ЛИШ ВОНА КОХАЛА

Він думав, що у ній немає світла,

Згубила ніжний вогник у пітьмі.

І вірив, що вона його не гідна,

Шукав чужі обличчя у вікні.

Кудись тікав. І в темряві безодні

Йому світили інші ліхтарі.

До неї був жорстоким і холодним.

Гасив той жар, який ще тлів у ній.

Вона сльозами вогник заливала,

Душа тремтіла сиза від жалю.

Їй так боліло, та вона кохала…

А він десь іншим говорив «люблю».

Змиритися було їй не під силу,

Тож зачинила двері і пішла.

Убив у ній все те, чим так горіла.

Свій вогник з часом в іншому знайшла.

А він згасав. Вже серце не палало.

Її обличчя бачив лиш у снах.

І зрозумів, що лиш вона кохала…

Та це кохання зникло у сльозах.

Автор: ©️Ольга Киця