явилося відчуття, що поруч з песиком відчуваєш себе наче належиш до щирої та дружньої спільноти зубастих та хвостатих. Ці божі створіння в наш складний час додають нам посмішок та доброти, якої конче бракує як під час атаки ворожих дронів, так і в сірій буденності, коли шекспірівські пристрасті між подружжям, сусідами чи родичами спалахують як вогонь Прометею наче на рівному місці.

Песики прив’язуються до вас поступово, хоча вся ваша людська сутність спочатку не хоче проводити з новими вухатими та веселими друзями весь вільний час. Але згодом, коли ти вже знаєш, що ні в якому разі не можна запізнюватися з видачою їжі, а ранкові прогулянки біля дому перетворюються на приємний та обов’язковий ритуал, тебе не дратує їхній запах з роту або випадкові «сюрпризи» їхнього організму.

В будь-якому випадку, коли зубастики починають себе вести погано, ти, замість того, щоб волати про допомогу та посилати в небо прокльони, які зможуть почути навіть боги Олімпу, спокійно береш ганчірку та витираєш сліди їхнього «бурхливого» життя, щоб оточуючі люди не галасували з приводу нестандартної поведінки твоїх кудлатих підопічних.

Першим у мій приватний простір потрапив йоркширський тер’єр, який за пару місяців після народження отримав ім’я Баксик. Це означає долар, але названий по іншому. Як сказала дружина «це щоб в нашій родині водилася валюта». Чесно кажучи я не знаю, чи є між «підростанням плантацій» зелених папірців, вартість яких набагато більше, ніж національної валюти та появою істоти з «гострими» вухами, яка має волосся замість шерсті певний зв'язок. Але з моменту, коли у нашій приватній домівці не тільки ми, а й сусіди почули голосний лай, жити точно стало набагато веселіше.

Наш маленький тер’єр сподобався майже усім сусідам, але та, що мешкає у третій квартирі одразу попросила, щоб звуки, носієм яких є наш новий член родини, «були трошки тихшими». Ми спочатку замислилися над такою пропозицією, наче в Баксика існувало маленьке коліщатко десь за вушком, покрутивши яке, можна було зробити тихішим його радісний лай. До речі, на думку дружини, саме за рахунок голосних звуків, наше кудлате створіння намагалося відпрацювати корм, яким ми годували йорка.

Але на радість сусідки та наше здивування, коли ми людською мовою попросили вихованця не лаяти так голосно, він одразу зрозумів, яким чином слід поводитися. Відтак в сусідки зник привід жалітися на нашого охоронця, а за деякий час вона навіть намагалася в моменти, коли ми не бачимо, підгодовувати його якимись м’ясними смаколиками.

З Баксиком пов’язано багато цікавих історій, які я згодом розповім. Але для початку, для знайомства з цим непересічним представником світу песиків, думаю, достатньо. Адже навіть в такому стислому викладі, я гадаю ви вже полюбили мого маленького друга анітрохи не менше, ніж я сам.