Вічноквітуча

Підсніжники? Посеред зими? У склі й бетоні? Тут і справді, без комунікації ніяк!

— Ми дуже раді вітати вас усіх на відкритті оновленої оранжереї ботанічного саду імені Миколи Гришка! Попри всі незгоди, ворожі обстріли і відключення електроенергії наші працівники продовжують плекати рідкісні сорти азалій та інших рослин, що потребують більш теплої зими, аніж передбачає наше географічне положення. Але тепер їм стане набагато легше здійснювати цю клопітку самовіддану працю завдяки гранту на встановлення сучасної енергоефективної системи утеплення…

Стою трохи збоку від основної маси почесних гостей — най мій шеф хизується перед камерами, він це любить. А все ж судячи з фокусу представників лайфстайл медіавидань, мені також дістанеться часточка зіркового пилу. Недарма ж бабуся так старалася над вбранням для презентації! Шовкові азалії, що плелися по відворотам довгої керсетки традиційного крою, були гідні спецвипуску, як мінімум. Плюс двадцять до замовлень забезпечено.

Чесно — досі не збагну, як це загадкове покликання працює. Поки що мій максимум — не зомліти від щастя, коли врешті-решт приходить фінансування чергової заявки на флористичну тематику. Заповідники, ботанічні сади, оранжереї, експедиції з дослідження прихованих від людського ока зелених нетрів, збереження рідкісних видів, патентування досягнень приватних розплідників… Мої колеги вже усвідомили: подібні запити краще відразу передавати Квіті. І більшість зрештою розцвітає та приносить плоди.

Звісно ж, не все так просто. Є сльози й розпач, коли не встигли і якісь (тут мало бути дуже погане слово, але це можуть читати діти) нехороші люди розорюють останню ділянку первісного степу, де сріблястою гривою плелася ковила. Біль, коли бачиш варварськи обрізану “задля омолодження” столітню грушу. Забетонований під ТРЦ громадський парк. Ні, я не всемогутня! Ніхто не всемогутній, навіть шамани: спитайте у Тамайї, якщо мені не вірите. Робимо, що можемо, боремося з трьома зміями: бюрократія, корупція та байдужість, хто найгірший — складно сказати. Напевно, останній: інші хоча б грають за певними правилами. Що без війн, що під час них, однаково.

Але я Квіта. Та, що квітне вічно. І доки я квітну — все навколо буде квітнути. Зі світом домовитися простіше, аніж з людьми, але й останні здатні змінитися на краще.